Анатолій Старовойт: «Гадаю, незабаром дозволи на вугілля почнуть видавати»

Гендиректор УНПА «Укркокс» впевнений, що вугільники Кузбасу без українського ринку збуту не обійдуться

З 1 червня 2019 року Росія запровадила заборону на експорт в Україну деяких видів сировини іта енергоносіїв, у тому числі антрациту й усіх видів коксівного вугілля. Точніше, експорт став можливим тільки у разі отримання дозволу Мінекономрозвитку РФ.

Дозволи на постачання дизпалива та зрідженого газу були видані, хоча й в обмеженому обсязі. Але імпорт коксівного вугілля з Росії в червні було майже повністю припинено. Це вже призвело до нестачі сировини для виробництва коксу і ставить під загрозу роботу українських коксохімічних і металургійних підприємств. Раніше поставки з РФ становили близько 50% від всієї потреби української промисловості в коксівному вугіллі.

В інтерв’ю GMK Center генеральний директор Української науково-промислової асоціації «Укркокс» Анатолій Старовойт розповів про поточну ситуацію з видаванням дозволів, можливі альтернативні поставки, наслідки обмежень для металургів і про те, кого в Україні вони вже зачепили.

Якою є зараз ситуація з видаванням владою РФ дозволів на експорт коксівного вугілля в Україну?

– Про реальну ситуацію з видаванням дозволів відомо небагато. Це питання великої політики. Російські постачальники намагаються домогтися дозволів, але поки що без особливих успіхів. Наскільки я знаю, вугільники Кузбасу тиснуть на свій уряд. Їм теж потрібен збут.

Насправді ті обсяги коксівного вугілля, що продавалися в Україну, вони не зможуть вигідно та швидко переспрямувати на інші ринки. Якщо не буде збуту, на російському ринку виникне профіцит коксівного вугілля у 3-4 млн т.

Ваш прогноз ситуації щодо імпорту коксівного вугілля з Росії?

– Гадаю, незабаром спецдозволи на поставки коксівного вугілля в Україні все-таки почнуть видавати.

Якого обсягу коксівного вугілля зараз не вистачає Україні?

– Першим результатом російської заборони стало те, що в червні поставки коксівного вугілля на коксохіми скоротилися на 26% – до 950 тис. т, у тому числі імпортованого – на 36%, до 640 тис. т. Поставки коксу металургам у червні скоротилися на 21 % – до 670 тис. т, у тому числі імпортованого – на 83%, до 10 тис. т. Так різко впали саме поставки з Росії.

Але на цифри за січень-червень це суттєво не вплинуло. За І півріччя поставки вугілля на коксохіми знизилися на 1% – до 7,1 млн т, у тому числі імпортованого – на 2%, до 5,65 млн т.

За півроку зі США й Канади привезли майже 2,4 млн т коксівного вугілля, з Росії – 2,9 млн т. При цьому загальний обсяг коксу для металургії знизився лише на 2%, до 4,7 млн т. У тому числі поставки вугілля українського виробництва скоротилися на 3%, до 4,39 млн т, імпортного – зросли на 22%, до 310 тис. т.

Хоча українські металурги встигли підготуватися й накопичили деякі запаси коксівного вугілля, у червні дефіцит уже почав відчуватися. Це стосується компанії «АрселорМіттал Кривий Ріг» і Дніпровського металургійного заводу (ДМЗ). Судячи з усього, ДМЗ, який дуже зав’язаний на російську сировину, і далі матиме проблеми з виробництвом через нестачу коксу.

Зараз вироблений обсяг українського коксу відповідає виробництву чавуну. При цьому металурги знизили обсяг виробництва чавуну в червні на 9%, до 1,52 млн т. Якщо ситуація на експортних ринках металу погіршуватиметься, то дефіциту коксівного вугілля не буде. Зараз у Авдіївського коксохіму навіть спостерігається перевиробництво.

Яких наслідків через дефіцит вугілля ви очікуєте для української металургії?

– Металургам потрібно буде якось вирішувати проблеми – або скорочувати виробництво, або шукати додаткові джерела імпорту коксівного вугілля. Наскільки відомо, в поточному кварталі можна очікувати поставок зі США та Канади відповідно до підписаних контрактів. Також можливе збільшення поставок з Казахстану.

З яких країн металурги можуть імпортувати необхідні обсяги сировини?

– Якщо не буде російського коксівного вугілля, то привезти обсяги, яких бракує, з-за кордону буде проблематично. Йдеться не про нестачу пропозиції – на ринку є багато постачальників – США, Канада, Австралія тощо.

Проблема полягає в транспортуванні в Україну й неможливості швидко й істотно збільшити імпорт коксівного вугілля. Потрібні обсяги слід законтрактувати, завантажити на балкер і привезти в Україну. Але наші портові можливості з перевалки вхідних вугільних вантажів не безмежні.

Зараз імпортують енергетичне вугілля зі США та ПАР, і порти не готові до додаткових обсягів коксівного вугілля. Через обмеження Кримського моста і недостатніх глибин азовські порти не приймають великотоннажні балкери по 70-80 тис. т. Крім того, через дорожнечу й довге логістичне плече це буде щонайменше на 15-20% дорожче, ніж російські вугілля.

Чи є альтернатива дешевому російському коксівному вугіллю?

– За кордоном немає альтернативних варіантів вугіллю з Росії зі схожими ціновими параметрами.

Чи призведе використання коксівного вугілля від неросійських постачальників до необхідності перероблювати склад шихти на українських коксохімах? Наскільки це підвищить собівартість коксу?

– У разі зміни постачальника коксівного вугілля зміна складу шихти є неминучою. Головне питання – ціна. Рівень збільшення собівартості залежить від кон’юнктури на ринку. У собівартості коксу вартість коксівного вугілля становить приблизно 85%.

За який період і наскільки Україна може наростити видобуток власного коксівного вугілля?

– Я не бачу перспектив швидкого збільшення власного видобутку коксівного вугілля.