Про великі й маленькі торговельні перемоги

Кожен успішний кейс торговельних спорів стратегічно важливий. Він створює Україні імідж країни, що відстоює свої інтереси

Ніч 29 червня 2021 року було радісною і сповненою емоцій для кожного українського вболівальника. Адже збірна України з футболу переграла в драматичному матчі збірну Швеції на Чемпіонаті Європи і вийшла в ¼ фіналу. Усі українці об’єдналися навколо цієї маленької-великої перемоги, всі раптом стали футбольними фанами, соціальні мережі наповнилися прапорами нашої країни. У нас не так багато перемог, як на спортивних аренах, так і в економічній сфері, тому кожна є приводом для сплеску емоцій і залучення великої кількості людей.

Паралельно зі спортивними змаганнями точаться змагання між країнами за право продавати свою продукцію, так звані торговельні війни. Це війни за додаткові доходи, за виробництво, за інвестиційний ресурс, за надходження до бюджету, за робочі місця, врешті-решт. І в цій сфері в України мало приводів хвалитися. За вирішенням торговельних спорів Україна посідає одне з останніх місць у світі. Але зараз хотілося б обговорити один з успішних кейсів – спір з Білоруссю стосовно імпорту на наш ринок арматури, який закінчився в листопаді 2020 року запровадженням в Україні спеціального мита в розмірі 16,08%.

Історія питання

Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі (МКМТ) наприкінці листопада минулого року встановила спеціальне мито щодо імпорту в Україну арматури й катанки з Білорусі в розмірі 16,08%. Це доволі жорсткий і, мабуть, у чомусь несподіваний захід, однак його історія розпочалася років 5 тому.

Після 2014 року природним чином загострилися торговельні відносини України й Росії. Протягом 2016-2017 рр. у країнах ЄАЕС (РФ, Білорусь, Казахстан, Вірменія, Киргизстан) проти металопродукції з України було запроваджено чотири заходи: мито на імпорт залізничних коліс, на прутки, на фасонний прокат, продовжено дію митних тарифів на труби нафтогазового сортаменту. Але відповідь України була неприродно м’якою. Точніше її не було, хоча можливостей для дзеркальної відповіді було достатньо.

Перший захід, який обмежував би імпорт сталевої продукції з Росії, запровадили лише в лютому 2018 року проти прутків. Тобто Україна запровадила відповідні заходи тільки проти Росії і тільки проти прутків. Хоча проти української продукції заходи запроваджували набагато ширше: на рівні всіх країн ЄАЕС і з більш широким продуктовим охопленням.

Така несиметрична відповідь України створила можливості для Білорусі, точніше для Білоруського металургійного заводу. Саме після запровадження митних тарифів проти Росії в лютому 2018 року зросли поставки з боку БМЗ.

Зростання імпорту прутків з Молдови та Білорусі привело до антидемпінгового розслідування, яке було розпочато в липні 2018 року. У результаті розслідування проти молдовської продукції було запроваджено мито в розмірі 13,8%, а проти білоруської – 0%, незважаючи на те, що факт демпінгу та шкоди для місцевих виробників був встановлений. Тут міг зіграти політичний фактор: у той період докладали зусиль для зміцнення двосторонніх державних відносин.

Як би там не було, імпорт з боку білоруського виробника і далі зростав навіть у 2020 році. За підсумками року споживання арматури в Україні знизилося на 11%, а імпорт з Білорусі – зріс на 16%. БМЗ у 2020 році став єдиним постачальником на український ринок, якому вдалося наростити поставки. При цьому, як ми вже згадували, ринок Білорусі був захищений від поставок арматури та прутків з України антидемпінговим митом на рівні ЄАЕС. Таку ситуацію можна сміливо називати результатом непослідовної і м’якої торговельної політики України.

Тобто введення спеціального мита проти продукції з Білорусі в листопаді 2020 року стало, по суті, запізнілою відповіддю на заходи 4-річної давнини.

Велика гра

Зараз політичні відносини між Україною і Білоруссю вкрай напружені. Ситуація різко погіршилася після виборів у Білорусі та подальших подій з протестами і стала ще гіршою після посадки літака. Паралельно було прийнято кілька економічних рішень – запровадження взаємних обмежень торгівлі. Україна запровадила мито в 35% на імпорт білоруських автобусів, тролейбусів, самоскидів, автомобілів спеціального призначення. Білорусь відповіла ліцензуванням низки продукції з України: кондитерських виробів, соків, пива, ДСП і ДВП, шпалер, меблів, с/г машин тощо. Ліцензування в цьому випадку означає повну заборону на поставки.

Але варто наголосити, що рішення про запровадження митних тарифів на арматуру не мотивоване політично й не пов’язане з іншими заходами щодо обмеження імпорту з Білорусі. Цей кейс мав економічне обґрунтування – штучні переваги білоруського виробника за рахунок неринкового регулювання цін на електроенергію і брухт. При цьому зазначений кейс не привів до відповідних санкцій і має розглядатися окремо від іншої політичної й торговельної війни між Україною й Білоруссю.

Ефект від запровадження мита

Імпорт арматури з Білорусі за перші п’ять місяців цього року майже припинився. За словами представників трейдингових компаній, ринок арматури станом на липень 2021 року збалансований, дефіциту пропозиції не відчувається. Зате є проблеми з попитом. Внутрішнє споживання сталі в Україні за п’ять місяців зросло лише на 9% в порівнянні з падінням ринку на 33% за підсумками аналогічного періоду минуло року. Тобто ринок України відновлюється слабо. Тому рішення про обмеження імпорту з Білорусі можна назвати своєчасним. Воно підтримує вітчизняних виробників.

Слід відзначити, що українські металурги відповідально підходять до роботи на внутрішньому ринку. Робота на місцевому ринку для будь-якого виробника завжди є більш пріоритетною, ніж експорт. Щоб задовольнити потреби внутрішнього ринку, компанії обмежували експорт. Наприклад, квоту за другий квартал 2021 року на поставки арматури до країн Євросоюзу українські компанії вичерпали лише на 75%.

А ще слід відзначити, що запровадження митних тарифів на білоруську продукцію не призвело до завищення цін на ринку України. На початок липня цінові пропозиції виробників арматури становили 26-27 тис. грн за тонну з ПДВ. Такий рівень цін відповідає тим котируванням, які вітчизняні виробники пропонують на експорт – $800-820/т FOB. До слова, диспропорцій між внутрішніми і зовнішніми цінами навіть теоретично бути не може. Адже вітчизняних виробників одразу могли б звинуватити в демпінгу за кордоном.

Сьогоднішні тенденції та ризики

Тенденції, які спостерігаються сьогодні на ринку, потенційно можуть призвести до зростання імпорту з Білорусі. Наприклад, Росія оголосила про плани запровадити від серпня мито на експорт всієї сталевої продукції. А отже, зросте пропозиція всередині російського ринку, і ціни впадуть. Для виробників Білорусі ринок РФ все-таки є основним. При цьому, якщо ціни на російському ринку впадуть, його привабливість автоматично знизиться. Це створює передумови для пошуку інших напрямів експорту. У такій ситуації більш цікавим варіантом може стати сусідня Україна.

До того ж кілька трейдерів розраховують на зростання поставок арматури з Білорусі навіть незважаючи на мито. Його розмір не такий уже й великий (16%). Завдяки дешевому брухту, експорт якого з Білорусі взагалі заборонений, білоруський виробник має запас маржинальності, щоб вигідно для себе постачати продукцію в Україну за поточними цінами.

Саме тому запровадження спецмита на арматуру з Білорусі було виправданим, а в умовах торговельних воєн – стратегічним. Україна довго вела занадто м’яку, неактивну торговельну політику. Це призводило до збитків нашої економіки. Умови світової торгівлі змінюються, і ми маємо адаптуватися до цих змін. У цьому контексті кейс з митом на білоруську арматуру дуже важливий. Він має продемонструвати всім готовність України відстоювати свої економічні інтереси, створювати якусь історію та імідж країни, з якою слід рахуватися.

Оригінал матеріалу опублікований тут