(с) shutterstock

Щоб знизити залежність від ринкових факторів, забезпечити стійкість та інвестиції, важлива системна політика

Металургія – капіталоємна галузь. Тільки щоб залишатися на місці, українській галузі потрібно $700 млн на рік. Це сума необхідних вкладень у проєкти підтримки. Але ж усі розуміють, що якщо ти стоїш на місці – отже, деградуєш. Відповідно, щоб іти вперед, потрібно подвоювати цю суму.

По-перше, необхідно ліквідувати відставання, що накопичилося за останні п’ять років. У 2015-2019 рр. унаслідок випробувань, пов’язаних із військовою агресією, протекціонізмом та слабкими ринковими умовами, вітчизняні компанії відстали від конкурентів на $2,2-2,5 млрд. Якщо не наростити обсяги інвестицій, ми назавжди залишимося на крок позаду наших конкурентів.

По-друге, для зміцнення позицій на міжнародному ринку нашим компаніям доцільно працювати за такими напрямами:

  • Лідерство з витрат. Українським металургійним підприємствам для зниження ризиків необхідно прагнути увійти до першого квартилю собівартості за всіма видами продукції. Це проєкти, спрямовані на підвищення ресурсоємності та зростання продуктивності, у тому числі із застосуванням цифрових технологій. Наприклад, за рахунок проєктів цифровізації «Метінвест» планує щорічно заощаджувати $50 млн. Упродовж десяти років цифрові технології активно впроваджує «Інтерпайп».
  • Збільшення частки продукції з високою доданою вартістю. Це стане джерелом зростання в умовах стагнуючого попиту. Як приклади, проєкт з будівництва стану холодної прокатки на Маріупольському меткомбінаті ім. Ілліча, розвиток проєктів із виробництва преміальних труб на підприємствах «Інтерпайп», реконструкція дрібносортного стану на «АрселорМіттал Кривий Ріг».
  • Зміцнення переваг вертикальної інтеграції дасть галузі можливість розвивати свої сильні сторони (наявність власних запасів залізної руди), а також адаптуватися до зростання потреби в брухті. Активність у всіх цих напрямках ми вже можемо спостерігати: проекти з виробництва DR-окатишів на Південному ГЗК, ЦГЗК, підприємствах Ferrexpo.

По-третє, серйозним викликом на десятиліття є декарбонізація, оскільки передбачає повну перебудову виробничих процесів. Вітчизняна галузь потребує $25 млрд на наступні 20-30 років для досягнення вуглецевої нейтральності. Тут ключова роль відводиться державі, оскільки екологічна політика стає чинником конкурентоспроможності виробників.

Тобто проєкти розвитку українські компанії активно впроваджують, коли ринок дає таку можливість. Можна чітко простежити, що інвестиції ГМК значно корелюють зі світовими цінами. 2021 рік є найуспішнішим за останні 10-12 років, тому компанії активні в анонсуванні нових проєктів, беруться за масштабні будівництва та модернізації. Однак цьогорічні умови – «разова акція», яка може не повторитися більше ніколи, і розраховувати на підтримку «високого» ринку в довгостроковій перспективі не варто. Найімовірніше, ринок за умов стагнації попиту створюватиме перешкоди.

Тому, щоб знизити залежність від ринкових факторів, забезпечити стійкість галузі та стабільно високі інвестиції, важлива системна політика, яка буде спрямована на:

  • Покращення інвестклімату в Україні, провадження виваженої фіскальної та монетарної політики.
  • Розвиток внутрішнього ринку металопродукції (інвестування в оновлення інфраструктури, розвиток ВПК, реалізацію програм лізингу чи компенсацію відсоткових ставок для купівлі продукції українського машинобудування).
  • Реалізацію системної екологічної політики (створення умов прискорення декарбонізації, зокрема реформування системи екологічного оподаткування, запуск системи торгівлі парниковими квотами).
  • Протидію протекціонізму (торгова дипломатія, укладання двосторонніх торговельних угод, активна позиція держави в антидемпінгових розслідуваннях).

Шлях до розвитку лежить лише через інвестиції. Найкращий час для інвестицій – учора. Відповідно, і необхідні умови мали бути вчора. Але краще почати сьогодні.

Оригінал матеріалу опубліковано на ЛІГА.net