Україні необхідна національна стратегія щодо формування квот на викиди

Після війни країна може мати найбільший у Європі «екологічний кредит» для розвитку

Після війни Україна може мати, мабуть, найбільший у Європі «екологічний кредит» для розвитку, якщо не прогавить свого шансу або не подарує його іншим.

У своїй стратегії розвитку нам потрібно виходити з кількох стратегічних аксіом майбутнього.

Людей стає більше, а природних ресурсів – менше.
«Зелений курс» стане базовою матрицею розвитку в найбільших економіках світу: ЄС, США, ядрі Британської співдружності, Японії та Китаї.
Основний пул світових інвестицій формуватиметься у програмах «Зеленого курсу».
«Брудні економіки» країн, що розвиваються, будуть штучно обмежувати за допомогою спеціального податку на «вуглецевий слід».
Еко-параметри економіки стануть ключовими щодо її факторної конкурентоспроможності та інвестиційної ємності.

Станом на 1991 рік Україна мала певний промисловий потенціал. Візьмемо його за константу. З того часу внаслідок деіндустріалізації було втрачено до 40% промисловості, переважно в сегменті шкідливих викидів: хімія, нафтопереробка, металургія. Після нульових, це все зарахувалось країні в рахунок скорочення карбонових викидів.

Нині частина української промисловості знищена росіянами внаслідок війни: варто згадати лише два меткомбінати у Маріуполі. Таким чином, у нас з’являється значна квота на нові викиди та створення нових підприємств у рамках скорочення Україною вуглецевого сліду внаслідок минулої деіндустріалізації та військової руйнації.

Простими словами, доки Україна не вийде на рівень промрозвитку 1991 року, країна може:

продати квоти на викиди;
створити нові підприємства, які не оподатковуватимуться на «вуглецевий слід» і будуть схвалені в рамках глобального «Зеленого курсу».

Однак у цьому випадку існує низка ризиків. Замість створення нових підприємств та залучення зовнішніх інвестицій Україна просто продасть свої квоти на викиди та купити чергові імпортні поліцейські машини, вагони метро чи швидкі допомоги, тобто розпорядиться цими квотами бездарно. Нарешті ці квоти нам можуть просто «забути» надати.

Вже зараз має бути розроблена Національна стратегія формування квот на викиди внаслідок руйнування промисловості в ході деіндустріалізації та війни.

Україна має чітко заявити на міжнародних екологічних форумах, що до моменту досягнення нею промпотенціалу 1991 року оподатковувати українські товари податком на вуглецевий слід немає жодних підстав. Щобільше, інвестиції у відновлення української енергетики, переробку аграрної сировини тощо мають здійснюватися в рамках фінансових планів світових «Зелених курсів». І тоді Україна як країна з найглибшою «механічною» деіндустріалізацією стане країною з найбільшими екологічними квотами зростання на сході Європи.