Генеральний директор «АрселорМіттал Кривий Ріг» — про перспективи та проблеми металургійного виробництва в Україні

У 2024 році виробництво сирої сталі в Україні зросло на 21,5%. Цьому значною мірою сприяв запуск другої доменної печі на «АрселорМіттал Кривий Ріг». Але ситуація в галузі не така райдужна, і, за оцінками GMK Center, цього року виплавка сталі може скоротитися на 9%. Низка викликів, таких як продовження воєнних дій, низькі ціни на світовому ринку, торговельні бар’єри, проблеми з постачанням вугілля, електроенергії, підвищення собівартості, створили підґрунтя для обережних очікувань. Як один з найбільших інвесторів і платників податків України «АрселорМіттал Кривий Ріг» справляється з цими викликами, ми дізналися з розмови з Мауро Лонгобардо, генеральним директором «АрселорМіттал Кривий Ріг».

В ексклюзивному інтерв’ю GMK Center він розповів про результати роботи підприємства у 2024 році та плани на 2025 рік, а також про фактори, що впливають на показники компанії.

Пане Лонгобардо, яким був 2024 рік для «АрселорМіттал Кривий Ріг»?

Так, минулий рік був кращим, ніж 2023. Ми почали з роботи однієї доменної печі. Потім, починаючи з другого кварталу, ми перейшли на дві доменні печі. І фактично два квартали у нас було досить високе завантаження діючих потужностей. Ми намагалися вийти на максимум, незважаючи на нестачу деяких ресурсів, в основному людей. Але це все одно було на 50% менше, ніж у довоєнний період.

Але коли ми зіткнулися з високими цінами на енергоносії і зі слабкістю ринку, ми зупинили одну з доменних печей в четвертому кварталі, замість того, щоб експлуатувати обидві протягом повних дев’яти місяців. Таким чином, ми виробили 1,65 мільйона тонн сталі і 0,7 мільйона тонн товарного чавуну, в основному на експорт до США.

У гірничодобувному сегменті ми почали 2024 рік з ідеєю виробляти спочатку близько 7 мільйонів тонн залізорудного концентрату, що становило 70% від довоєнних обсягів. Потім ми сказали, що можемо виробляти більше – навіть 8,5 млн тонн, тому що ціни були хороші. Зрештою, ми закінчили рік з 7,8 мільйонами тонн, оскільки ринок в Китаї ослаб і ціни пішли вниз. Незважаючи на стимули, ринок все ще існує, і прогноз цін на 2025 рік не найкращий.

Якщо ринок ослабне, то варто очікувати падіння операційних результатів?

Ми сподіваємося цього року досягти більшого. Наша мета – 1,9 млн тонн сталі, 1,78 млн тонн готового прокату, 1,15 млн тонн напівфабрикатів і, звичайно, 0,83 млн тонн товарного чавуну. Це означає, що в першому кварталі ми плануємо працювати однією доменною піччю, а решту року – двома доменними печами. Але плани можуть змінитися, оскільки є багато факторів впливу.

Чи вірно я розумію, що основним фактором зростання виробництва у 2024 році був експорт?

Так. Внутрішній ринок забезпечив нам хорошу динаміку тільки в першому півріччі. Було кілька інфраструктурних проєктів. Але потім, коли вони завершилися, ринок ріс не з тією швидкістю, на яку ми розраховували. Я б назвав  динаміку внутрішнього ринку в минулому році нейтральною.

Отже, ми почали опановувати нові ринки, яких раніше не мали. До війни наша продукція на 80% йшла на експорт, а на 20% – на внутрішній ринок. І ринки, на яких ми працювали, були традиційними: Середземне море, Близький Схід, Африка. Але в Європу ми постачали дуже обмежені обсяги, оскільки мали квоти.

З початком війни ми почали освоювати ринок Східної Європи. Це було нелегке завдання, оскільки конкуренція дуже висока. Фрагментація клієнтів також дуже висока. Всі вони сприймали нас як компанію з репутацією. Отже, ми розпочали процес сертифікації у 2022 році. Потім були деякі випробування у 2023 році. Цього року ми можемо створити базу для подальшого розвитку.

Але нам потрібно бути точними. Не можна виходити на нові ринки з великими партіями. Тому наша продукція йшла в різні країни, в різні регіони світу. Цьому сприяв морський коридор, тому що експортні маршрути через Румунію чи Польщу були занадто дорогими і витісняли нас з ринку.

У 2024 році «АрселорМіттал Кривий Ріг» скористався диспропорцією в цінах на залізну руду і брухт і експортував заготовку?

Квадратна заготовка – це продукт, який ми продаємо в Європу всередині групи, на нашу компанію в Польщі, на відкритий ринок, на інші ринки, такі як Туреччина. Але це питання ціни, коли вигідно продавати заготовку.

Наприклад, постачання заготовок російського виробництва є великою проблемою. Ціни низькі, тому що росіяни намагаються продавати свій матеріал зі знижками. І ці пропозиції формують ринкові ціни. Дуже важко українцям з тим пакетом додаткових витрат, який ми маємо, конкурувати з російськими заготовками. Можливо, ми не конкуруємо з ними напряму, але ми повинні працювати на ринку, який базується на російських пропозиціях. Крім того, покупці російських напівфабрикатів отримують цінові переваги, які вони можуть реалізувати у виробництві готової сталі і конкурувати з нами.

Давайте будемо чесними, санкції не є ефективними. Є кілька способів обійти ці санкції. І особливо це стосується таких продуктів, як чавун. Ми бачили, що російський чавун все одно постійно продається в Європу. Неймовірно, але ми продаємо більше чавуну в США, ніж на сусідні ринки, тому що вони купують його в Росії.

Основним виправданням покупців російської продукції є те, що конкретно ця компанія не перебуває під санкціями. З їхньої точки зору, все в порядку. З нашої точки зору, це трохи інша історія. Тому що санкції були введені не для того, щоб вдарити по одній чи двох компаніях, а для того, щоб вдарити по економіці і не дати їй отримати гроші для реінвестування у військову сферу. Але коли накладаються санкції лише на частину сектору, то інша частина безперервно витікає. Отже, ми не маємо бажаного ефекту.

Українська промисловість зараз працює за європейськими цінами на електроенергію. Наскільки ефективний сьогодні гірничодобувний сегмент, враховуючи, що частка електроенергії у виробництві концентрату становить понад 50%?

На жаль, на даний момент в Україні існує дефіцит електроенергії. Для забезпечення стабільного електропостачання нам необхідно імпортувати і законтрактувати 60% імпортованої електроенергії. В результаті ми платимо ту ціну на електроенергію, яка зафіксована в країнах, звідки вона надходить – Польщі, Словаччині, Угорщині. Але в загальній ціні електроенергії є величезна частка — вартість транспортування електроенергії. Отже, ми платимо за електроенергію більше, ніж європейські компанії, але вони мають доступ до енергетичних субсидій.

Якщо, як прогнозується, ціна залізної руди в Китаї впаде нижче $100 за тонну, то, зрештою, з нашою структурою витрат буде дуже складно продовжувати експортувати концентрат. Звичайно, ми вироблятимемо сировину для себе і для нашої сестринської компанії в Польщі. Але експорт надлишку, наприклад, до Китаю, буде зупинено. Ми також усвідомлюємо, що якщо ми виробляємо менші обсяги, ми збільшуємо наші витрати на одиницю продукції. Це матиме негативний вплив на інші продажі.

Звичайно, розвиток подій на китайському ринку може все змінити. Геополітична ситуація також може вплинути на стан речей. Це буде залежати від рішення адміністрації Трампа щодо захисту ринку від Китаю. У тому-то й справа, що рішення США можуть вплинути на країни, що розвиваються, такі як Україна, яка може втратити свій експорт через запровадження нових тарифів проти Китаю.

Нещодавно США продовжили антидемпінгове мито на прутки з України. Наскільки торговельні бар’єри впливають на експорт компанії?

Ми подали заяву на антидемпінгові мита в США в Sunset Review. Наша справа дійшла до Комісії з міжнародної торгівлі, куди я сам ходив як свідок.

Чесно кажучи, я думав, що наша справа була досить солідною в тому сенсі, що, зважаючи на обсяги, які ми можемо відправляти в США, і зважаючи на їхній ринок, будь-хто міг зрозуміти, що це не буде для нас проблемою. Будь-хто міг зрозуміти, що це не завдасть жодної шкоди. До речі, Сполучені Штати вже імпортують багато матеріалів з інших країн світу.

І взагалі, наша позиція полягає в тому, що наш матеріал до США просто замінить якийсь інший імпорт. Ми не будемо “знищувати” жодні товари, вироблені в США. Але контраргумент, який вони презентували перед Комісією з міжнародної торгівлі, стверджував, що Україна демпінгом зруйнує ринок США.

Так от, ми програли цю справу, мита залишаються. Вони просто впоралися з політичною стороною. Не враховуючи, що це був не найкращий момент, щоб дозволити перегляд антидемпінгових мит для України. Українські виробники сталі не мають жодних шансів для демпінгу з поточним рівнем витрат і політикою.

Коли-небудь війна закінчиться. Чи можна сказати, що це знімає якісь обмежувальні фактори і підвищує оперативні результати?

На сьогоднішній день, я б сказав, що ми не обмежені в тому, щоб виробляти максимум того, що ми можемо, з точки зору наявності ресурсів. Проблема полягає в конкурентоспроможності. І ця конкурентоспроможність буде проблемою і після війни. І я перерахую короткий список факторів.

Перше – це електроенергія. Ви бачите, що електроенергетичні компанії, незважаючи на всі втрати та атаки, все ще мають позитивні фінансові показники. Вони позитивні, тому що тариф підвищується, і виробничі сектори платять за це. Бувають пікові години, коли імпорт енергії коштує 600 доларів за МВт-год. Отже, це абсолютно поза бюджетом. І для такої компанії, як ми, дуже важко вмикати та вимикати завод. Якщо ми хочемо працювати, ми повинні купувати електроенергію, коли вона дорога. Але це призводить до величезного збільшення витрат.

Всі компанії, які транспортують енергію, зокрема газ, підвищили свої тарифи. Гаразд, Україна відмовилася від транзиту російського газу, перекрила газопровід. Але споживачі в Україні, кожна виробнича компанія повинна платити за обслуговування трубопроводу. Я оцінюю збільшення наших витрат на транспортування енергоносіїв в 11 мільйонів доларів цього року.

Витрати на водопостачання також зросли. Після руйнування Каховської греблі якість технічної води постійно погіршується. Тому що ми беремо її з іншого місця. Але ціна на неї постійно зростає. Чому? Тому що водоканал також платить за електроенергію. Свої підвищені витрати вони перекладають на споживачів — на нас з вами.

Зараз ми обговорюємо підвищення тарифів на залізничні перевезення на 37%. Вони фактично оголосили про це, але рішення не ухвалено. Логістика залишається дорогою. Портові збори, порівняно з довоєнними, зросли вдвічі, так само як і страхування та фрахт.

Вугілля – це ще одна проблема. Звичайно, ми отримували вугілля з Покровська, який зупинив роботу. Нам доведеться імпортувати. Я не думаю, що це буде проблемою доступності. Справа в більшій вартості його доставки.

Наша компанія, як остання ланка ланцюга, поглинає всі ці моменти. Металургія – це остання ланка ланцюга, яка не може перенести ці додаткові витрати на ціну, яка формується на світовому ринку.

Отже, хтось має щось зробити для того, щоб зробити нашу галузь більш стійкою. Моє бачення полягає в тому, що більшість проблем не пов’язані безпосередньо з війною. Отже, ці проблеми не зникнуть після війни і негативно впливатимуть на галузь у довгостроковій перспективі. Ось чому нам потрібні зміни.

Які, на вашу думку, невідкладні дії потрібні тут, в Україні?

Перше – зупинити будь-яке підвищення тарифів на те, що контролюється, принаймні, урядом. Комунальні послуги, енергетика, логістика – це все державні компанії. І переконатися, що регіональні інституції роблять те ж саме.

Повинна бути центральна координація регулювання тарифів. Хтось має сказати, скільки податків і грошей галузь може внести у ВВП країни, і прорахувати справедливі наслідки підвищення тарифів чи ставок податків.

Багато з тих проблем, про які я говорив, не залежать від війни. Коли війна закінчиться, ми будемо в більшій безпеці, ми будемо щасливі, безумовно. Але з точки зору бізнесу у нас все одно будуть великі проблеми з конкуренцією. Я боюся, що після війни ми не зможемо вирішити всі ці питання.

Також нам потрібна системна економічна та промислова політика.Б о якщо ми проживемо 5 років після війни без змін, ми все одно не зможемо конкурувати. Деякі кроки можуть бути дуже простими. Електроенергію можна здешевити, розвиваючи атомну генерацію, для якої є вся інфраструктура. Газ також може бути дешевшим. Ми купуємо газ в ЄС, тому платимо за нього більше, ніж європейські компанії, бо мусимо платити за транспортування. Україна багата на енергоресурси, розумно стимулювати інвестиції в їхню розробку. Це вигідно як для промислових компаній, так і для всієї економіки країни. Дешева енергія – це той ключ, який привабить інвесторів в Україну для промислового розвитку, як ми бачимо в інших країнах.

Всі проблеми, про які ви згадали, є системними і стосуються всіх виробничих компаній в Україні. Отже, це може призвести до втрати конкурентоспроможності всього українського промислового потенціалу.

Тому що якщо витрати в Україні будуть подібні до європейських, то Україна не матиме того розвитку, який мають інші країни. Подивіться, коли країни Центральної та Східної Європи приєдналися до Європейського Союзу, вони мали нижчі витрати, ніж інші європейські країни протягом тривалого періоду. Тому вони розвивалися. Компанії із Західної Європи відкривали там виробництва і крок за кроком розвивали країну. Потім витрати якось вирівнялися, але все одно залишилися дещо нижчими. Так, якщо порівнювати Румунію з Німеччиною, то витрати на виробництво нижчі.

Зараз, схоже, ми рухаємося в іншому напрямку. Тож як ми будемо розвивати індустріалізацію в Україні, якщо витрати будуть такими ж, як в ЄС? Заради чого інвестор прийде в Україну?

Якщо витрати будуть однаковими, ніхто не побудує завод в Україні. Отже, нам потрібно зберегти конкурентоспроможність цієї країни.

Це дуже важливий момент. Тому що європейська металургійна промисловість також закликає до термінових дій для відновлення своєї конкурентоспроможності. І вони продемонстрували кілька планів дій щодо сектору ГМК.

Я вірю, що Європа впорається. Тому що у них є фінансові та інституційні можливості для цього. Я не думаю, що Україна могла б надати нам якесь фінансування чи субсидії, чи інші заходи підтримки. Цього не було навіть до війни. Ми завжди покладалися на власні сили.

Проте є і інша проблема — нам потрібно конкурувати на європейському ринку з компаніями, які отримують державну підтримку. Тому що я конкурую з тими, хто вже знаходиться всередині ринку. І на додачу до цього вони отримують дотації, гранти чи іншого роду підтримку. А нам потрібно додатково платити за транспортування, щоб вийти на європейський ринок.

Якщо ми дійсно думаємо, що Україна повинна розвиватися, то витрати в Україні повинні бути нижчими. Я не думаю, що компанія, яка інвестує мільярди, вирішить інвестувати в Україну, а не в Польщу, наприклад, якщо витрати в Україні та Польщі однакові. Я не бачу нікого на вищому рівні, хто б справді думав про це.

Якщо поточна політика продовжиться, яке майбутнє чекає на «АрселорМіттал Кривий Ріг» та український металургійний сектор?

Ризик того, що ми не зможемо розвиватися і будемо змушені скорочувати персонал, дуже високий. Навіть наші поточні результати діяльності будуть нестійкими. Це вплине на розмір потужностей, встановлених у країні. Тому що місцеве виробництво має бути найбільш конкурентоспроможним на внутрішньому ринку через логістичні переваги. Але експорт буде втрачено.

Уявімо собі коло. Логістичне коло. Чим далі ви заходите, тим менше ви конкурентоспроможні, тому що ви витрачаєте більше на логістику. Отже, якщо ви починаєте вже з великих витрат, то ви можете обслуговувати тільки сусідній ринок.

Отже, якщо питання вартості не буде вирішене, Україна не зможе бути ефективним експортером готової продукції. Вона стане лише експортером сировини. Регуляторні рішення роблять нас — металургійну галузь — гірничодобувною галуззю.

Нам потрібно враховувати соціальні наслідки цього, тому що вони будуть величезними. Якщо ви виробляєте 10 мільйонів тонн окатишів, вам не потрібно стільки людей. Більшість наших людей задіяні в переробці. І це може стати причиною міграції. Менше робочих місць – менше людей.

Європейські країни намагаються допомогти Україні. Але вони будуть щасливі, якщо Україна зменшить експорт готової продукції і розширить його за рахунок сировини. Ніхто, крім українців, не зацікавлений у розвитку країни. Якщо ми будемо давати сировину іншим, а інші будуть її переробляти. Я не згоден з таким підходом.

Чи обмежує сьогодні діяльність компанії брак кадрів?

Мобілізація – це величезна проблема. 3 500 осіб наших співробітників були призвані до армії. Але водночас 3 000 осіб пішли з компанії за власним бажанням. Таким чином, ми втратили понад 6 000 працівників. Минулого року нам потрібно було найняти 1 000 працівників, щоб забезпечити безперебійну роботу заводу.

Правила мобілізації постійно змінюються і викликають страх у людей. Короткострокове завдання – припинити змінювати правила кожні 3 місяці, тому що це кошмар. Коли з’являється нове правило, ми бачимо пік відтоку людей з компанії. Якщо знизити призовний вік, це буде ще один відтік молодих працівників.

Як компанія тримається на плаву в цій ситуації? Чи вичерпала компанія свій запас міцності?

Перш за все, за останні два роки ми так чи інакше створили і оптимізували виробничий слід. Стискаючи, звичайно, все, що ми можемо стиснути з точки зору наших витрат. Плюс розвиток нашої позиції на ринку. Ми зараз переживаємо погіршення цін, і це погано позначається на нашій конкурентоспроможності, що посилюється зростанням наших витрат.

Війна фактично поглинула всі наші ресурси. Компанія вже третій рік поспіль генерує від’ємний грошовий потік. У 2024 році, за моїми оцінками, ми завершимо рік з мінус близько $100 млн грошових коштів. Навіть якщо у вас буде позитивний показник EBITDA, то з цієї суми вам доведеться фінансувати всі інвестиційні плани. Наша запланована потреба в капітальних інвестиціях на 2024 рік становила близько $160 млн на рік. Але цього року ми змогли освоїти лише $100 млн.

Звичайно, материнська компанія нас підтримує. Це відповідь на наші зусилля тут. Але управляти цією ситуацією стає складно. Ми не можемо втрачати гроші вічно. Якщо рух йде не в бік розвитку, а в бік деградації, і немає перспектив змінити ситуацію, то відповіддю буде скорочення штату.

А будучи великим платником податків, ви часто маєте певні проблеми з органами контролю.

Це типова проблема для великих компаній в Україні. Податки в Україні збираються з використанням монопольного підходу, так само як і з тарифами, шляхом тиску.

У нас є проблема повторних податкових претензій. Остання з них стосується рентної плати за користування надрами для видобутку залізної руди за період 2015-2019 років. За результатами перевірки нам донарахували певну суму платежів. Ми звернулися до суду. Виграли всі три інстанції.

Потім вони прийшли вдруге на перевірку з тим самим предметом. Ми знову звернулися до суду. І ми знову виграли всі три рівні судової системи. Зараз вони знову перевіряють той самий період. У будь-якій країні, як тільки процес правосуддя завершується, він завершується. Але не у нас. Ми знову сподіваємося на перемогу.

Але в цьому році у нас було два сюрпризи із земельним податком, податком на оренду землі, де були позови, які стосувалися 2018 і 2019 років. І по обох позовах ми вигравали і першу інстанцію, і апеляційний суд. Але чомусь Верховний суд раптом скасував обидва рішення. І ми втратили 17 мільйонів доларів. Ми не генеруємо таких грошей, але треба було негайно платити. Тому ми були змушені скоротити нашу інвестиційну програму на цей рік.

Маючи всі ці проблеми, що змушує вас, як інвестора, залишатися в Україні?

Цього року виповнюється 20 років, як «АрселорМіттал» працює в Україні. Це велика відповідальність. Ми пройшли з Україною всі випробування. І ми хочемо взяти якнайповнішу участь у післявоєнній відбудові країни.

Ми хочемо залишитися в Україні. Ми зберегли всіх людей під час війни. За час війни нікого не звільнили, нікого не відсторонили від роботи. І це створює багато втрат, набагато більше, ніж те, що ми могли б зробити, якби вирішили скоротити штат. Але ми не хотіли скорочувати штат, і це один з перших прикладів того, чому ми хочемо залишитися в Україні. І у нас є плани, стратегічні плани, які ми мали до війни.

Але проблеми недостатнього інвестування роблять українську промисловість вразливою до зеленого переходу?

До війни я міг думати, що зелена трансформація – це шлях тривалістю близько 15 років. Отже, ми могли б дочекатися закінчення терміну експлуатації наших існуючих доменних печей, а потім замінити їх іншими технологіями. Але зараз я думаю, що через 5 років нам потрібно буде мати низьковуглецевий продукт, щоб залишатися на європейському ринку сортового прокату.

CBAM і кліматичні зобов’язання зобов’яжуть нас рухатися в цьому напрямку. Ми могли б отримати відтермінування CBAM, це було б корисно і дало б нам певний проміжок часу, коли війна закінчиться, і ми зможемо розпочати нашу інвестиційну програму.

Але дивіться, я хвилююся за бізнес-план, зелені проєкти не можуть бути прийняті. З нинішнім рівнем витрат і структурою витрат це буде проблематично. До війни це не було проблемою. Все схвалювали. Але зараз ми маємо проблеми з ефективністю цих інвестицій.

Вартість інвестицій однакова в будь-якій частині світу. Коли ми говоримо про об’єкт DRI, то інвестиційні потреби становлять близько 1 мільярда доларів. Отже, ви вкладаєте гроші туди, де операційні витрати менші. Ось чому я говорю, що ми повинні зробити щось, щоб підвищити привабливість України як країни для промислового розвитку.