Економіка Піднебесної розучилася функціонувати без постійних фінансових вливань та стимулів. Але вона впорається

Раніше серед економістів ходила приказка: «Коли чхає Америка, весь світ підхоплює застуду». Тепер те саме можна сказати про Китай. З локомотива світової економіки Китай перетворився на джерело проблем. Країна продукує чи провокує волатильність цін, тиск на власний бізнес, енергетичну кризу, боргову кризу на ринку нерухомості.

Багато в чому виною тому стала коронакриза, яка також виникла в Китаї та призвела до фінансових втрат, зупинення виробництв та розбалансування ланцюжків поставок. Проте не меншою мірою на постпандемічний стан глобальної економіки вплинули структурні проблеми китайської економіки, які надто довго накопичувалися, зміни стратегії та певні дії влади.

Усе зруйнуєм… А чому?

З літа 2021 року китайська влада розпочала боротьбу з монополіями. Першими під удар потрапили технологічні компанії Tencent та Alibaba Group, а потім дійшло й до інших галузей – від онлайн-освіти до нерухомості. Причому не зовсім зрозуміло, навіщо китайська влада свідомо руйнувала цілі галузі своєї економіки. Щодо цього є лише припущення…

За словами В’ячеслава Лисенка, засновника «Укр-Китай Communication» та експерта з бізнесу з Китаєм, те явище, яке зараз відбувається у Китаї, у науковому середовищі порівнюють із Великою культурною революцією. Спрямоване воно на побудову «цивілізації нового типу». Елементами побудови нової цивілізації є:

  1. Розгром олігархів, які стоять на чолі великих технологічних компаній, та спрямування їхнього капіталу в ті русла, які вкаже партія;
  2. Посилення регуляторного контролю над діяльністю цих підприємств плюс націоналізація даних державою. І все це підкріплюється промисловою політикою.

«Якщо розглянути останні регулювання, то вони йдуть у всіх напрямках. Наприклад, контент-платформи. Їм ставиться завдання наповнити їх чистою та чесною онлайн-культурою. Другий елемент впливу – інфлюенсери: усувається можливість формування нових неконтрольованих молодіжних кумирів, впроваджуються регламенти: яка поведінка не повинна бути внесена до онлайн-середовища й що вважається «неблагонадійним». Ще одним елементом у цифровій культурі є діти. Впроваджуються регламенти, скільки їм можна грати в комп’ютерні ігри або бути на платформах розважального дозвілля. Усе це береться під контроль», – пояснює В’ячеслав Лисенко.

Керівник Центру політичного аналізу Володимир Головко зазначає, що попри ринкову економіку Китай залишається країною під управлінням комуністичної партії. Це так званий соціалізм із китайською специфікою. Китайська влада досконально вивчала досвід пізнього СРСР, досвід ринкових трансформацій на пострадянському просторі та в Східній Європі. Очевидно, що вони дійшли висновку, що великий розрив між бідними та багатими несе ризики внутрішньополітичної ситуації Китаю.

«Поява незалежного класу серед представників великого бізнесу може бути загрозою впливу компартії. Тому за фасадом інформаційної кампанії проти лідерів бізнесу йде спроба створити керований клас великих капіталістів, який не претендуватиме на політичну владу в країні. Інакше кажучи, китайська влада не хоче допустити появи класу олігархів. Вони впевнені, що зможуть таким чином утримати суспільно-політичну ситуацію під контролем та продовжити розвивати приватний сектор економіки, але вже під державним кураторством», – каже Володимир Головко.

Це схоже на нинішню модель державного капіталізму в Росії, тільки без властивих РФ непотизму та корупції. У Китаї вже на низовому рівні відбувається дуже ретельний кадровий відбір. Він не лише ідеологічний – він є скоріше соціальним ліфтом для людей з талантами та здібностями. Клановість у Китаї теж є, але на вищих владних рівнях.

«Тиск на приватний бізнес підтримує китайське суспільство, тому що в країні давно став очевидним великий розрив між бідними і багатими, і китайська влада реально намагається його скоротити. Та й у будь-якому разі обмежувальні дії проти багатих завжди мають велику підтримку в суспільствах країн, що розвиваються. З іншого боку, такі дії влади Китаю – це також момент суспільної мобілізації у конфлікті зі США», – зазначає Володимир Головко.

Благо для всіх

Слід зазначити, що тиск китайської влади на власний бізнес був багато в чому прогнозованим.

«У березні минулого року було прийнято новий план економічного розвитку в рамках 14-ї п’ятирічки, з якого можна зробити висновки про те, куди і як рухатиметься економіка країни. Один з напрямів цього плану – це збільшення контролю держави над усіма сферами, в тому числі економікою, відносинами в суспільстві, стабільністю суспільства за рахунок економічного зростання та створення я середнього класу. Все це потрібно, щоб керувати величезним китайським суспільством та не допустити виникнення внутрішньополітичної кризи», – каже Юрій Пойта, керівник секції Азіатсько-Тихоокеанського регіону аналітичного центру New Geopolitics Research Network.

Також наступ на монополії повністю вписується в канву п’ятирічного плану посилення контролю за стратегічними секторами економіки, включаючи технології, освіту, екологію та антимонопольне право.

Більше того, Китай здійснює ґрунтовне реформування своєї політики. У серпні 2020 року влада Китаю представила стратегію «подвійної циркуляції», яка передбачає, що драйвером зростання буде внутрішнє споживання, а експорт, іноземні інвестиції та технології відіграватимуть допоміжну роль. Також у рамках цієї стратегії Китай має перетворитися з виробника дешевих товарів на постачальника високих технологій.

Досі Китаю вдавалося зберігати високі темпи зростання економіки за рахунок міграції сільських мешканців до міст, невисокої зарплати та слабкої системи соцзахисту. Китайська влада має намір змінити ситуацію шляхом нарощування середнього класу, що неможливо без зростання зарплат. Таким чином у Піднебесній хочуть усунути перекоси в економічному розвитку. Для цього прийнято політику «загального процвітання» – соціальних та економічних реформ, спрямованих на усунення нерівності.

У рамках цієї політики йдеться у тому числі про коригування надмірних доходів багатих людей та втручання у роботу приватних компаній, що й сталося у разі тиску на технологічний бізнес. Великі компанії змусили зробити багатомільярдні пожертвування для фінансування суспільно важливих проєктів.

Накопичені проблеми

Проте падіння курсу акцій технологічних компаній та заборона діяльності приватних репетиторів – це лише «квіточки» на тлі маси інших проблем, які формувалися в Китаї десятиліттями.

«Швидкий розвиток Китаю не міг не призвести до появи багатьох проблем та дисбалансів. У цьому контексті експерти часто відзначають неповний перехід до ринкової економіки, сильне державне втручання в економіку, банківський сектор і кредитування, зростання держборгу, високий рівень корупції та інше», – розповідає Юрій Пойта.

Якщо звести разом ключові проблеми Піднебесної, то список буде виглядати приблизно так.

Сповільнення економічного зростання у Китаї

У 2012-2019 рр. китайська економіка зростала в межах 6-8% на рік. Навіть пандемія не змогла загальмувати зростання економіки Піднебесної. Проте вже у 2021 році всі аналітики погіршили свої очікування та прогнозують сповільнення зростання у період до 2023 року.

Прогнози динаміки ВВП Китаю на 2021-2023 рр., %

202120222023
Fitch Ratings8.15.25.3
МВФ85.6н/д
Bank of America85.35.8
Світовий банк85.15.3
ОЕСР8.15.1н/д

Сповільнення темпів зростання економіки Китаю багато в чому пов’язане зі зниженням внутрішнього попиту через вплив пандемії, із жорсткими регулювальними заходами влади та необхідністю досягнення кліматичних цілей. Обмежувальні заходи через COVID-19 найбільше впливають на споживчий сектор, тоді як для експорту наслідки менш негативні.

Китай втрачає перевагу у вигляді дешевої робочої сили, яка раніше давала змогу залучати великі іноземні інвестиції. Вартість робочої сили зростає через вичерпаність дешевих трудових ресурсів із сільської місцевості.

Проте китайська влада поставила собі за мету протидіяти спаду в економіці, пообіцяла проводити гнучку грошово-кредитну політику, а також активізувати витрати на інфраструктуру. Зокрема, у грудні Народний банк Китаю (НБК) вже знизив ставку за річними кредитами та нормами обов’язкового резервування для банків.

Величезні борги

Китайський спосіб нарощувати економіку – робити це за рахунок нестримного зростання боргу. За оцінками Bloomberg, загальний борг Китаю (борги центральної та регіональної влади, держкомпаній, зобов’язання перед приватними компаніями) перевищив 320% ВВП. По суті, Китай – найбільший світовий боржник, на тлі якого не вражає навіть держборг США та Японії.

Багато великих приватних компаній Китаю існують лише завдяки тій чи іншій формі держпідтримки і вже зараз балансують на межі дефолту. Китайська економіка розучилася жити без закачування в неї стимулювання і чимось схожа на піраміду. Згідно з результатами стрес-тесту НБК, близько половини банківської системи Китаю опиниться під загрозою дефолту в разі сповільнення зростання ВВП нижче 4,15%.

За оцінками агентства Moody’s, непроста ситуація у питанні боргів китайських корпорацій навряд чи покращиться у найближчій перспективі, кількість дефолтів емітентів корпоративних облігацій зростатиме й у 2022 році. Проте в агентстві вважають, що в разі виникнення системної кризи в цьому питанні китайська влада обов’язково втрутиться.

Однак, незважаючи на сигнали (у вересні минулого року Народний банк Китаю відмовився вжити заходів для прискорення економічного зростання), Державна рада Китаю закликала місцеву владу збільшувати портфель облігацій, щоб наростити інвестиції на тлі уповільнення зростання економіки. Обсяги випуску державних облігацій у Китаї на початку 2022 року вже значно перевищують показники 2021-го.

Досягнення екологічних цілей

Китай планує досягти вуглецевої нейтральності до 2060 року, хоча пік викидів вуглецю в країні відбудеться тільки до 2030 року. Перші кроки у напрямку декарбонізації вже призводять до обмеження економічної активності. Зокрема, через встановлені річні обмеження виплавка сталі у 2021 році скоротилася. Очікується, що в 2022-му ця тенденція й далі триватиме.

Таким чином, досягнення кліматичних цілей стримуватиме економічне зростання, і китайська влада розуміє, на що йде. Досягнення вуглецевої нейтральності та заміна в енергобалансі вугільних ТЕС на відновлювані джерела енергії вимагатиме перебудови структури промисловості та $15 трлн інвестицій протягом наступних 30 років.

Енергетична криза

Восени минулого року Китай зазнав дефіциту електроенергії. Через це довелося навіть обмежувати енергоємні виробництва. Причинами є боротьба з викидами, нестабільність у роботі вітряних електростанцій та ГЕС, а також брак вугілля після заборони поставок з Австралії, яка тривалий час була головним постачальником цього енергоносія до Китаю. При цьому понад 50% вироблення електроенергії припадають на теплові електростанції.

Боргова криза на будівельному ринку

Фактичний дефолт найбільшого китайського девелопера China Evergrande Group з боргами понад $300 млрд спричинив труднощі з виплатами в інших китайських девелоперів. За оцінками Bloomberg, боргові зобов’язання топ-10 девелоперів Китаю становлять близько $1,65 трлн. Для зниження закредитованості девелоперів влада обмежила для них можливості отримання нових кредитів, а для населення – оформлення іпотеки.

Уже зараз можна сказати, що влада не рятуватиме девелоперів, або їхній вплив на ситуацію буде мінімальним, що й показали дії влади у випадку з Evergrande. Утім, якщо китайське керівництво має на меті скоротити залежність економіки від сектора нерухомості (приблизно 25% економіки Китаю – це будівництво), навіть якщо для цього доведеться зіткнутися зі сповільненням зростання економіки, то всі їхні дії та бездіяльність стають зрозумілими.

Політика «нульової терпимості» до COVID-19

Китай є однією з небагатьох країн, які у разі виявлення поодиноких випадків захворювання на коронавірус можуть повністю зупинити роботу на місяць не лише якогось важливого портового терміналу, що потім зумовлює чергову хвилю збоїв у поставках, а й цілих мегаполісів-мільйонників. Напевно, це проблема для решти світу, а для Китаю – це ефективна стратегія боротьби з пандемією.

Старіння населення

Чисельність населення працездатного віку вже почала скорочуватися. У наступні 10 років Китай втратить понад 100 млн робочих рук через старіння населення. До 2015 року в Китаї діяла політика «одна сім’я – одна дитина», тепер же влада намагається покращити демографічну структуру населення за допомогою нової «політики трьох дітей».

Геополітичні проблеми

Захід намагається обмежити вплив Китаю у світі. І його побоювання небезпідставні. Китай у 2020 році посів перше місце у світі за обсягом прямих інвестицій за кордоном з показником $153,7 млрд (+12,3%), що становило 20,2% загальносвітового обсягу. Як наслідок – США та їхні союзники вступили у жорстку конфронтацію з Китаєм та проводять політику стримування Піднебесної.

Проблем додають і територіальні претензії Піднебесної на острови архіпелагу в Східно-Китайському морі, за належність якого сперечаються Китай та Японія, а також – на Тайвань.

Що далі?

У таких умовах окремі аналітики не виключають ймовірність настання чергової світової фінансової кризи, яка розпочнеться вже з Китаю. Утім, сама Піднебесна має величезний запас міцності – резерви Народного банку Китаю перевищують $3 трлн.

«Наявні макроекономічні проблеми, по-перше, суттєво не стримують розвиток країни, а по-друге, дають Китаю змогу отримувати величезні геополітичні дивіденди. Зараз китайська економіка демонструє зростання ВВП у 6-7% щороку незалежно від зовнішньополітичної чи зовнішньоекономічної ситуації», – наголошує Юрій Пойта.

Більше того, Китай намагається стати наддержавою: технологічною, економічною, військовою та військово-політичною. Як зазначає Дмитро Горюнов, старший економіст Центру економічної стратегії, через 5-7 років Китай зможе випередити США і з другої економіки світу в доларовому виразі стати першою.

Китай уже представив перший національний план розвитку цифрової економіки на період до 2025 року. Очікується, що додана вартість цифрового сектору економіки зросте до 10% ВВП до 2025 року з 7,8% ВВП 2020 року. А до 2035 року Піднебесна стане світовим лідером у цифровій економіці.

За словами В’ячеслава Лисенка, Китай поставив собі цілі, які ґрунтуються на напрямах розвитку технологічної продукції, загальної як для Заходу і для Китаю: штучний інтелект, продовження розвитку комп’ютерної техніки, систем управління, альтернативна енергетика, електромобілебудування, космос. І майже в усіх завданнях він досягає успіху. Відповідно, кошти, які будуть отримані від переспрямування капіталу від Big Tech, будуть використані на окреслення цих гіпотетичних контурів нової економіки, нові продукти, які дадуть Китаю змогу стати №1.

«Під усе це Китай взяв найбільшу базу даних у світі (дані китайських Big Tech компаній), яка перевершує західну. І це дає змогу на підставі даних формувати нові продукти та випереджати інші країни, які почали розвиток раніше, а також компанії, у тому числі Google та Facebook. Наскільки це вдасться – вже інше питання, – резюмує В’ячеслав Лисенко. – Але Китай робить ставку на перемогу в технологічній конкуренції у світі та в можливості формування майбутнього світу».