Костянтин Басс: «Брухт чорних металів перебуває за залізною завісою»

Глава наглядової ради Групи компаній «УКРМЕТ» – про наслідки запровадження підвищеного мита на експорт брухту

У п’ятницю, 5 квітня, в Україні набув чинності закон, що збільшує експортне мито на металобрухт з €42 за т до €58 за т. Як ця регуляторна норма вплине на зовнішню торгівлю металобрухтом, чи виграє внутрішній споживач брухту від нових обмежень експорту, скільки компаній залишиться на ринку заготівлі брухту. Про це і не тільки кореспондент GMK Center поговорив з Костянтином Бассом, головою наглядової ради найбільшої в країні брухтозаготівельної Групи компаній «УКРМЕТ».

Якими є наслідки збільшення експортного мита на брухт до €58 за т для вашої компанії та для галузі в цілому?

– Насамперед хочу нагадати, що це не перше підвищення експортного мита за останні три роки. У вересні 2016 року його підвищували з €10 за т до €30 за т, у червні 2018-го – до €42 за т. І ось тепер – до €58 за т.

Це свідчить про те, що брухт чорних металів, фактично, перебуває за залізною завісою. Сьогодні експортер не може на ринкових умовах придбати металобрухт і реалізувати його на зовнішні ринки. Це означає, що весь зібраний в Україні металобрухт залишатиметься всередині країни і продаватиметьсяся внутрішньому споживачеві.

На чому ґрунтується ця впевненість?

– Коли експортне мито збільшилося з €10 за т до €30 за т, ми згорнули всі свої операції через морські порти. Припинили продавати брухт чорних металів у Туреччину, Грецію, Польщу. І значною частиною переорієнтували реалізацію на внутрішній ринок.

Сьогоднішня мито €58 за т – це взагалі стовідсоткова заборона на реалізацію брухту на зовнішні ринки. Через це рішення експортні поставки остаточно втратили економічну доцільність.

Але ж у результаті може зрости внутрішній ринок?

– За мита в €58 за т внутрішній споживач отримає ще більші можливості знижувати ціни закупівлі.

Зараз Туреччина – найбільший покупець брухту чорних металів у світі. Американці, канадці, голландці, французи продають на турецький ринок свій брухт. Сьогодні турецькі сталевари закуповують брухт великими суднами за ціною $320 за т на умовах CIF.

А українські споживачі брухту чорних металів, наприклад, через наявність експортного мита такий самий металобрухт купують на ринку України за ціною $260 за т. Різниця становить $60-70 на тонні. Це різниця в здешевленні сировини за рахунок експортного мита.

При цьому турецькі електросталеплавильні заводи сьогодні мають такі самі технології виробництва, як і великі українські металургійні компанії. Італійські печі Danieli стоять на деяких українських металургійних заводах, такі самі печі використовують і на турецьких метпідприємствах. Але сировина турецькому переробнику коштує дорожче.

А за яких умов вашій компанії буде вигідно працювати на внутрішній ринок?

– Наша компанія зараз, як, утім, і п’ять, сім, десять років тому, є найбільшим постачальником сировини на внутрішній ринок. Сьогодні ми виступаємо генеральними постачальниками «АрселорМіттал Кривий Ріг», «Метінвест-Ресурс», «Інтерпайп». Ми постійно працюємо з такими підприємствами, як «Запоріжсталь», Маріупольський меткомбінат ім. Ілліча, «Азовсталь», Дніпровський меткомбінат, «Інтерпайп», «Електросталь-Курахово». Фактично, у нас укладені договори з усіма споживачами брухту чорних металів в Україні.

Чи не могли б Ви назвати частки експорту і внутрішнього ринку у структурі продажів вашої компанії?

– Сьогодні частка експорту – нуль. Зараз ми не займаємося експортом. Ми зовсім пішли з експортного ринку, коли було запроваджено мито €42 за т. Єдиний напрям, на якому ми працювали із зовнішнім ринком із січня до травня 2018 року, – це Молдавський металургійний завод. Туди ми відвантажували брухт чорних металів залізничним транспортом.

У 2010-2014 рр., до запровадження мита €30 за т, ми працювали в усіх портах України: в Одесі, Бердянську, Миколаєві, Херсоні, Маріуполі.

Якщо говорити про внутрішній ринок, то ми оцінюємо свою частку на рівні 30-35% від загальної ємності ринку.

У держави були претензії до компанії з приводу поставок брухту на Молдавський метзавод?

– Було багато чуток з приводу того, що наша компанія поставляла брухт на Молдавський металургійний завод у період дії санкцій. Я офіційно заявляв про те, що ми цього не робили. На Молдавський металургійний завод наша компанія метал не продавала. Жодних протиправних дій ми не вчиняли, і у нас з державними органами жодних питань не було.

Чи будете ви поставляти брухт у Рибницю після зняття санкцій з Молдавського метзаводу?

– Ми проводили переговори з Молдавським металургійним заводом після зняття санкцій щодо доцільності та можливості поставок. Сьогодні ці переговори тривають. Можливо, ми будемо відвантажувати якісь невеликі обсяги, незважаючи на таке високе мито. Якщо й будемо поставляти, то з найближчих до цього підприємства регіонів – Одеської або Вінницькій області. Можливо, якісь невеликі потоки у нас підуть уже наступного місяця.

Можете спрогнозувати, як зміниться структура брухтозаготівельної галузі після запровадження мита в €58 за т?

– Ми вважаємо, що насправді всі зміни вже сталися. Вони відбулися ще в 2016 році, коли мито зросло з €10 т до €30 т. У той період ринок фактично переформатувався. Найбільші гравці пішли з портів. Залишилося два гравці, чисті експортери, які намагалися працювати в останні два роки, але їх експорт становив мізерно низьку частку. І то – в періоди, коли кон’юнктура зовнішніх ринків була найбільш сприятливою. Тобто два рази на рік, коли експорт становив від 10-12 тис. т до 15 тис. т у річному вимірюванні. Це дуже мало.

Однак збільшення мита до €58 за т позбавляє їх можливості навіть на спотових ринках працювати із зовнішнім споживачем. І я припускаю, що ці два експортери, які ніколи не працювали з внутрішнім ринком, сьогодні переорієнтують свої потужності. Вони йдуть з портів, купують брухтопереробне обладнання, відкривають цехи на півдні країни і орієнтоватимуться суто на внутрішній ринок.

Як це вплине на забезпечення споживачів брухту сировиною? Чи виграють вони в цій ситуації?

– На жаль, запровадження загороджувального мита в €58 за т не приведе до збільшення обсягу металобрухту в країні. Тому що з кожним підвищенням мита український металург намагається на суму збільшення скоригувати ціну закупівлі металобрухту до експортного паритету в бік зниження. Це призводить до зменшення збору брухту в країні. Отже, український металург не отримує більше сировини, а лише оптимізує вартість вхідного на метпідприємство матеріалу.

Є хороший приклад. Казахстан у 2008-2012 рр. був найбільшим експортером брухту чорних металів. Загальна ємність збору брухту в республіці сягала 6 млн т на рік. Із 2012-го року, якщо не помиляюся, або з 2011-го, президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв заборонив експорт брухту з країни. І 100% металобрухту почало надходити тільки на внутрішній ринок. Зараз у республіці ємність ринку збору брухту чорних металів становить 3 млн т. Це вдвічі менше, ніж у період відкритого експорту.

Те саме сьогодні відбувається і з Україною. Коли у 2015-2016 рр. експортне мито становило €10 за т, збір брухту в Україні становив приблизно 5 млн т на рік. Цього було достатньо, щоб забезпечувати всі металургійні підприємства країни й експортувати обсяги на рівні 1 млн т на рік. Після запровадження мита €30 за т, а потім €42 за т і, врешті, €58 за т ми бачимо, що ємність ринку збору брухту в країні скоротилася минулого року до 3,2 млн т.

Якщо ми проаналізуємо перші два місяці поточного року, то побачимо, що за заявленої металургами потреби в січні в 300 тис. т Україна зібрала 68-70 тис. т металобрухту. Дефіцит становив 200 тис. т. Лютий – те  саме: потреба становила 300 тис. т, збір – 100 тис. т. 200 тис. т не вистачає.

Чому так відбувається?

– Тому що через експортне мита рівень цін в країні недостатній для збільшення збору брухту. Останнім часом значно зросла витратна частина, пов’язана з брухтозаготівельною діяльністю. Відбувається поетапне збільшення рівня заробітної плати, зростання витрат на логістику, цін на енергоносії, кисень, витратні матеріали та, відповідно, на демонтажні роботи. Тож собівартість отримання металобрухту значно зросла за останні 1,5-2 роки.

Ось і виходить, що зі зміною ціноутворення в менший бік знижується доцільність цього бізнесу. Ми щороку бачимо, як залишають ринок великі, середні, дрібні компанії. На сьогодні, на нашу думку, кількість компаній, які займаються металобрухтом, скоротилася щонайменше втричі за останні 3-4 роки.

Але ж хтось і заходить на ринок. Наприклад, «Інтерпайп» розвиває заготовку. Ви відчуваєте конкуренцію з їхнього боку?

– Наша компанія є найбільшим постачальником на Дніпровський завод «Інтерпайп», і протягом останніх двох років ми були стратегічним партнером цього підприємства. Попри це, ми конкуруємо з «Інтерпайпом» у найбільш металомістких регіонах України: в Харкові, Києві, Вінниці, Житомирі, Одесі та Полтаві. Ось шість областей, де ми з «Інтерпайпом» перетинаємося у брухтозаготівельній галузі.

Так, ми відчуваємо відтік металобрухту в компанію «Інтерпайп». Але це здорова конкуренція, яка веде до підвищення ефективності бізнесу й досягнення паритету цін, що дає змогу працювати з мінімальною рентабельністю.

Ваша компанія планує залишатися на ринку? Що ви маєте намір розвивати в цьому році? У що хочете інвестувати?

– Так, ми продовжуємо розвиватися. Інвестуємо в брухтопереробне обладнання, закуповуємо німецькі перевантажувачі фірми Fuchs.

Сьогодні компанія має 56 дільниць перероблення брухту. Найближчим часом плануємо відкрити додатковий велику дільницю у Львові. Можливо, ще одну – в Києві.

Наша компанія, як і будь-який великий європейський заготівельник брухту, намагається нарощувати парк спеціалізованого автотранспорту, призначеного для переміщення металобрухту Європою. Це контейнеровози, обладнані спеціалізованими контейнерами і мультиліфтами. Така техніка – найбільш безпечний і ефективний засіб транспортування металобрухту.

На жаль, стратегічні плани розвитку обмежуються можливостями внутрішнього ринку і неефективністю експорту в умовах дії таких митних тарифів. Доводиться перебудовуватися під мінливі умови, оптимізувати бізнес-процеси й підвищувати продуктивність.

Ми прагнемо насамперед зберегти робочі місця і будуємо плани з перспективою на 3-5 років,  маючи надію, що наші аргументи щодо зниження митних тарифів все-таки будуть прийняті до уваги і ми зможемо працювати в ринкових умовах та на рівних конкурувати зі світовими заготівельниками брухту.