Дізнатись більше
Екологічний податок і система торгівлі квотами дають підприємствам принципово різні стимули для зниження викидів
У четвер, 28 лютого, Верховна Рада ухвалила в першому читанні проект закону «Про засади моніторингу, звітності та верифікації викидів парникових газів». Документ може стати першим кроком на шляху до впровадження в Україні системи торгівлі квотами на викиди парникових газів. Це не просто ініціатива українського уряду, а вимога підписаної з ЄС Угоди про асоціацію.
У чому суть
Ключове завдання закону – розробити і встановити порядок моніторингу викидів на рівні підприємств. Загальна схема така:
1. Підприємство реєструє установку, що здійснює викиди в атмосферу, в спеціальному реєстрі та впроваджує на ній систему моніторингу.
2. На основі даних моніторингу підприємство заповнює звіт про викиди.
3. Звіт про викиди подається для верифікації юридичній особі, яка отримала відповідну ліцензію (верифікатору).
4. Верифікатор визнає звіт задовільним або незадовільним.
5. Звіт, визнаний задовільним, подають до уповноваженого органу для реєстрації.
Основне питання на цьому етапі – яким буде порядок ліцензування верифікатора і здійснення самої верифікації. По-перше, ці напрямки містять найбільші корупційні ризики. По-друге, від вимог, які висувають до верифікатора, залежить, наскільки серйозним буде контроль за звітністю підприємств і чи не перетвориться він на формальність.
У разі правильного впровадження інститут верифікаторів має поліпшити систему екологічного моніторингу України. Залучення незалежних оцінювачів підвищить достовірність зібраних даних про викиди і дасть змогу переконатися в об’єктивності та справедливості суми екологічних платежів, сплачених суб’єктом господарювання до державного та місцевого бюджетів.
У чому різниця
Сьогодні в Україні діє екологічний податок, який цього року, до речі, зріс майже у 25 разів.
Екологічний податок і квоти принципово відрізняються механізмом впливу на підприємство. У першому випадку за кожну тонну викидів підприємство сплачує фіксовану суму: що більший об’єм викидів і що вища ставка податку, то більшу суму перерахують до державного та місцевого бюджетів. У другому випадку держава розподіляє між підприємствами квоти на викиди – платно (шляхом продажу) і безкоштовно. Якщо підприємство знижує викиди, воно отримує можливість продавати невикористаний залишок квот на ринку. А якщо викиди перевищують отримані квоти, обсяги, яких бракує, доводиться докуповувати.
І квоти, і екологічний податок стимулюють підприємства знижувати викиди за рахунок реалізації природоохоронних заходів. У першому випадку підприємство отримує можливість продавати невикористані квоти на викиди, отримуючи таким чином додатковий дохід, у другому – заощаджувати на екологічних платежах у майбутньому.
На перший погляд система торгівлі квотами здається більш дієвим інструментом захисту довкілля, адже це прямі доходи. Натомість екологічний податок має, скоріше, фіскальну спрямованість, що часто супроводжується використанням зібраних коштів не за призначенням.
Утім, ефективність впровадження системи торгівлі квотами в самому Євросоюзі неоднозначна. Багато квот було видано безкоштовно, через що їхня ринкова ціна впала. Тому економічні стимули для зниження викидів були підірвані. Так, у ЄС середня ціна квоти на викид 1 т СО2 в 2017 році становила лише €5. При цьому ставки екологічних податків, які сплачують підприємства, що не бере участі в системі торгівлі квотами, набагато вищі: Франція – €31 за т, Велика Британія – €21 за т, Словенія – €17 за т.
Україні з часом доведеться обирати: або залишити лише один з механізмів (квоти або податок), або за європейським прикладом розділити підприємства на учасників системи торгівлі квотами та платників екологічного податку. Одне підприємство не може одночасно і платити екологічний податок, і брати участь у системі торгівлі квотами.
