© shutterstock.com

Турецькі сталевари очікують до кінця 2019 року скорочення виробництва сталі в країні на 15-20%

«Після успішного закінчення першої половини 2018 року турецькі сталеливарники зіткнулися з падінням попиту на свою продукцію – як на внутрішньому ринку, так і на зовнішньому», – пише в колонці для The Barrel Blog старший аналітик S&P Global Platts Паскаль Дік.

Нестабільність на міжнародній арені та рецесія всередині самої країни призвели до серйозного перерозподілу торгових потоків у сегменті плоского і довгого прокату, а також спричинили певні наслідки для цін на брухт.

Збільшення мита на імпорт турецької сталі у США з 25% до 50% (серпень 2018 року) стало першим тригером, що запустив тривалий процес перерозподілу сталевих торгових потоків. Зіткнувшись з подвоєним митом на довгий і плоский прокат, Туреччина одразу втратила один з основних ринків збуту для своєї металопродукції.

Наприкінці 2018 року почалися серйозні проблеми всередині країни: Туреччина вперше за 10 років впала в рецесію. До кінця року національна валюта – ліра – втратила близько 30% своєї вартості (порівняно з 2017 роком). Умови кредитування стали жорсткішими, будівельний сектор пережив кілька банкрутств.

За даними турецького інституту статистики TUIK, у період із січня по вересень 2018 року кількість дозволів на будівництво в країні скоротилася на 41% (у річному обчисленні). При цьому 1,5-2 млн будинків залишаються непроданими. Це не могло не спричинити падіння попиту на «довгу» сталь у Туреччині.

Продажі легкових і «легких» комерційних автомобілів із січня по березень 2019 року також скоротилися на 44,2% (порівняно з аналогічним періодом минулого року). А це вже тривожний сигнал для сегмента плоского прокату, який дуже залежить від замовлень з боку автомобільної промисловості.

З огляду на те, що Туреччина є восьмим за величиною експортером сталі в світі, торгівля металопродукцією є важливою опорою її економіки. При цьому країна відіграє значну роль у торгових потоках і ціноутворенні кількох видів сталевої продукції в Європі, Азії, Північній Америці й деяких частинах Африки.

Загальний обсяг виробництва сталі в Туреччині становить 37,3 млн т, що не дуже багато для сукупного світового виробництва, яке оцінюється в 1,8 млрд т. Один лише Китай, для порівняння, виробляє 928,3 млн т. Проте стратегічне розташування Туреччини між Європою й Азією, а також її присутність на ринках Близького Сходу й Північної Африки роблять її особливим гравцем на світовому ринку сталі.

Плоский прокат: ставка на ЄС

© gmk.center

Одним з традиційних ринків збуту для турецького гарячекатаного прокату (ГКП) були США. Після запровадження імпортного мита позиції турків тут були істотно підірвані, а з дворазовим підвищенням ставки цей ринок став для них зовсім недоступний. Одночасно знижувався попит на турецький ГКП і всередині країни. Опинившись у скрутних умовах, турецькі сталеливарники зуміли переорієнтувати продажі на Європу й навіть збільшити свій експорт у цей регіон – приблизно на 20%. Це привело до збільшення сукупного імпорту ГКП в Євросоюз і витіснення аналогічних товарів з України, Південної Кореї та Індії.

Що стосується холоднокатаного прокату, то тут залежність Туреччини від покупців з ЄС виявилася ще більшою: у 2018 році відповідний експорт збільшився на 113% (порівняно з попереднім роком). Крім того, ЄС поглинув експорт турецької стали з покриттям – більшу частину імпортувала Іспанія.

Сукупний імпорт плоского прокату в ЄС у 2018 році порівняно з аналогічним періодом минулого року збільшився на 20%, чим тиснув на внутрішні ціни. Це негативно позначилося на роботі європейських виробників. Недивно, що ЄС почав вживати заходів щодо контролю за імпортом плоского прокату.

Утім, у лютому цього року європейці встановили щедру глобальну квоту на імпорт ДКП. А це означає, що Євросоюз як був, так і залишиться одним з основних споживачів турецького плоского прокату (хоча очікуються невеликі зміни через уповільнення європейського ринку).

Довгий прокат у пошуках ринків збуту

Довгий прокат зазнав ще драматичніших пертурбацій. Оскільки доступ на американський ринок був перекритий, турецькі виробники арматури спочатку зосередили свою увагу на ЄС. У річному обчисленні Туреччина збільшила експорт арматури в Європейський Союз на 89%, що в поєднанні зі збільшенням експорту з Чорноморського регіону призвело до зростання сукупного імпорту арматури в Європу на 51,2%.

Ще одним регіоном, де значно збільшилася активність Туреччини у 2018 році, була Південно-Східна Азія (експорт китайської сталі в цьому регіоні був дещо обмежений – через високий внутрішній попит у Китаї і продовження заходів зі скорочення потужностей). Туреччина наростила відповідний експорт до Гонконгу на 30% і до Малайзії на 75% (у річному обчисленні).

Європейські країни, тим часом, почали запроваджувати більш суворі запобіжні заходи щодо довгомірної металопродукції. Туреччина, як і деякі виробники з числа країн СНД, зіткнулася з національними квотами – значно меншими, ніж у попередньому році.

Наприклад, імпорт арматури з Туреччини в ЄС у 2018 році становив 831 тис. т. А нова квота на 2019 рік, як свідчать розрахунки Platts, становитиме лише близько 287 тис. т. Звичайно, після вичерпання національної квоти такі сильні експортери, як Туреччина, зможуть скористатися рештою глобальної квоти. Але навіть з урахуванням цього до кінця 2019 року можна очікувати скорочення удвічі турецького експорту арматури до ЄС. Те саме можна сказати про чорноморських експортерів.

Вивільнені обсяги довгої металопродукції з Туреччини й чорноморського регіону шукатимуть нові ринки збуту. Дехто очікує, що такими ринками стануть Центральна та Південна Америка, а також африканські країни. На ринках Південно-Східної Азії з Туреччиною серйозно конкуруватимуть такі країни, як Китай, Індія, Катар і Саудівська Аравія.

Обсяги імпорту брухту знижуються

На готовій продукції біди турецьких сталеливарників не закінчуються. Слабкий внутрішній попит і скорочення експорту сортового прокату, який становить 50% від загального експорту сталі з Туреччини, також впливають на потоки брухту. Туреччина, як відомо, є найбільшим у світі імпортером цієї сировини.

© gmk.center

Виробництво сталі в Туреччині за перші два місяці 2019 року скоротилося на 16,1% у річному обчисленні – до 5,2 млн т. Обсяг виробництва електродугових печей, де сировиною є металобрухт, у січні-лютому 2019 року скоротився на 22% (у річному обчисленні). Це позначилося й на обсягах імпорту брухту в країну, який впав на 38,3% за той самий період.

Внутрішній ринок металоспоживання в Туреччині відновлюється повільно, на зовнішніх ринках триває експортна боротьба. Незважаючи на деяке збільшення виробництва турецької сталі в березні та квітні цього року, частина турецьких виробників очікують скорочення загального виробництва до кінця року на 15-20%. У разі скорочення виробництва імпорт брухту також буде значно нижчим.

Наприклад, у 2018 році Туреччина імпортувала 20 млн т брухту. Якщо виробництво сталі в країні знизиться лише на 20%, імпорт брухту впаде на 4 млн т. Ці обсяги мають надійти на інші ринки.

Навряд чи їх зможе спожити Європа, де спостерігається зниження темпів економічного зростання і уповільнення будівництва. Більший інтерес до брухту виявляють такі країни, як Індія, Пакистан, Бангладеш. Дослідницька компанія Technavio прогнозує, що світове виробництво дугових печей зросте у 2019 році на 8%. Експерти припускають, що велика частина цього попиту припаде на Азіатсько-Тихоокеанський регіон.

Утім, незважаючи на те що потоки брухту в ці країни, імовірно, зростуть, вони навряд чи зможуть поглинути всі надлишки брухту, призначені для Туреччини – цей ринок відносно невеликий.

У будь-якому разі ситуація в турецькій сталевій промисловості серйозно впливатиме на світове виробництво довгого і плоского прокату в цьому році, а також на міжнародні потоки брухту. Особливо з огляду на те, що турки покладають дедалі менше надій на внутрішній ринок.

Тим часом учасники ринку в усьому світі уважно стежать за розвитком подій у країні.

Переклад і адаптація Ілони Македон

Повну версію колонки Паскаля Діка читайте на S&P Global Platts