(с) shutterstock.com

Україна хоче пільгами й сировиною привабити інвесторів для випуску електромобілів і батарей до них

Перехід до зеленої економіки та кліматичної нейтральності потребує величезних інвестицій та зумовить зростання й перерозподіл попиту на метали. Серед фаворитів попиту будуть нікель, кобальт, літій, мідь і рідкоземельні метали. Перші три використовуються для виробництва акумуляторів і накопичувачів енергії. Потреба в них упродовж найближчих років зросте в десятки разів. Зараз у світі загострюється конкуренція за ресурси. У них зацікавлені всі: Європа, США й Азія.

Євроальянс

Якщо говорити про Європу, то тут у жовтні 2017 року спеціально був створений Європейський акумуляторний альянс (European Battery Alliance – ЕВА). Мета проєкту – створення замкнутої екосистеми в сфері акумуляторів – від видобутку сировини, проєктування і виробництва до їх переробки. У такий спосіб Європа хоче виключити залежність від інших країн, зокрема Китаю.

«Євросоюз побачив, що вони відстають від США й азійських країн за низкою напрямів інноваційних технологій. Одна з них – це технологія виробництва акумуляторів. Європейці розуміють, що перебувають у критичній залежності від зовнішніх поставок певних металів, які використовуються при виробництві батарей й накопичувачів енергії. Тому вони хочуть це робити в себе та створювати для цього ланцюжки доданої вартості», – розповідає Олексій Рябчин, радник віце-прем’єра з питань європейської і євроатлантичної інтеграції, радник міністра захисту довкілля і природних ресурсів.

Успіхи у ЕВА, безумовно, вже є. Найгучніший з них – будівництво першого європейського заводу компанії Tesla поблизу Берліна. Утім, нові виробництва будуються вже по всій Європі: до 2025 року мають з’явитися потужності з виробництва не менше 6 млн електромобілів на рік. До цього проєкту вже залучили найбільші автогіганти та промислові компанії. У рамках ЕВА держфінансування на найближчі роки становитиме €2,9 млрд. Очікується, що це дасть змогу залучити також і €9 млрд приватних інвестицій.

Складальний завод Tesla Motors в Тілбурзі, Нідерланди (с) shutterstock.com

За допомогою євроінтеграції в цей альянс хоче вписатися й наша країна. З боку України до нього приєдналася Держслужба геології і надр України (Держгеонадра). Наша країна та Євросоюз вже вивчають можливості співпраці з виробництва акумуляторів. Також ЄС додатково виділив на цю сферу технічну допомогу на €800 тис.

Україна має певні можливості потрапити у виробничі ланцюжки. Це дасть змогу створити нові технологічні виробництва й робочі місця.

«У цьому ланцюжку Україна може, з огляду на наявні та прогнозні запаси так званих металів майбутнього, зайняти кілька важливих місць: від видобутку сировини до виробництва концентратів та елементів акумуляторних батарей. Це, своєю чергою, дало би змогу залучити інвестиції, технології та європейських партнерів, створити нові точки зростання національної економіки, сприяло б інтеграції останньої в європейські технологічні та виробничі системи», – розповів у коментарі GMK Cеnter Роман Опімах, глава Держгеонадр.

При цьому, як зазначає Олексій Рябчин, європейці самі зацікавлені в участі України в цьому проекті й уже зверталися до нас, щоб зрозуміти, які українські підприємства можуть взяти активну участь у European Battery Alliance.

«Наразі ми бачимо, що Євросоюз розглядає можливість використання українського потенціалу у видобувній галузі, щоб допомогти ЄС побудувати свої конкурентоспроможні виробничі ланцюжки доданої вартості. Але наш інтерес – щоб такі ланцюжки доданої вартості були в Україні. Тому тут є великий виклик для влади: чи зможе вона в такому партнерстві відстояти наш інтерес? Ми зацікавлені в побудові заводів з повним циклом виробництва на нашій території. Адже це не просто дає нам можливість бути постачальником сировини в Європу, ми можемо отримати більше – робочі місця, високі надходження і зрештою позитивні стимули для економіки», – зазначає Георгій Попов, аналітик Національної асоціації добувної промисловості України (НАДПУ).

Також Україна може брати участь у ЕВА в частині зарядної інфраструктури для електромобілів, де ми маємо непогані вихідні позиції. Завдяки пільговими умовами ввезення ринок електромобілів в Україні з 2016 року розвивався доволі бадьоро. За даними асоціації «Укравтопром», у 2019 році кількість реєстрацій електромобілів становила 7,5 тис.: у сегменті «легковиків» (7 тис. од.) вона зросла майже на третину, а комерційних (530 од.) – в півтора раза. Однак минулого року ринок трохи зменшився – на 1%, до 7,45 тис. од.

Серед мінусів: електромобілів ще вкрай мало на фоні загального обсягу нових реєстрацій (у 2019-2020 рр. – 88,5 і 85,5 тис. відповідно) і загального автопарку (лише трохи більше 25 тис. електрокарів на фоні 10,2 млн одиниць усіх транспортних засобів), приблизно 90-95% ввезених електромобілей – вживані.

(с) shutterstock.com

За оцінками агентства Bloomberg, уже до 2040 року частка електромобілів становитиме 57% від загальної кількості світових продажів легкових авто. При цьому, за оцінками банку UBS, вартість виробництва електрокарів та автомобілів з двигунами внутрішнього згоряння (ДВЗ) до 2024 року зрівняється.

Надалі в рамках Національної транспортної стратегії до 2030 року заплановано повністю перевести весь міський громадський транспорт на електротягу та створити відповідну інфраструктуру. Крім того, Мінінфраструктури спільно з бізнесом працюють над новою концепцією розвитку електромобільності з метою створення умов для виробництва вітчизняних електромобілів.

Крім того, Україна також може взяти участь в роботі Європейського сировинного альянсу (ERMA), який працює за принципом ЕВА, але створений з метою забезпечення стратегічними матеріалами європейської безвуглецевої економіки.

Літієва туманність

Першим кроком України стала презентація низки інвестиційних пропозицій з видобутку «металів майбутнього», в тому числі літію. Власне, основою українських амбіцій є те, що наша країна має найбільші поклади літію на європейському континенті.

Родовища літію розташовані в Кіровоградській («Полоховське» і ділянка «Добра»), Донецькій («Шевченківське») і Запорізькій (ділянка «Крута балка») областях. Зараз на жодному з них не ведеться фактичний видобуток. Обсяг їх запасів – держтаємниця. За деякими оцінками, на Шевченківському родовищі запаси становлять близько 14 млн т.

«У нас є два родовища з підтвердженими запасами, і є кілька потенційних майданчиків з хорошою ресурсною базою. Але діюча ліцензія на видобуток літію видана лише одна. Наскільки я розумію, вже було проведено буріння й триває оцінка за міжнародними класифікаціями тих ресурсів і запасів, які знайшли. А все інше – це ділянки, які потребують великих інвестицій, понад $100 млн. Крім інвестицій, необхідні сучасні технології, яких в Україні немає. Запуск таких проектів вимагає співпраці з іноземними партнерами, які мають і технології, і досвід видобутку таких ресурсів. Я сумніваюся, що такі проєкти можуть бути реалізовані виключно внутрішніми силами», – розповів раніше Роман Опімах в інтерв’ю GMK Center.

У 2017-2018 рр. спецдозволи на видобуток літію отримали компанії «Петро-Консалтинг» («Шевченківське») і «Укрлітійвидобування» («Полоховське»). Власних коштів на розроблення у компаній було недостатньо: вони планували залучити іноземних партнерів. Однак держава захотіла відкликати спецдозвіл на Шевченківське родовище, але справа перейшла в площину взаємовиключних рішень різних судів. Таким чином, Держгеонадр за інших рівних умов хоче продати спецдозволи на родовище «Шевченківське» і ділянки «Добра» і «Крутая балка».

«У нас може бути конкурентна перевага в порівнянні з африканськими країнами, де літій видобувається без етичних (наприклад, використання дитячої праці) та екологічних стандартів. Так, це буде дорожче за собівартістю, але європейський споживач – заводи Mercedes, BMW, Volkswagen – готові платити дорожче за товари, які вироблені з дотриманням усіх стандартів, щоб уникнути репутаційних витрат», – зазначає Олексій Рябчин.

Що стосується інших важливих металів, то в нашій країні також є запаси нікелю, кобальту й марганцю, які використовуються у виробництві акумуляторів. Родовища нікелю й кобальту розташовані в Кіровоградській і Дніпропетровській областях. Запаси становлять: нікелю – 215 тис. т (12 родовищ), кобальту – 8,8 тис. т (11 родовищ). Потрібно відзначити, що в різних джерелах цифри обсягу запасів можуть істотно відрізнятися.

Головна проблема полягає в тому, що активне розроблення зазначених запасів не ведеться. Ці родовища були розвідані ще за часів СРСР, і їх розроблення тоді було визнане економічно неефективним через низький вміст металів у руді. Наприклад, Побузький феронікелевий комбінат (Кіровоградська обл.) імпортує руду з Гватемали.

Лише з марганцевими рудами ситуація інша – їх видобування реально здійснюється. Україна посідає перше місце у світі за підтвердженими запасами марганцю і друге місце за обсягом загальних запасів.

Показовим є інший факт. Одним з «металів майбутнього» є титан. На відміну від літію, ільменітову руду (сировину для титану) вже видобувають в Україні, також є й виробничі потужності. На зусилля держави щодо участі в міжнародних ланцюжках поставок добре лягає ідея створення держхолдингу, який міг би включати наявні у власності держави активи: Запорізький титаномагнієвий комбінат, «Сумихімпром», а також сировинну Об’єднану гірничо-хімічну компанію (ОГХК). Але влада виставила ОГХК на приватизацію. Без сировини цінність інших підприємств різко знижується. Так само як і гине ідея титанового держхолдингу, про яку розмірковує Мінстратегпром.

Завод батарейок

На літієвому базисі українські чиновники вже запропонували ЄС побудувати в Україні завод з виробництва акумуляторів для електромобілів і верифікувати українські дані про родовища й запаси критично важливих металів. На другу мета України хоче залучити в ЄБРР кредит у розмірі €200 млн.

(с) shutterstock.com

Найпоширенішою автомобільної батареєю, що перезаряджається, є літійіонний акумулятор. За словами Володимира Хмурича, СЕО індустріального парку «Біла Церква», для створення великого промислового виробництва літійіонних акумуляторів необхідно виконати чотири умови:

  1. Мати підтверджені запаси корисних копалин;
  2. Створити сучасну матеріально-технічну базу та побудувати розвинену інфраструктуру;
  3. Володіти технологією виробництва й навчити кадри;
  4. Налагодити ланцюжки поставок, які охоплюватимуть ринок збуту.

«На сьогодні в Україні виконано лише одну умову. Є розвідані запаси літію – найбільші в Європі, приблизно 500 тис. т. Також є підтверджені запаси інших корисних копалин, необхідних для виробництва акумуляторів – нікелю, кобальту, марганцю», – додає Володимир Хмурич.

В Україні є заводи з виробництва автомобільних акумуляторів. Вони розташовані в Донецькій, Дніпропетровській, Херсонській та Хмельницькій областях. У них є своя номенклатура торгових марок, затребуваних на регіональному ринку.

«Але це категорія акумуляторів для двигунів внутрішнього згоряння, і обсяги випуску продукції цими заводами непорівнянні з проєктною потужністю гігафабрік, які будуються в Німеччині, Франції, Польщі, Угорщині. Сукупно в країнах ЄС у 2021-2022 рр. мають реалізувати вісім проєктів з розрахунковою річною виробничою потужністю до 117 ГВт·год. Ці проєкти мають забезпечити потребу внутрішнього європейського ринку електрокарів і створити площадку для формування експортного потенціалу. Серед цих восьми інвестиційних проєктів Україна не згадується», – каже СЕО індустріального парку «Біла Церква».

Сильною стороною фабрик з виробництва літійіонних акумуляторів, які будуються в країнах ЄС, є технологія виробництва, технічна оснащеність, близькість ринків збуту та кадровий склад. Фабрики можуть наймати інженерів, які працювали в тому самому місті на заводах з виробництва ДВС. Слабкою стороною фабрик є їхня рівновіддаленість від джерел сировини. Обсяги виробництва залежатимуть від поставок літію, нікелю, кобальту, марганцю.

«Зараз Україна цікава європейським виробникам як джерело цієї сировини. Обговорюються проєкти з верифікації запасів родовищ корисних копалин ЄС готовий інвестувати в ці проєкти й розширювати програму технічної підтримки добувної галузі. Для України це означає, що основна частина додаткової вартості у виробництві автомобільних акумуляторів буде створюватися за її межами, наприклад, на переробних заводах у Бельгії, Фінляндії, Норвегії. За такого сценарію мало шансів отримати максимальну економічну вигоду з тих корисних копалин, які Україна має в достатку», – наголошує Володимир Хмурич.

Раніше було заплановано, що Світовий банк здійснить дослідження інфраструктури громадського електротранспорту в Україні, одним з питань мало стати вивчення потенційної ролі України в ланцюжку створення акумуляторів у Європі. Звіт очікувався до кінця червня 2021 року.

Мрія про Tesla

Також Україна хоче залучити інвесторів для будівництва заводу з випуску електромобілів. Великі індустріальні інвестори зараз приходять тільки в разі надання дуже істотних пільг. Виробник електрокарів Tesla, прихід якого для будь-якої країни є жаданої мрією, по суті, вимагає податкові та інші пільги. І вона їх отримує. Компанія вже отримала кілька податкових пільг по $ 1 млрд при будівництві своїх об’єктів в США. Уже в рамках ЕВА Tesla отримає € 1 млрд субсидій від Німеччини на будівництво заводу з виробництва акумуляторних батарей під Берліном. Індія також пропонує компанії великі стимули для створення заводу з виробництва електромобілів.

Завод з виробництва акумуляторних батарей поблизу Берліна. © roskill.com

За даними дослідження Securing America’s Future Energy (SAFE), упродовж наступних 5-10 років світові автовиробники вкладуть $300 млрд у розроблення й виробництво електромобілів. Половина цих витрат припаде на Китай.

Україна вже здійснює реальні кроки зі створення стимулів для розвитку виробництва електротранспорту в країні. Йдеться про звільнення від ПДВ та ввізного мита з 2021 до 2028 року обладнання та комплектуючих для виробництва електротранспорту (легкові авто, електробуси, електровантажівки та спецавто). Також пропонується до кінця 2033 року звільнити від сплати податку на прибуток підприємства електротехнічної промисловості, що реалізують електродвигуни для транспорту (за винятком тролейбусів), літійіонні акумулятори, зарядні пристрої, а також підприємства автопрому, що реалізують електрокари власного виробництва.

«Україна має реальні шанси бути обраною для будівництва наступної гігафабрики з виробництва електромобілів на Житомирщині або «наноферми» з виробництва енергосховищ біля Кривого Рогу», – упевнений Роман Опімах.

У вересні минулого року Верховна Рада в першому читанні прийняла відповідні законопроєкти про внесення змін до Податкового (№3476) й Митного (№3477) кодексів.

«Зважаючи на переваги, отримані в рамках зони вільної торгівлі з ЄС, Україна може стати провідним майданчиком для виробництва електротранспорту, комплектуючих до нього для європейського автомобільного ринку», – йдеться в пояснювальній записці до законопроєкту №3476.

Обидва документи включені до порядку денного поточної сесії парламенту. Імовірність прийняття законопроектів у цілому дуже висока, оскільки в першому читанні кожен з документів отримав більше 300 голосів народних депутатів.

«Україна може стати майданчиком для побудови таких заводів. Переконана, що технологічний потенціал у нас є, наскільки я розумію. Коронавірус зараз дав поштовх до de-shoring як противаги off-shoring. Тобто ідея переміщення виробництв ближче до «дому». Очевидно, що Україна набагато ближче й дешевше», – вважає Вероніка Мовчан, директор з наукової роботи Інституту економічних досліджень і політичних консультацій.

(с) shutterstock.com

Світло акумулятора

Діалог про участь України в акумуляторному альянсі, по суті, лише починається. На найближчий час заплановано візит в Україну представників Єврокомісії на найвищому рівні саме з цього питання.

«У нас є дуже багато цікавих проєктів, пов’язаних з акумуляцією енергії на наших електростанціях, наприклад щодо накопичувачів на станціях «Укргідроенерго». Також готується до запуску перший накопичувач енергії в Запоріжжі від ДТЕК», – зазначає Олексій Рябчин.

Для реалізації участі України в ЕВА потрібні спільні зусилля державних інститутів і бізнесу. І роль бізнесу тут навіть важливіша, ніж держави. До цього альянсу вже приєдналися низка приватних компаній.

«Фінансових можливостей держави недостатньо для відповідних робіт з вивчення, верифікації, георозвідки, видобутку та збагачення сировинних ресурсів. І тут основна роль має бути за приватним українським і зарубіжним бізнесом з погляду інвестицій, технологій і створення ланцюгів поставок. Саме для того, щоб надати бізнесу відповідний стимул і певні гарантії, і створюється формат стратегічного партнерства у сфері стратегічних сировинних ресурсів між Україною та ЄС у рамках поглиблення співпраці у форматі Угоди про асоціацію», – наголошує Роман Опімах.

Офіційні особи кажуть, що наша країна може розраховувати на фінансову допомогу ЄС для здійснення зеленої трансформації.

«Це буде предметом нашого наступного офіційного діалогу з Єврокомісією, який відбудеться за місяць. Більше того, ЄС уже зараз формує так званий бюджет зеленої трансформації, частина якого буде спрямована на зелену трансформацію країн сусідства. Сьогодні ми розуміємо, що це буде не менше €19 млрд упродовж найближчих 3-4 років. Обсяг і можливості доступу до відповідних фінансових ресурсів, кредитних, міжнародних, залежатимуть від того, як ми всередині країни вибудуємо цей процес», – заявила нещодавно Ольга Стефанішина, віце-прем’єр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції.

Ключовий ризик – це інвестиційний клімат у країні. Точніше – майже повна його відсутність.

«Україна дуже приваблива з позиції наявності ресурсів, але ми слабкі – в регуляторному середовищі й стимулах для бізнесу. Поки що все складається не на нашу користь, і очевидно, що Україна зараз приваблива як постачальник сировини. Однак ми можемо працювати з інвестором, розмовляти та пропонувати йому привабливі стартові умови. Ми маємо певні успіхи в цьому, пов’язані з прийняттям закону про «інвестнянь». Далі – справа за учасниками переговорів і тим, чи готові представники України в цих переговорах виступати з позиції відстоювання наших інтересів», – наголошує Георгій Попов.

За словами Олексія Рябчина, інвесторам потрібні гарантії, дієздатні закони й суди, ефективне державно-приватне партнерство. Наприклад, якщо інвестор фінансує видобуток і переробку літію, то держава забезпечує інфраструктуру (логістика, енергопідключення та ін.). Наприклад, раніше компанія «Петро-Консалтинг» оцінювала необхідні інвестиції в Шевченківське літієве родовище у понад $120 млн. Вони включають інфраструктуру – 40 км енерголіній, 20 км газопроводу, 35 км залізничної гілки та ін., – та будівництво шахти глибиною не менше 500 м і збагачувальної фабрики.

(с) shutterstock.com

Слід зазначити, що в ідею реалізації такого роду проєктів добре вписується прийняття закону «Про державну підтримку інвестпроєктів зі значними інвестиціями» і двох супутніх законів. Згідно з цими документами, проєкти з інвестиціями не менше €20 млн у сфері видобутку і збагачення корисних копалин (крім вугілля, нафти й газу) отримають певні податкові пільги.

У цих умовах важливо показати ЄС конструктивні пропозиції та реальні проєкти, а не просто палке бажання взяти участь в «освоєнні» бюджету та грантів на виробництво акумуляторів і зелену трансформацію. В іншому випадку Україна буде «вічно перспективною», але ніколи не реалізує свої можливості й потенціал.

Загалом для запуску «акумуляторних» родовищ потрібно виконати додаткову георозвідку й порахувати економічну доцільність їх розроблення, вирішити питання в судах та з місцевими громадами (будь-які види видобутку їх не надто надихають) і почекати не менше 5-7 років, доки залучений інвестор зможе розпочати фактичну роботу. Дещо швидше може вирішитися питання з будівництвом заводу електрокарів. Перспективи, м’яко кажучи, неблизькі й у наших умовах аж ніяк не 100-відсоткові.