Green Deal. Що чекає на українську промисловість?

До 2070 року економіка України має стати вуглецево нейтральною. Чи можливо це?

24 січня я був присутній на презентації Концепції «зеленого» енергетичного переходу України до 2050 року. Захід проводився на офіційному рівні: основні ідеї Концепції презентував заступник міністра енергетики та захисту довкілля, були присутні представники галузевих асоціацій.

Як випливає з назви, Концепція націлена на екологізацію економіки України – на майже повне припинення викидів парникових газів. Щоб, говорячи науковою мовою, економіка України стала вуглецево нейтральною до 2070 року.

Джерелом натхнення для Концепції «зеленого» енергетичного переходу, очевидно, послужив схожий європейський документ – European Green Deal. На це вказує друга назва української концепції – Ukraine’s Green Deal.

Під час презентації та за її результатами виникла велика кількість запитань і думок, якими хочу поділитися.

Мета Концепції: будемо обговорювати?

Насамперед викликає запитання формулювання мети документа – «зниження викидів парникових газів». Щиро вважаю, що постановка мети – найважливіший момент Концепції. За фактом, мета Концепції розглядається у відриві від економічного й соціального розвитку. Це дуже насторожує, тому що, на думку публічних «екоактивістів», скоротити викиди легко: для цього можна ліквідувати виробничі потужності, зовсім. Скажімо, якщо зникне гірничо-металургійний комплекс, то екологічна ситуація покращиться. Але при цьому номінальний ВВП України знизиться на 12%, скоротиться споживання електроенергії на 10,5%, виїдуть за кордон 679 тис. працівників. Тобто формулювати мету такого документа необхідно акуратно та зважено.

Коректніше було б говорити про досягнення сталого розвитку. Саме така мета є стратегічною для багатьох країн та економік. Тобто йдеться про збалансованість економічного зростання, соціального благополуччя й покращення якості довкілля.

Щоправда, розробкою концепції сталого розвитку займаються вже в економічному комітеті Верховної Ради. Документи взаємопов’язані на понятійному рівні. Чи будуть вони узгоджуватися один з одним? Виходячи з досвіду різних концепцій і стратегій урядів України, скоріше ні. І ми ризикуємо отримати неузгоджені й різноспрямовані рухи.

Під час презентації були показані цікаві слайди. Наприклад, нам показали графік дій для впровадження Концепції, яку просуває уряд. У цьому графіку передбачено громадське обговорення плану з розвитку енергетики до 2030 року, але не самої Концепції «зеленого» енергетичного переходу. Чому сама Концепція не має обговорюватися з громадськістю? Адже Концепція – це документ найвищого рівня, з якого виходять інші документи. Відповідно, починати обговорення потрібно саме з неї.

Цілком можливо, Концепцію «зеленого» переходу готувало Міністерство енергетики та захисту довкілля (самостійно, без залучення інших міністерств) – в галузевому аспекті конкретні цілі прописані тільки для електроенергетики. Ці цілі (згортання видобутку вугілля, поступове закриття теплових електростанцій, зниження частки атомної генерації в енергобалансі) вже спричинили жваву публічну дискусію.

Інвестиції та розрахунки: хто платить?

У презентації був також прогноз кінцевого енергоспоживання, в якому, поряд з первинними енергоресурсами (газ, вугілля, нафтопродукти тощо), чомусь окремо виділені теплоенергія та електроенергія. Хіба тепло- і електроенергія генеруються не з первинних енергоресурсів? Можливо, автори Концепції багато чого не врахували під час її розроблення, що й викликало жваву дискусію в залі, передусім серед експертів-енергетиків.

Як випливало з показаної нам презентації, автори Концепції розрахували необхідні для «зеленого» переходу інвестиції, але зробили це лише для електроенергетики. Водночас на промисловість покладаються «основні надії» зі скорочення викидів. Передбачається скорочення енергоспоживання промисловими підприємствами на 15% до 2050 року.

Яким чином промисловість знижуватиме енерговитрати? Які суми інвестицій і з яких джерел для цього будуть потрібні? Ці питання автори Концепції не розглядали. Хоча саме відповіді на ці запитання визначать можливість реалізації поставлених цілей. На конференції в Мілані, яку проводили GMK Center і World Steel Dynamics, лідери світової металургії та промисловості (LibertySteel, ArcelorMittal, Voestalpine) анонсували програми екологізації виробництва. І в першу чергу вони концентрувалися на питаннях сум інвестицій та їх джерел.

Окреме питання – фінансування декарбонізації. European Green Deal має намір виділити €100 млрд у 2021-2027 роках, а протягом десяти років Єврокомісія розраховує мобілізувати мінімум €1 трлн інвестицій (!) для переходу до «зеленої» економіки.

Автори Ukraine Green Deal вважають, що Україні для «зеленого» переходу буде достатньо інвестицій на рівні 5% ВВП на рік (€6,7 млрд). Державне фінансування декарбонізації в перспективі має досягти 3% ВВП на рік (€4 млрд). Але коли саме це станеться – невідомо. Тому залишається суттєвий ризик, що ніякого державного фінансування не буде або воно буде в обсягах, очевидно недостатніх для виконання заявлених цілей.

А що ЄС?

Наші європейські партнери-металурги підтверджують, що декарбонізація в ЄС також має свої проблеми. Європейські інститути обмежують викиди СО₂, але не пропонують достатніх фінансових стимулів тим, хто намагається сумлінно знижувати викиди. Ціна квот на викиди СО₂ зростає, і в результаті європейські металургійні заводи змушені витрачати дедалі більше коштів на купівлю цих квот. Від цього конкурентоспроможність металургійних підприємств в ЄС дуже страждає, зростає металургійний імпорт з інших країн.

Тому Євросоюз вирішив впроваджувати протекціоністські інструменти для вирішення цієї проблеми – carbon border tax. Це імпортне мито, за допомогою якого європейські заводи зможуть відновити цінову конкурентоспроможність своєї продукції на внутрішньому ринку. Тобто боротьба за екологію для ЄС це ще й захист внутрішнього ринку. Але в України такої можливості немає, оскільки внутрішній ринок нашої країни занадто малий, хоча й на ньому продається близько 1,5 млн т продукції з Китаю, Туреччини, Росії, Молдавії та інших країн.

Новий промисловий порядок денний

Новий промисловий та економічний порядок денний – діджіталізація й екологізація – дуже важливий для України. Він активно обговорюється, і всі експерти уважно стежать за останніми трендами в ньому. GMK Center, наприклад, готує дослідження щодо декарбонізації металургійної галузі в розрізі нових технологій, наявних програм і найкращого світового досвіду. Ми впевнені, це дослідження зацікавить провідну промислову галузь країни: компаній, експертів, фахівців.

Сподіваюся, що Міністерство енергетики та захисту довкілля піде на відкритий діалог і залучить різні експертні центри, консультантів, аналітиків, практиків і самі підприємства для обговорення як самої мети, так і окремих деталей Концепції. Ми готові включитися в роботу й поділитися своєю експертизою і разом зробити промисловість та енергетику України конкурентними й екологічними.