(c) shutterstock.com

Частина компаній перевозить потужності за кордон, що може сукупно коштувати країні 10% ВВП

Україна намагається вберегти свій промисловий потенціал від впливу бойових дій шляхом перевезення потужностей до безпечних районів. Своїм розпорядженням №246-р від 25 березня 2022 року Кабінет Міністрів затвердив «План заходів щодо переміщення виробничих потужностей з районів, де ведуться бойові дії або є загроза таких, на безпечні території». Також Кабмін доручив ФДМУ підготувати пропозиції щодо спрощення порядку передачі в оренду комунального та держмайна для оптимізації переїзду компаній. У цьому випадку компаніям була вкрай важливою підтримка держави для збереження бізнесу.

На словах все красиво й чітко: «Укрзалізниця», «Укрпошта» чи компанія власними силами (з компенсацією) перевозять виробничі потужності, а місцева влада активно допомагає в облаштуванні на новому місці – у пошуку майданчиків для підприємств, розселенні працівників, налагодженні логістики. Але на практиці не завжди так…

Надто мало

За даними Мінекономіки, станом на 28 травня в рамках держпрограми переміщення завершило 601 підприємство, 390 з них уже відновили роботу. Ще 87 компаній зараз на різних стадіях транспортування, а 151 перебувають на маршрутах або оформляють необхідні документи. Загалом заявки на переміщення подали понад 1,5 тис. компаній. Найпопулярнішими для релокації підприємств є Закарпатська, Львівська та Чернівецька області.

Евакуюються компанії також в інші регіони. Так, до Дніпропетровської області з тимчасово окупованих областей або місць, де ведуться бойові дії, перемістили свої потужності два великі машинобудівні заводи. Загалом з Донецької, Луганської, Запорізької та Харківської областей на Дніпропетровщину переїхали вже 18 підприємств.

За даними Держстату, 2020 року в Україні налічувалося 374 тис. компаній (це без урахування ФОП, у яких теж бувають невеликі виробництва). Навіть за вирахуванням сфери послуг, АПК та ін., у яких своя специфіка релокації чи неможливість такої без наявності земельного банку, очевидно, що кількість перевезених підприємств є мінімальною.

Наприклад, станом на кінець травня з епіцентру поточних бойових дій за програмою релокації перевезли свої потужності та відновили роботу 25 підприємств з Луганської області. Загалом через російське вторгнення в області зупинилися майже 3,5 тис. підприємств. Тобто кількість перевезених підприємств у масштабах навіть однієї області є вкрай незначною.

Також, як свідчать результати травневого опитування керівників компаній, яке провела громадська організація «Інститут економічних досліджень та політичних консультацій», лише 3% респондентів уже були в процесі перенесення виробничих потужностей, ще 3% планують переїхати, а 1% опитаних уже перенесли виробництво. Тобто масштабних планів щодо перевезення потужностей у більшості регіонів країни немає.

Згідно з дослідженням Advanter Group, станом на початок травня 4,4% підприємств повністю або переважно перевезли бізнес за межі України. А загалом 12,6% здійснили принаймні часткову релокацію за кордон. Найбільш схильні переїжджати за кордон компанії галузі IT, сфер професійних послуг (маркетинг, консалтинг, дизайн), охорони здоров’я та АПК. Водночас уже здійснена релокація призведе до суттєвих втрат ВВП України, які оцінюються в 10%.

Проблеми релокації

Загальні проблеми релокації (крім облаштування на новому місці, що окрема історія) загалом зрозумілі: необхідність демонтажу, складність вивезення габаритного обладнання, брак вантажного транспорту та дефіцит палива, необхідність вибудовування нових ланцюжків поставок та продажів, автоматичне підвищення ставок оренди за найменшої зацікавленості релоканта в певному приміщенні та загальна витратність процесу.

За словами радника юрфірми Asters Анжеліки Лівицької, при переміщенні підприємства власникам необхідно враховувати багато аспектів: строки монтажу-демонтажу, наявність кваліфікованого персоналу для таких робіт, логістику релокації (постачання – виробництво – збут), у тому числі проаналізувати всі ланцюжки постачання, виробництва та збуту ще до переміщення. Також потрібно вивчити аспекти перевезення співробітників (яка кількість працівників готова до евакуації, а яка потребує заміни) та питання, що стосуються нерухомості (запропоноване приміщення та земельна ділянка). У частині останнього важливі наявність та якість у запропонованому приміщенні інженерних комунікацій, стан нерухомості, кількість та якість під’їзних шляхів, необхідність оновлення/заміни автопарку, охорони території та нові логістичні зв’язки в частині формування ціни на продукцію.

«Усе залежить від ефективної комунікації між підприємством, перевізником, Мінекономіки та відповідною військовою адміністрацією. Крім того, слід брати до уваги, що ситуація щодо бойових дій постійно змінюється, тому, наприклад, необхідно буде оперативно змінювати шляхи евакуації», – наголошує Анжеліка Лівицька.

Раніше «Укрзалізниця» запропонувала свої виробничі потужності в центральній та західній Україні для релокації виробництв зі сходу країни, але щось пішло не так.

«Релокація бізнесу не мала великого попиту. По-перше, бізнесу потрібно залишатися там, де він є, забезпечуючи робочі місця та податки в регіоні. По-друге, не кожен бізнес можна ефективно перевезти, оскільки порушуються виробничі ланцюжки. Я побував у Тростянці, у Харкові, розмовляв із владою та бізнесом. Ніхто своє місто не залишить і не поїде. Чимало обладнання просто неможливо демонтувати та вивезти. Багато емоцій. Бізнес сидить до останнього у своїх локаціях. Більшість чекають на закінчення війни. Ця програма «не злетіла», так буває», – раніше розповів в інтерв’ю GMK Center глава «Укрзалізниці» Олександр Камишин.

Логіка в цьому, безперечно, є: великі виробництва апріорі важко перевезти, їхнє обладнання важить сотні тонн і просто не влізе у вагони без розбирання «до гвинтика». А ще складно зібрати з усієї країни та з-за кордону співробітників, куди вони могли виїхати, та перевезти колектив у сотні людей у нове місце та знайти їм гідне місце проживання, що одразу здається нелегким завданням (щоб люди могли жити у пристойних місцях не за захмарними цінами, а не спати на підлозі спортзалу, хоч і безкоштовно).

Не дуже вдалу та повільну релокацію виробництв підтверджують і не пов’язані з процесом люди.

«Серед найближчих підприємств, які передислокувалися на захід країни, у мене на виду три (а загалом таких з десяток), але я не чув про їхню активну діяльність. Вони переїхали, розмістили обладнання, хтось ще домонтує його, хтось переїхав просто для безпеки та збереження своїх активів. Можу сказати про одне досить велике підприємство, яке також є споживачем металопродукції. Підприємство переїхало, але, за фактом, клієнти залишилися територіально на сході, тому поки що в них не надто налагоджена система поставок, – наголосив раніше в інтерв’ю GMK Center Віталій Притула, директор компанії «Єврометал» (Львів). – А нещодавно це підприємство взагалі повернулося назад до м. Дніпра, хоча у Львові вони орендували близько 10 тис. кв. м виробничих приміщень та витратили чималі кошти на переміщення обладнання та матеріалів».

За словами Андрія Ропицького, директора індустріального парку «Біла Церква», виробничим компаніям, які обирають західні регіони України для релокації, складно знайти нові виробничо-складські приміщення, до яких можна привезти обладнання та розпочати роботу «з коліс». Здебільшого компаніям пропонують старі приміщення, які ще треба відновлювати або облаштовувати під потреби цеху. І це не єдина проблема.

Як зазначає експерт, виробничий майданчик може бути в центрі міста або на значній відстані від місця проживання персоналу підприємства, що змушує витрачати додаткові кошти на організацію транспортного сполучення. На вирішення всіх питань, пов’язаних з переміщенням виробництва, підприємство може витратити від 3 місяців до одного року, а інвестиції на квадратний метр виробничо-складського приміщення можуть сягати значного рівня.

За словами Ярослава Горбушка, керівника департаменту ринків капіталу CBRE Ukraine, вирішальними чинниками, які можуть ускладнити релокацію підприємств до західних регіонів, є:

  • недостатній обсяг якісної пропозиції складської та індустріальної нерухомості;
  • неякісна пропозиція площ (недостатня кількість електроенергії чи інших важливих ресурсів);
  • необхідність пошуку достатньої кількості кваліфікованих працівників;
  • необхідність забезпечення працівників житлом.

Індустріальний вплив

У релокації також беруть участь індустріальні парки. Готова інфраструктура парків дасть можливість швидко запускати промислові потужності та створювати нові робочі місця, однак таких із підключеною інфраструктурою – одиниці по всій країні.

«У процесі релокації підприємств слід активніше використовувати можливості індустріальних парків, стимулюючих умов приєднання до інженерних мереж. Зокрема, під час дії військового стану енергопостачальним компаніям рекомендовано не застосовувати для релокованих підприємств вимогу сплати нарахувань за додатково встановлену потужність споживання електроенергії», – зазначають в Українському союзі промисловців та підприємців (УСПП).

За словами Андрія Ропицького, підприємства переробної галузі можуть швидко відновити виробництво за умови доступу до належно обладнаних промислових майданчиків. Такі промислові майданчики з готовою виробничою та інженерно-транспортною інфраструктурою можуть запропонувати деякі індустріальні парки. Наразі їх лічені одиниці, і вони не можуть задовольнити весь попит, що існує. У парках відсутні готові приміщення. Для збільшення пропозицій на ринку виробничо-складської нерухомості девелоперам потрібні:

  • державні гарантії для зменшення інвестиційних ризиків;
  • кредити на пільгових умовах та кошти зі спеціального фонду промислового оновлення;
  • повна компенсація підведення та підключення до зовнішніх інженерних мереж;
  • спрощені процедури отримання дозвільної документації під час будівництва;
  • податкові та митні преференції.

Межа досконалості

В УСПП вважають за необхідне вдосконалити програму релокації.

«Має бути адресний підхід, переїзд кожного підприємства – це окремий бізнес-план. Окрім базових речей – безоплатного перевезення майна «Укрзалізницею» та сприяння в пошуку місця організації виробництва/діяльності в іншій області, – варто за 3 місяці вже сформувати базу даних щодо підприємств та можливостей кожної з областей. Така база даних має враховувати всі нюанси: наявність робочої сили в регіоні (з урахуванням актуальної інформації щодо внутрішньопереміщених осіб), земельні ділянки, складські приміщення, енергомережі, комунікації тощо. Окремо має систематизуватися інформація щодо вирішення соціальних питань: де житимуть працівники релокованих підприємств, чи зможуть їхні діти ходити до садочків та шкіл поблизу тощо», – каже президент УСПП Анатолій Кінах.

Критично важливим для переміщених підприємств є доступ до фінансових ресурсів. Нещодавно облікова ставка НБУ різко зросла з 10% до 25%, водночас уряд не збільшив відсоток ОВДП, що свідчить про неузгодженість дій. Бізнес запланував свою інвестактивність виходячи з попередніх умов, а нова ставка – це необхідність розпочинати роботу від самого початку.