(с) rusmet.ru

Експорт нашої країни зосереджений у найбільш схильних до протекціонізму галузях

Глобалізація – одне з наймодніших слів початку 2000-х. Саме з цим процесом пов’язують зростання світової економіки 1990-х і середини 2000-х, у тому числі й в Україні. Крім торгівлі, в єдиний ланцюжок спліталися фінансові потоки та ринок праці. Після 2010 року зростання світової торгівлі товарами сповільнилося, а торгові конфлікти останніх трьох років змушують говорити про зворотну тенденцію – деглобалізацію. Ця тема була однією з центральних на Всесвітньому економічному форумі в Давосі цього року.

Історія питання

Дослідники згодні в тому, що почасти сама глобалізація і призвела до таких результатів. Міжнародна економічна інтеграція сприяла тому, що у виробничі ланцюжки включилися імпортні товари, замість місцевих. Тобто міжнародна інтеграція привела до дезінтеграції всередині країн. У країнах, що розвиваються, спостерігалося зростання економіки, індустріалізація, зростання доходів населення. У розвинених країнах – зворотна тенденція: деіндустріалізація і зниження доходів населення. Як результат – збільшення нерівності доходів і наростання невдоволення населення.

Але в розвинених країнах до цих результатів, крім глобалізації, призвів цілий комплекс причин. Важливим моментом виявилася низька мобільність і неготовність до перенавчання персоналу, який опинився без роботи в результаті переходу до економіки послуг або застосування нових технологій. Популісти знайшли в такій ситуації джерело для просування своїх ідей, звинувативши у всіх проблемах глобалізацію. Ті, хто втратив роботу, починають активно підтримувати ідеї захисту національних інтересів, виступаючи проти міжнародного співробітництва, іммігрантів, які відбирають робочі місця і таке інше. Формується електорат для правих партій, які почали набирати силу. Відповідно, у програмах партій почали з’являтися популярні ідеї, спрямовані проти глобалізації торгівлі та на підтримку національного виробника. Ця тенденція проявилася у відповідній економічній політиці.

Важливим моментом є те, що торгове зближення відбувалося між країнами з абсолютно різними економічними моделями – тими, що використовують ринкові механізми, і навпаки. Зближення торгівлі не сприяло зближенню підходів до регулювання. Це породило взаємні звинувачення в недобросовісній конкуренції. Гарантом дотримання правил мала стати Світова організація торгівлі. Однак СОТ не змогла виконати свої головні функції – врегулювати основні торговельні конфлікти й забезпечити правила гри. У результаті владу правил замінила влада сили. Країни з ємними ринками почали диктувати свої умови торговим партнерам, а останнім залишається лише приймати їх.

Антиглобалісти отримали ще один аргумент у вигляді наслідків епідемії COVID-19. Залежність від імпорту створює ризики. Багато держав навесні закрилися на жорсткий карантин, а разом з цим робота промислових підприємств була заблокована. Наслідками цього стало зупинення низки машинобудівних підприємств через брак імпортних комплектуючих. Саме тому потрібно підтримати місцеві виробництва, обмежуючи імпорт. Взагалі, протекціоністські ідеї наростають у кризові моменти.

Усі ці чинники ведуть до розвитку протекціонізму. Це означає зниження ступеня відкритості торгівлі. Хоча поняття протекціонізму охоплює не лише торгові обмеження. Воно є набагато ширшим та включає в себе різного виду субсидії, підтримку експорту, інші види державної допомоги. Ми ж зосередимо свою увагу на деглобалізації торгівлі та заходах обмеження імпорту.

Протекціонізм у сталевій галузі

Саме сталева галузь найбільш схильна до обмеження торгівлі. На неї припадає понад 7% усіх заходів, запроваджених у світі. Чому саме сталь? Це відносно однорідна продукція, яку виробляють у всьому світі. При цьому в галузі спостерігається надлишок потужностей. Останній фактор особливо складний, оскільки саме надмірна, протекціоністська участь держави в роботі галузі призвела до нарощування надлишкових потужностей. Ситуація ускладнюється тим, що галузь є соціально значущою, адже забезпечує зайнятість значної частини населення. Тому уряди всіма способами намагаються зберегти неконкурентоспроможні підприємства, замість того щоб допомогти у разі виходу з ринку. Таке собі порочне коло.

За 10 років, з 2010 по 2019 рік, проти металургійної продукції у світі запровадили 1302 заходи щодо обмеження імпорту. Найбільш популярні з них: вимоги до локалізації в державних закупівлях (454 заходи), антидемпінгові (288), імпортні тарифи (230), антисубсидіарні (59).

Як бачимо, дуже популярними стали нетарифні заходи (локалізація держзакупівель). Антидемпінгові розслідування, метою яких має бути відновлення чесної конкуренції, також використовуються як інструменти захисту. Як приклад можна взяти розслідування проти імпорту г/к рулону в ЄС, де Єврокомісія діяла рішуче, але грубувато. Захисні заходи взагалі спрямовані проти абсолютно чесного імпорту.

Обмеження торгівлі, а також «замасковане» субсидування настільки глибоко проникли в сталевий ринок і зв’язали бізнес і політику, що виходу з цієї ситуації немає. Як приклад – ті самі американці. CEO Steel Dynamics під час свого виступу на Steel Success Strategy 2020 заявляв про те, що секція 232 допомогла відновити чесні правила гри на ринку. І вони в це вірять. Хіба запровадження єдиного 25%-го мита для всіх експортерів і на всю продукцію – це чесні правила? Але американці з 2018 року на фоні покращення прибутковості почали активно інвестувати в нарощування потужностей. Тепер надлишкових потужностей стало ще більше, і проблеми ринку ще більше посилилися. Якщо відкрити американський ринок для імпорту – буде ще гірше, ніж до секції 232.

Останні тенденції в обмеженні торгівлі

У своїх підходах до впровадження заходів протекціонізму розвинені країни стають дедалі винахідливішими. Наприклад, метою Green Deal в Європі є «трансформувати ЄС в чесне, процвітаюче суспільство із сучасною ресурсоефективною економікою». При цьому інструменти, які покликані просувати зелені технології, використовуються як інструмент протекціонізму. Це стосується субсидій, податкових пільг, а також нещодавньої ініціативи carbon border adjustment (СВА). У тому вигляді, в якому СВА пропонується, він буде дискримінаційним по відношенню до галузі перекатного виробництва, яка працює на імпортних напівфабрикатах. До того ж СВА порушить виробничі ланцюжки підприємств, у яких активи розташовані по обидва боки від кордону з ЄС. Згідно з розрахунками польського think-tank KOBIZe, імпорт сталі в ЄС у результаті запровадження CBA знизиться на 11%.

Спочатку передбачалося, що СВА запровадять не раніше 2023 року. Тепер же очікується, що в червні 2021 року Єврокомісія вже прийме рішення. За дивним збігом 30 червня 2021 року також закінчується термін дії захисних імпортних квот у ЄС. При цьому йде діалог про те, що в разі прийняття СВА захисні заходи можуть не продовжувати. Тобто змішується процес захисту ринку сталі з питанням «трансформації ЄС в чесне, процвітаюче суспільство і т.д.», що не можна назвати коректним.

У непродовження дії захисних заходів у ЄС мало віриться. Адже кожні півроку з моменту їх запровадження система постійно посилювалася під тиском EUROFER. Скоріше, діятимуть і квоти, і СВА. Європейські юристи вказують, що навіть якщо захисні заходи не будуть продовжені, то це супроводжуватиметься посиленням антидемпінгових розслідувань. І тут невідомо, що гірше. Система індивідуальних квот фіксувала наш status quo, а антидемпінгове мито надасть перевагу іншим виробникам.

Що стосується антидемпінгу в ЄС, то тут також є нововведення. Кілька місяців тому почалося антидемпінгове розслідування проти г/к прокату з Туреччини. При цьому відбувається «реєстрація» обсягів імпорту для ретроспективного запровадження митних тарифів. Звісно, це знижує інтерес до продукції з Туреччини.

Чи готова Україна

Для України час розвитку глобалізації торгівлі (середина 1990-х – середина 2000-х) був найуспішнішим періодом в її історії. Для цього було багато факторів. Але, зокрема, саме глобалізація забезпечила зростання китайської економіки. Це призвело до ралі цін на сировинні товари, вироблені в Україні. Тепер же виходить, що експорт товарів з України зосереджений саме в тих галузях, які найбільш схильні до протекціонізму (сталева галузь та агросектор), а наша торгова політика поки що є далекою від ідеалу.

Україна неефективна в питаннях врегулювання торговельних спорів – як зовнішніх (пов’язаних з експортом), так і внутрішніх (пов’язаних з імпортом). Антидемпінгові мита проти продукції з України запроваджувалися в результаті 83% розслідувань, у порівнянні із середньосвітовим показником у 67%. На сьогодні проти металопродукції з України діють 32 антидемпінгові заходи в 13 країнах світу.

Що стосується розслідувань всередині України, то тут ми дещо запізнюємося. Наприклад, з антидемпінговим розслідуванням на імпорт прутків з РФ, яке завершили лише у 2018 році. Разом з тим у 2016-2017 рр. проти української сталевої продукції в РФ запровадили мита на прутки, фасонний прокат, сталеві колеса, продовжили мито на труби для нафтогазу. А мито на безшовні труби з Китаю запровадили в червні 2020 року, коли ринку вже не було.

Висновок

Деглобалізація торгівлі та розвиток протекціонізму в світі – сучасна тенденція, до якої необхідно адаптуватися, оскільки швидкого вирішення цієї проблеми немає. Насамперед потрібно адаптувати методи торговельної політики – і для просування експорту, і для протидії недобросовісному імпорту, що особливо актуально саме для металургійної галузі.

Оригінал матеріалу опублікований тут.