(с) shutterstock

Її впровадження дасть змогу досягти цілей промислового розвитку, що зазначені у Векторах економічного розвитку – 2030

Досягнення довгострокових цілей розвитку є неможливим без урахування глобальних трендів. Ці тренди, що діятимуть у найближчі 10 років, створюють як загрози, так і можливості для української промисловості. Тому передумовою для розвитку українського промислового експорту є адаптація до них.

Зараз є чотири основних глобальні тренди, що впливають на українську промисловість: деглобалізація, деіндустріалізація, декарбонізація та новий технологічний перехід.

Деглобалізація спостерігається вже давно. Вона є результатом глибинних процесів у суспільстві, зокрема, у розвинених країнах. Відкритість економік уже перестала бути вигідною для розвинених країн, тому почався зворотний процес – згортання світової торгівлі товарами. Зростання популярності правих політичних сил призводить до відповідних економічних рішень, які спрямовані проти імпортної продукції.

Протекціонізм створює величезні проблеми для української експортоорієнтованої економіки. Наші традиційні ринки повністю закриваються або значно обмежують обсяги поставок з України. Кількість торговельних обмежень щорічно збільшується, й зараз щодо України діють 37 обмежень.

Виходом із ситуації має стати розвиток торговельної дипломатії та укладання двосторонніх торговельних угод. Наприклад, Сполучені Штати після запровадження мита на сталь надали квоти для безмитних поставок Бразилії, Аргентині, Південній Кореї. Україна, на жаль, таких квот не отримала. Для нас основні можливості у сфері двосторонніх угод – це укладення угоди про зону вільної торгівлі з Туреччиною, перегляд Угоди про асоціацію з Євросоюзом, «промисловий безвіз» з ЄС.

Також доцільно переглянути мандат та бюджет новоствореного Експортно-кредитного агентства. В Україні воно відповідає лише за страхування ризиків, тоді як в інших країнах – за надання передекспортного фінансування.

Може здатися, що деіндустріалізація, тобто зменшення виробництва, – це нормальний процес. Світова економіка переорієнтовується на сферу послуг и менше потребує промислового виробництва для економічного зростання. Але ні, цей процес не є нормальним.

Деіндустріалізація має регіональний характер, тобто промислові виробництва мігрують між країнами. Саме до тих країн, які здійснюють стимулюючу промислову політику. Можливості для України відкриває створення сприятливих умов для релокації промислового виробництва. Ці умови мають бути кращими, ніж у наших конкурентів (Росії, Туреччини, Китаю). Лише у такому випадку можливе збільшення промислового експорту.

Застарілість технологій промислового виробництва та низький рівень інноваційності є окремою проблемою. За умови збереження поточної ситуації за 5-10 років промисловість втратить ринки збуту навіть у слаборозвинених країнах.

Підвищення рівня інноваційності потребує інвестицій у нові технології. Насамперед вони пов’язані з діджиталізацією. Тому IT-індустрії потрібна промисловість, а українській промисловості потрібен вітчизняний ІТ-сектор. Їхня взаємодія загалом створює синергетичний ефект для української економіки.

Розвиток інновацій потребує фінансових ресурсів. Він не функціонує без ефективної податкової та тарифної політики. Так само як без цього – держава лише перешкоджає інноваційному розвитку промисловості. Зростання податків, тарифів не стимулює й не приваблює інвесторів.

Декарбонізація – це довгостроковий тренд, який, на жаль, несе загрозу для вітчизняного експорту. Розвинені країни та окремі компанії вже заявили про плани з досягнення вуглецевої нейтральності до 2050-2060 рр. Задля цього приймаються рішення про стимулювання ринків «зеленої» продукції та обмеження імпорту «брудних» товарів. Наприклад, ЄС має намір запровадити Carbon border adjustment mechanism до 2023 року. Це додатково збільшить фіскальне навантаження на українських експортерів. Наприклад, вартість українських сталевих труб зросте на 11% на одиницю продукції, а вартість електроенергії на 42%. Цей крок призведе до ланцюгової реакції, через що за 5-10 років українські виробники втратять ринки збуту.

Який вихід із ситуації? Декарбонізація потребує додаткових інвестицій від держави та міжнародних фінансових інституцій. Досягнути такого самого рівня в декарбонізації, як і ЄС, можна лише завдяки реалізації «зеленої» промислової політики, такої самої, як і в ЄС.

Фактично відповіддю на всі ці глобальні тренди (деглобалізацію, деіндустріалізацію, новий технологічний перехід, декарбонізацію) є «зелена» промислова політика. Вона може стати драйвером економічного зростання. Оскільки в процесі її реалізації:

  • стимулюються інвестиції в нові технології;
  • підвищується конкурентоздатність завдяки енергоефективнім технологіям;
  • для країн, що розвиваються, з’являються можливості для експорту завдяки участі в нових ланцюжках створення вартості, що фактично відкриває вихід на нові ринки;
  • відкриваються нові галузі для бізнесу та створення нових робочих місць;
  • виникають можливості підвищити енергетичну безпеку та зменшити субсидії;
  • з’являються можливості для співпраці з міжнародними фінансовими інститутами.

Реалізація «зеленої» промислової політики – поточна необхідність. Хто раніше почне, той отримає більше конкурентних переваг. Саме заради цього ЄС і запроваджує Європейський «зелений» курс та надає на це €1 трлн фінансування.

Впровадження «зеленої» промислової політики дасть змогу досягти цілей промислового розвитку, що зазначені у Векторах економічного розвитку – 2030. Тобто забезпечити та поглибити інтеграцію українського промислового сектору в глобальні ланцюжки вартості, підвищити конкурентоспроможність виробленої в Україні промислової продукції, стимулювати інноваційну діяльність підприємств.

Оригінал матеріалу опублікований тут