Уже понад півтора року Піднебесна свідомо гальмує розвиток цілих галузей своєї економіки

Приблизно півтора року тому китайська влада розпочала наступ на свій технологічний бізнес, для початку на технологічні компанії Tencent та Alibaba Group, найбільшу у світі онлайн B2B торгову платформу. Зокрема, дочірній структурі Alibaba Group – Ant Group – заборонили виходити на IPO на Шанхайську та Гонконзьку біржі. Згодом справа дійшла й до інших великих технокомпаній, а також різних галузей – від онлайн-освіти та онлайн-ігор до нерухомості.

Звісно, з того часу китайські компанії вже «звикли» до уваги держави. Але влада Китаю й у 2022 році продовжує посилювати регулювання великих монополій і запроваджує дедалі більше нових правил щодо діяльності технологічних компаній.

Головне питання – навіщо? Досі достеменно незрозуміло, що саме спонукало китайське керівництво душити цілі галузі економіки, які динамічно розвивалися і не несли жодних загроз політичного характеру. Безумовно, щодо цього є обґрунтовані версії, які пояснюють можливу логіку дій влади країни.

Макропроблеми Китаю

Швидкий розвиток Китаю не міг не призвести до появи багатьох проблем та дисбалансів. У цьому контексті експерти часто відзначають неповний перехід до ринкової економіки, сильне державне втручання в економіку, банківський сектор і кредитування, зростання держборгу, високий рівень корупції.

Однак частина цих проблем можна не вважати власне проблемами: наприклад, величезний експорт та кредитування інших країн є інструментами геоекономічного впливу на них.

Китай є для багатьох країн ключовим торговельним партнером як в експорті, так і в імпорті. Це означає, що країни значною мірою залежать від Китаю, а в деяких випадках можна говорити про монополізм та безальтернативність Китаю як торговельного партнера та джерела фінансування. Завдяки цьому Китай перетворює економічну залежність на досягнення своїх політичних цілей.

Якщо говорити про особливості, то, наприклад, неповний перехід до ринкової економіки китайська влада використовує для посилення контролю над приватним сектором економіки, особливо в чутливих для Китаю сферах. Це насамперед ІТ, великі дані, новітні технології, робототехніка, штучний інтелект, біотехнології, медицина, технології дослідження моря.

Гостро стоять і проблеми корупції та екології. При цьому рівень корупції не шкодить розвитку китайської економіки. У сфері екології зараз з’явилося багато ініціатив та реформ щодо зниження викидів та підвищення екологічних вимог, реалізуються такі ініціативи, як «Зелений Шовковий шлях» та інші.

Можна припустити, що наявні макроекономічні проблеми, по-перше, суттєво не стримують розвиток країни, а по-друге, дають Китаю змогу отримувати величезні геополітичні дивіденди. Зараз китайська економіка демонструє зростання ВВП у 6-7% щороку, незалежно від зовнішньополітичної чи зовнішньоекономічної ситуації. Навіть епідемія Covid-19 майже не пригальмувала зростання китайської економіки. З такими темпами через 10 років Китай може стати першою економікою світу за номінальним значенням ВВП.

Тиск на бізнес

Одразу слід зазначити: ніхто точно не знає, з чим реально пов’язані ті чи інші рішення вищого керівництва Китаю. Оцінки експертів та аналітиків, які вивчають ці питання, є їхньою інтерпретацією на основі заяв та дій влади Китаю і, звісно ж, можуть бути помилковими.

На мою думку, причини масштабного тиску на різні види бізнесу пов’язані з тим, що Китай намагається посилити контроль держави над усіма сферами, включаючи не найважливіші та не чутливі для держави.

Більше того, така політика була очікуваною. У березні минулого року було прийнято новий план економічного розвитку в рамках 14-ї п’ятирічки, з якого можна зробити висновки про те, куди і як рухатиметься економіка країни.

Один із напрямів цього плану – посилення контролю держави над усіма сферами, у тому числі економікою, відносинами в суспільстві, стабільністю суспільства за рахунок економічного зростання та створення середнього класу, над використанням новітніх технологій (штучного інтелекту, «розумних міст» та ін.). Усе це потрібно, щоб керувати величезним китайським суспільством та не допустити виникнення внутрішньополітичної кризи.

Якщо говорити безпосередньо про великі технологічні компанії, то я думаю, що китайська влада не хоче допустити перетворення їх на альтернативне джерело впливу. На прикладі багатьох країн СНД подібну ситуацію ми бачимо в існуванні кланово-олігархічних систем. Китай хоче виключити можливість появи тих, хто може порушити монополію на владу Компартії або якось впливати на настрої у суспільстві.

Що далі?

Упродовж кількох минулих десятиліть країни Заходу розраховували на демократизацію та лібералізацію Китаю. У 1978 році КНР проголосила політику реформ та відкритості й планомірно реалізовувала комплекс перетворень в економіці держави.

Своєю чергою США розраховували, що включення Китаю у світову економічну систему, виробничі та логістичні ланцюжки зможе змінити Китай і зробити його більш демократичним та договороспроможним, що він нестиме менше загрози для Заходу.

Проте останні 10 років продемонстрували, що Китай не має наміру змінюватися, він залишається доволі закритою державою авторитарного типу, а включення його у виробничі ланцюжки посилює позиції Компартії КНР.

Більше того, Китай намагається стати наддержавою: технологічною, економічною, військовою та військово-політичною. Це, на думку США, загрожує їхнім національним інтересам у кількох регіонах світу. Тому Штати вже зараз імплементують низку фундаментальних документів, які посилюватимуть стратегічну конкуренцію з Китаєм у різних сферах.

Вважаю, що, на думку китайського керівництва, повністю контрольована державна система буде ефективнішою для глобальної конкуренції зі США. Тому ми спостерігаємо посилення ролі держави в економіці та інших сферах.

Якщо проаналізувати план 14-ї п’ятирічки, то пріоритет віддано інноваціям, ІТ та високим технологіям. Це потрібно, щоб Китай став не просто виробничим майданчиком, навіть високотехнологічного обладнання, а світовим інноваційним лідером. Китай і зараз уже є високотехнологічною країною, але багато використовуваних технологій створені в США і ЄС. Тому китайські виробники платять роялті західним компаніям за розроблені ними технології. Влада КНР хоче змінити таку практику і стати лідером у технологіях та інноваціях.

У зв’язку з цим цікавим є оголошений Китаєм курс на так звану подвійну циркуляцію економіки. Він має на меті відокремити внутрішнє споживання від зовнішнього та спрямований на те, щоб створити синергію між внутрішнім та зовнішнім споживанням.

Крім того, Китай хоче зменшити свою залежність від зовнішніх поставок енергоносіїв, посиливши свою енергобезпеку. Але яким чином він досягатиме цього – складно сказати, тому що китайська економіка зростає на 6-7% на рік. Відповідно, їй знадобиться дедалі більше нафти, газу, електроенергії та інших ресурсів. Внутрішніх резервів для підтримки такого економічного зростання не вистачає, тому Китай залишається ключовим імпортером енергоресурсів. Однак очікується, що Китай диверсифікуватиме їх поставки і зменшуватиме вразливість через залежність від постачальників.

Також Китаю зараз важливо не допустити створення так званого антикитайського фронту, який намагаються сформувати США. Натомість у Китаю зараз немає власних альянсів. Імовірно, Пекін діятиме шляхом поглиблення двосторонніх економічних зв’язків з іншими країнами, що передбачено планом нової п’ятирічки.

Китай, імовірно, розраховує, що, вливаючи гроші в економіки інших країн і надаючи їм кредити, зможе сформувати сприятливу для своєї політики міжнародну обстановку. Країна, для якої Китай є ключовим економічним партнером, навряд чи братиме участь у якихось антикитайських альянсах і радше вестиме компліментарну стосовно Пекіна політику.