(с) shutterstock.com

Країна розраховує лише на кошти іноземних партнерів та інвестиції в рамках міжурядових угод

З усіх трибун і на всіх міжнародних зустрічах українські можновладці говорять про залучення інвестицій і зазивають інвесторів. Однак обсяг інвестицій зростає повільно, а оцінки інвестиційного клімату залишаються нижче нейтрального рівня.

Поточна ситуація

У першому півріччі 2021 року обсяг капітальних інвестицій зріс на 4,2% – 191,1 млрд грн. За той самий період прямі іноземні інвестиції в Україну зросли на $2,7 млрд, з яких $2,3 млрд (85%) були реінвестовані. Чистий приплив нового іноземного капіталу за січень-червень становив лише $0,43 млрд, водночас іноземні інвестори вивели з країни $0,46 млрд.

Поточне зростання інвестицій можна пояснити відновленням економіки після торішнього падіння й частково поверненням інвесторів до відкладених проєктів. Безумовно, якась частина інвесторів не зупиняли минулого року реалізацію своїх проєктів, однак загальне падіння інвестицій було таким, що вони не змогли його перекрити.

Поточними драйверами інвестицій є власні кошти підприємств (75% від загального обсягу капінвестицій), державні вкладення в рамках програми «Велике будівництво», а також гроші міжнародних партнерів у різноманітних державних і муніципальних проєктах. Іншого джерела довгострокових інвестицій, крім коштів іноземних партнерів (ЄБРР, Світовий банк, Європейський інвестиційний банк), в України, по суті, немає.

Утім, влада вже в рамках міжурядових угод залучає сотні мільйонів доларів інвестицій для оновлення рухомого складу, будівництва кораблів для ВМС та ін. Засмучує лиш те, що це робиться в кредит, нарощуючи борг держбюджету й держкомпаній, і з мінімальним залученням вітчизняних підприємств до виробництва.

Ще одним заходом, на який влада робила ставку в питанні залучення інвестицій, стала приватизація. Зокрема, Фонд держмайна мав намір транслювати аукціон з продажу Об’єднаної гірничо-хімічної компанії в прямому ефірі, як конкурс з продажу «Криворіжсталі» у 2005 році. Але у зв’язку з тим, що інвестори не встигли ознайомитися з документами, аукціон перенесли на два місяці. Інших таких об’єктів у приватизаційному списку на поточний рік немає, а отже, приватизація вчергове не стане сигналом для інвестування в Україну.

Навіть з інструментом державно-приватного партнерства щось пішло не так. Минулого року Мінінфраструктури віддало в концесію два порти. Уже в серпні поточного року співвласник групи компаній Risoil Шота Хаджішвілі вийшов з проєкту концесії в морському порту Херсона. З огляду на амбітні плани держави щодо передачі в концесію ще кількох морпортів, ситуація в Херсоні може знизити інтерес інвесторів.

Клімат не той

Головною причиною низького припливу інвестицій в країну є слабкий інвестиційний клімат. За даними опитування Європейської Бізнес Асоціації (ЕВА), індекс інвестпривабливості України в першому півріччі 2021 року покращився до 2,84 бала після провалу в другій половині 2020 року до 2,4 бала. Рівень у 3 бали вважається критерієм нейтральності інвестклімату.

Індикатори інвестиційного ринку України у 2016-2021 рр.

Джерела даних: ЕВА, Держстат

Результати опитування свідчать, що підвищення оцінок пов’язане, скоріше, з відновленням економіки після коронакризи 2020 року, ніж з покращенням умов бізнесу в країні внаслідок реалізації якихось заходів владою. Дослідження ЕВА показало, що 53% опитаних не побачили змін в інвестклімат за останні півроку, 32% вважають, що він покращився, а 15% бачать навіть його погіршення.

За даними опитування ЕВА, головними проблемами для бізнесу інвестори вважають слабку судову систему (90% респондентів), високий рівень корупції (80%) і тіньову економіку (65%). Перші дві причини вже протягом багатьох років є ключовими факторами, що відлякують інвесторів від України. Останні два роки не принесли поліпшення – судова реформа не проведена, а ефективність численних антикорупційних органів залишається практично нульовою.

Серед інших перешкод для покращення інвестклімату опитані називають непередбачувані умови ведення бізнесу, гальмування реформ, високу кадрову ротацію в уряді, нестабільність у відносинах з іноземними партнерами, податковий тиск.

Більше того, влада додає масла у вогонь новими ініціативами на кшталт законопроєкту №5600, який надзвичайно не подобається всьому бізнесу. Українські реалії є такими, що однією рукою влада може намагатися покращувати інвестклімат, а іншою – зводити нанівець усі позитивні кроки в цьому напрямі.

Світло в тунелі

За останні два роки зроблено досить багато кроків у напрямку залучення інвестицій, створення привабливого інвестиційного клімату. До очевидних правильних заходів для залучення інвестицій можна віднести перезапуск індустріальних парків і впровадження локалізації, які вже скоро мають почати реалізовувати.

Використання основних інструментів стимулювання (податкові пільги, торговельні обмеження, прямий держвплив і фінансові стимули) за останній рік усе-таки зрушила з мертвої точки.

У частині податкових пільг важливим є запуск механізму реалізації закону «Про державну підтримку інвестпроєктів зі значними інвестиціями» (закону про «інвестнянь»), який ухвалили наприкінці минулого року. Уже зараз інвестори планують інвестувати в рамках цього механізму понад $1,7 млрд. У агентстві UkraineInvest очікують, що перші інвестиційні договори можуть бути підписані вже до Нового року.

З іншого боку, сам цей закон не може явно покращити інвестклімат у країні, але супровід конкретного інвестпроєкта відповідальним держорганам може допомогти інвестору в його розвитку.

За останній рік Україна почала дедалі частіше проводити антидемпінгові розслідування проти імпорту й застосовувати порівняно нові для себе форми торгових обмежень. Так, наприкінці минулого року наша країна запровадила спецмито в 16,1% на арматуру й катанку з Білорусі. Крім того, зараз тривають розслідування щодо імпорту безшовних труб і прокату з покриттям з Китаю.

У рамках механізму фінансових стимулів певну роль відіграє програма доступного кредитування під 5-9%. Її ефективність знижує те, що основна маса кредитів іде не на капінвестиції, а на рефінансування старих боргів.

Не можна сказати, що економіка на даний момент сильно відчула позитивний вплив усіх вищевказаних інструментів. Зокрема, в Україні зараз масово створюються індустріальні парки. Однак помітна діяльність ведеться в 14, з яких лише 7 мають на своїй території діючі підприємства з виробництва продукції або надання логістичних послуг. Багато інструментів лише запускаються, і оцінювати їх ефективність можна не раніше ніж через рік після старту.

Паперова робота

Інвестиційний клімат – це альфа й омега економічного розвитку країни, а воно – єдиний спосіб вирішити проблеми держави. Зараз інвестиційна політика влади доволі розрізнена. Наприклад, закон про «інвестнянь» – це ініціатива і заслуга президента. Натомість Кабмін більше зосередився на точкових і галузевих рішеннях.

Ці заходи передбачені в Програмі дій уряду, але такої формально немає. Дві версії документа, представлені у 2020 році, народні депутати не підтримали. Зараз у Кабміні створили третю версію, яка в інвестиційному напрямі передбачає створення Фонду Фондів і запуск Національної біржі з торгівлі капіталом і товарами. При цьому Фонд Фондів спрямований на розвиток IT-сектора й ринку венчурних інвестицій, а не всієї економіки.

У питанні конкретних заходів із залучення інвестицій у країну влада поки що обмежується пафосним піаром і «бюрократією»: видимістю роботи консультативних органів, створенням фондів інвестицій і написанням різних планів, стратегій розвитку тощо.

Ефективність цієї діяльності досі під великим питанням, оскільки наявність рад та стратегій і раніше не показувало її. У березні поточного року Кабмін одним махом ліквідував раніше створено 33 консультативних і дорадчих органи, включаючи Офіс із залучення й підтримки інвестицій, міжвідомчі комісії з питань популяризації України в світі та з питань захисту прав інвесторів, протидії незаконному поглинанню та захопленню підприємств. Кого вони там захистили та врятували від рейдерства – залишається незрозумілим, рейдери в нашій країні почуваються цілком вільно.

Показовим є створення в Україні наприкінці березня 2021 року Національного фонду інвестицій. Його основне завдання – реалізація спільних з іншими країнами інвестпроєктів. Однак численні заяви та міжнародні меморандуми поки що не мають реального втілення. Більше того, Мінекономіки мало в місячний термін (тобто у квітні поточного року) розробити законопроєкт про Нацфонд інвестицій, але на сьогодні він навіть не зареєстрований у Раді.

Слід сказати, що базових стратегій для країни та кожної галузі в Україні вистачає. Протягом 2020-2021 рр. були прийняті Національна економічна стратегія до 2030 року, Держпрограма стимулювання економіки для подолання негативних наслідків, спричинених коронавірусом, на 2020-2022 рр., затверджений перелік пріоритетних для держави інвестиційних проєктів на 2020-2023 рр. та ін.

Питання лише в тому, щоб послідовно виконувати вже прийняті документи, а не вирішувати нагальні завдання в ручному режимі. Крім того, плани, не підкріплені фінансуванням і в умовах постійних кадрових ротацій, найчастіше залишаються такими. Доволі успішною в частині супроводу інвестицій поки що можна вважати лише роботу агентства UkraineInvest, яке веде інвестпроєкти, допомагаючи інвесторам вирішувати їхні поточні проблеми.

Близько 60% опитаних в ЕВА вважають, що в другій половині року інвестклімат в Україні залишиться незмінним. Ще 25% респондентів очікують його покращення. При цьому будь-яких перспектив покращення роботи судових органів та зменшення корупції в найближчому майбутньому немає.