Індустріальні парки – це правильно. До законопроектів є запитання

Закон про індустріальні парки не замінить відсутні економічну та промислову стратегії розвитку країни

Чи потрібні Україні інвестиції? Так. Чи допоможуть у цьому інвестиційні няні чи індустріальні парки? Цього не знає ніхто. Штучне створення привабливих умов для інвестицій в індустріальні парки – дуже суперечлива теза. Тому до відповідних законопроектів є багато запитань.

Як працюють пільги

Індустріальні парки зазвичай створюють, щоб полегшити вирішення інфраструктурних питань розвитку нових промислових проектів. Для нашої країни – це Західна Україна, припортові південні регіони, місця поблизу Києва й у великих промислових зонах найбільших міст.

Зазвичай функціонування індустріальних парків не передбачає податкових пільг. Хоча, згідно з дослідженням UNIDO щодо індустріальних парків, фіскальні стимули тут допустимі. Отже, у законопроектах №3724 і №3725 йдеться радше про вільні економічні зони (ВЕЗ) та території пріоритетного розвитку (ТПР). Проте парламентарії все-таки пропонують надати інвестиційні, податкові та митні стимули для компаній – резидентів індустріальних парків в Україні. Які суперечності та ризики можуть виникнути, якщо ці документи будуть прийняті?

Поза конкуренцією

Створення податкових пільг може порушувати конкуренцію в економіці України. Наприклад, один виробник обладнання працює не в індустріальному парку 30 років без податкових пільг. З’являється нова компанія в індустріальному парку й отримує перевагу, завдяки якій може витіснити компанію, що добре зарекомендувала себе на ринку.

Контраргумент тут полягає в тому, що в рамках індустріальних парків передбачається створення технологічних виробництв, аналогів яких немає в Україні. Однак немає й механізмів контролю, і перелік видів діяльності в законопроекті не прописаний.

Стимули для інвестицій

Пільга з податку на прибуток в 18% не надто допоможе бізнесу прийняти рішення про входження саме в Україні, на мій погляд. Для стимулювання інвестицій більш ефективними інструментами є ПнВК (податок на виведений капітал) або прискорена амортизація.

Створення податкових пільг може призвести до зловживань. Наприклад, у разі запровадження пільг зі сплати ПДВ на імпортне обладнання.

У законопроекті не вказано, чийого саме виробництва обладнання. Тобто обладнання, вироблене в Україні, може бути фіктивно експортоване без ПДВ і так само фіктивно імпортоване в Україну без ПДВ. Логічніше взагалі скасувати ПДВ на імпорт обладнання, оскільки це податок на інвестиції.

Сировинний ризик

Ще один приклад можливих зловживань – імпорт без митних платежів і без ПДВ сировини для переробки в межах індустріального парку. Сировина може бути імпортована для переробки в індустріальному парку, але фактично – перепродана на ринку України.

Тут теж немає механізмів контролю. А отже, безмитний імпорт сировини може порушити інтереси виробників в Україні.

Перевагою індустріальних парків є саме доступ до унікальної або дешевої сировини. Використання ж імпортної сировини робить виробничий ланцюжок дуже коротким, і ефект для економіки буде вкрай низьким.

Підключати треба безкоштовно

Багато хто згадує про технічні пільги. Питання вартості підведення і підключення інфраструктури не пов’язане безпосередньо з концепцією індустріальних парків, а тільки з наявністю бажання й волі місцевої/регіональної/національної влади отримати інвестиції та робочі місця й податки.

Будь-кого, хто будує завод, склад, термінал, готель місцева влада має «носити на руках» і оформлювати всі дозволи й підключення за нього. Адже це майбутні податки й робочі місця, ділова активність і розвиток регіону.

Облік і контроль

Загалом надання податкових пільг без рішення адміністративних проблем, реформи судової системи та поліпшення інвестиційного клімату навряд чи приведе до якихось інших результатів, крім зловживань. І в результаті, дуже ймовірно, повториться історія з ВЕЗ.

Нагадаємо, перші вільні економічні зони в нашій країні з’явилися в 1992 році. А пільги для них скасували в 2005-му – переважно через непрозоре надання пільг та корупцію.

У свіжих законопроектах №3724 і №3725 теж запропоновані податкові пільги і стимули, але не прописані механізми контролю та усунення згаданих вище ризиків. Наприклад, створюється можливість для зловживань з боку державної податкової служби. Пропоновані зміни до статті 289-1, частина 7 Податкового кодексу України мають такий вигляд:

«У разі виявлення контролюючим органом невідповідності учасника індустріального парку критеріям, встановленим частиною другою цієї статті, контролюючий орган визначає суму грошового зобов’язання, яку повинен сплатити такий учасник індустріального парку».

Бути чи не бути

Звісно, індустріальні парки мають бути. Але їх узаконення не повинно перетворитися на стимулювання чистих девелоперських проектів у нерухомості державним коштом.

Логістичні центри, площадки під локалізацію виробництв, виробничі площадки для використання дешевизни робочої сили, виробництва з доступом до дешевої й унікальної сировини, – є дуже багато адекватних напрямів. Мене дивує, чому в нас, з нашими врожаями, перспективами та мріями про переробку, не говорять про аграрні парки. Адже можливо вибудувати класичний ланцюжок доданої вартості: зберігання – переробка – інфраструктура для експорту.

Не можна забувати про те, що будь-якому виробнику необхідна транспортна (експортна) інфраструктура: дороги, пропускні пункти, вантажні аеропорти й термінали, доступна портова інфраструктура, доступна та якісна залізнична інфраструктура. Якщо не буде порядку в цих сферах, то інвестор не прийде, незважаючи на податкові пільги. Монопольний договір з «Укрзалізницею» і високі портові збори, низька пропускна здатність доріг – усе це зводить нанівець переваги індустріальних парків для іноземних інвесторів, про які ми мріємо.

Однак також потрібно пам’ятати, що законопроекти про індустріальні парки не захистять інвестиції. Адже парки залишаться в українській юрисдикції з постійними проблемами в судовій системі та її безперервними реформами.

Закон про індустріальні парки не замінить відсутні економічну та промислову стратегії розвитку України. Якщо держава в особі Верховної Ради та Кабінету Міністрів системно демонструє своїми діями, що не буде захищати й підтримувати індустріальний розвиток країни, то ці закони не зможуть переломити ситуацію.

Тому доцільними видаються загальні зміни в інвестиційному кліматі: державні та приватні інвестиції в інфраструктуру, широкі заходи стимулювання інвестицій, захист внутрішнього ринку для всіх галузей, підтримка експорту на всіх рівнях.