Сім кроків до досягнення балансу на ринку металобрухту

Маючи металофонд у 300 млн т, Україна потерпає від дефіциту металобрухту

Обсяги заготівлі брухту в Україні падають катастрофічними темпами. Попри те, що український металофонд оцінюється у понад 300 млн т. Галузь деградує, а підприємства відчувають дефіцит. Що з цим робити?

У пошуках балансу

Відповідно до Закону України «Про металобрухт» щорічно складається баланс споживання металобрухту, заснований на планових показниках виробництва сталі металургійними підприємствами. Однак планова економіка канула в лету, і всі об’ємні показники залежать виключно від кон’юнктури ринку й рівня світових цін на металопродукцію.

Саме тому Асоціація «УАВтормет» ще в 2017 році запропонувала принципово інший підхід до складання балансу, заснованого не на кількісних, а на цінових показниках. Вони є визначальними для розрахунку обсягу можливої ​​заготівлі металобрухту в Україні.

Розрахунки ґрунтуються на обсязі металофонду України, структурі заготівлі брухту та її собівартості, інших супутніх для діяльності із заготівлі брухту факторах, що впливають на рівень збирання металобрухту.

Тактика споживача

На жаль, основні споживачі металобрухту в Україні, користуючись олігопольним станом економіки, намагаються всіляко ігнорувати об’єктивні економічні критерії заготівлі брухту як бізнесу. Обмеживши можливості його експорту як альтернативного джерела збуту за допомогою пролобійованих законів про експортні мита, вони намагаються знизити ціни до рівня, за якого настає деградація галузі й відплив з неї не лише людей, а й фінансів. Як наслідок – катастрофічне падіння обсягу заготівлі брухту.

Яскравий приклад – ситуація лютого нинішнього року. Основні споживачі анонсували збільшення потреб у привізному металобрухті. При цьому вони, повністю ігноруючи як тенденції світового ринку, на якому ціни на металобрухт за 10 днів зросли майже на $15 на тонні, до $306,5 за т, так і економічно обґрунтований рівень внутрішніх закупівельних цін, що стимулюють заготівлю брухту, особливо в зимовий період, знизили ціну до рівня $219 за т. До того ж ще й спробували поділити постачальників на «своїх» і «чужих». Хоча відповідно до балансових розрахунків ціни мали бути в діапазоні $240-270 за т. Це все одно мінімум на $50 на тонні менше, ніж світові. Замість розвитку або хоча б підтримки ринку заготівлі брухту отримали повний колапс.

Винними металургив вкотре називають, звісно ж, брухтовиків, які, за їхніми словами, влаштували справжній саботаж.

«У чому причина і де логіка?!» – запитаєте ви. Відповідь проста: коли в руках олігархів зосереджені всі чотири гілки влади, дуже просто впасти в ейфорію і думати, що все у тебе в кишені, нікуди заготівельники брухту не подінуться, приповзуть і будуть ще на колінах благати впустити їх зі своїм товаром.

Однак є одне велике «але». Нехтування законами економіки ще ніколи нічого доброго не давало. І будь-яка політика встановлення монополії веде до деградації ринку. Наочний приклад – ринок заготівлі брухту, який деградує в арифметичній прогресії після адміністративних та економічних втручань, які обмежують його економічну свободу.

Пропозиції щодо подолання кризи

Але, як кажуть, критикуючи, пропонуй! Отже, панове металурги, у нас з вами, як не дивно це звучить, одна спільна мета – «більше металобрухту, хорошого і дуже хорошого!».

Що необхідно для реалізації цієї мети:

1. Підтримувати рівень цін, що забезпечують економічну активність на ринку заготівлі брухту. Ціна має базуватися на двох індикаторах – світових цінах і рівні ціни, що стимулює діяльність із заготівлі брухту відповідно до структури металофонду.
2. Припинити мислити шаблонами планової соціалістичної економіки і державної монополії на збирання і заготівлю металобрухту. Його за рознарядкою вам ніхто не привезе.
3. Відмовитися від практики обмеження підприємницької діяльності у сфері заготівлі брухту будь-яким суб’єктам і/або групам суб’єктів.
4. Лобіювати прийняття та імплементацію законів, життєво необхідних для функціонування і розвитку галузі в правовому полі.
5. Розвивати потужності з приймання та переробки брухту на підприємствах.
6. Лобіювати прийняття державних програм зі збільшення парку рухомого складу і розвитку інфраструктури «Укрзалізниці» як основного перевізника металобрухту.
7. Виділяти оборотні кошти, достатні для створення і підтримки на рівні 45-60-денного запасу металобрухту на підприємстві.

А за нами, повірте, діло не стане. Адже, погодьтеся, дивно, маючи металофонд понад 300 млн т, потерпати від дефіциту металобрухту.

Тож відмовимося, нарешті,  від практики «віднімати й ділити» в наших відносинах і перейдемо до «додавати і примножувати». У виграші в кінцевому підсумку будуть усі.