Україна потребує структурних змін у промисловості – це питання економічної безпеки країни

Останнім часом ми фіксуємо позитивні тенденції у розвитку української промисловості. Починаючи з 2016 року у промисловому комплексі спостерігається зростання індексу промислової продукції. Це кардинально змінило негативний тренд, що спостерігався з 2012 року. За 2016-2018 роки у добувній та переробній промисловості зростання становило більше ніж 6%. В 2018 році товарний експорт до ЄС зріс ще на 15% та сягнув понад $20 млрд.

Звісно, це зумовлено, зокрема, й ефектом низької бази – потрібне значно більше зростання. Але позитивні тенденції намітилися.

Утім, є й істотні виклики. Наприклад, незважаючи на те що частка переробленої продукції в експорті до ЄС зросла з 30% у 2013 році до більш ніж 45% у 2018 році, понад 70% минулорічних поставок до Європи у вартісному виразі становила низькотехнологічна продукція, зокрема чорні метали та руда (майже 30%). Водночас Україна імпортує понад 95% легкових авто, 80% нафтопродуктів, 100% ядерного палива, 70% товарів фармацевтики, 30% газу тощо. Таким чином, Україна потребує структурних змін у промисловості, і це вже питання не лише сталості, а й економічної безпеки країни.

Промислову політику слід розглядати в контексті загальної політики й ситуації в країні. Тому нам потрібно забезпечити:

1. Наявність загальнодержавної економічної стратегії на 10-15 років (промислова політика буде одним з напрямів її імплементації).

2. Спрощення процедур з відкриття та ведення бізнесу, в нашому випадку – промислового бізнесу.

Україна має успіх на цьому шляху – у новому рейтингу Doing Business, який укладає Світовий банк, Україна посіла 71-ше місце серед 190 країн. Це на п’ять позицій вище, ніж попереднього року. За 5 років Україна піднялася зі 112-го на 71-ше місце. Україна стала другою в світі за темпами зростання в цьому рейтингу. Але залишаються проблемні й дуже чутливі моменти для промисловості. Наприклад, підключення до електромереж, чи питання отримання дозволу на видобування сировини, чи абсурдні вимоги у сфері будівництва промислових споруд.

3. Покращення інвестиційного клімату, залучення інвестицій

Капітальні інвестиції у промисловість у 2018 році зросли на 32% проти 2017 року. Прямі іноземні інвестиції в Україну 2018 році становили майже $3 млрд, що більше, ніж у 2017 році. Але цього замало, нам потрібно в 10 разів більше, щоб дійсно забезпечити модернізацію промисловості та її інноваційний розвиток.

4. Скринінг інвестицій

Це вже питання економічної та промислової безпеки. Агресія РФ, перш за все, та дуже активна експансія такої економіки, як Китай, роблять це питання дуже актуальним. Це дуже важливо, адже російський бізнес почав знищувати конкурентів в Україні ще задовго до 2014 року (Запорізький алюмінієвий комбінат, Лисичанський содовий завод та інші). Крім того, РФ задовго до 2014 року почала блокувати український експорт та фактично вести економічну війну (2010-й – м’ясні вироби, 2011-й – український метал і труби, 2012-й – молочні вироби).

5. Гармонізація української системи технічного регулювання з відповідною системою ЄС

З огляду на поступові структурні зміни експорту до ЄС, актуальність питання технічних бар’єрів буде тільки посилюватися. Так, приблизно 2/3 переробленої продукції постачається промисловим європейським споживачам (В2В), що робить українських експортерів частиною європейських виробничих ланцюжків. З’являються нові перспективні позиції – конвеєри для підземних робіт, транспортні засоби для пересування снігом, машини для текстильної промисловості. Усе це зумовлює необхідність надтермінового підписання Угоди про оцінку відповідності та прийнятність промислової продукції (АСАА) в пріоритетних секторах промислової продукції (низьковольтне обладнання, електромагнітна сумісність, машини).

До речі, анкетування майже 100 підприємств під час Європейського індустріального тижня в 2018 році продемонструвало: 35% підприємств-експортерів оцінюють якість своєї продукції як сильну сторону свого підприємства, але водночас 55% вважають проходження стандартизації та подолання інших технічних бар’єрів найбільшою перешкодою для ефективного розвитку свого підприємства.

6. Розвиток інноваційної інфраструктури в промисловості

Питома вага підприємств, що впроваджували інновації у 2014 році, становила 12,1%, а у 2017-му цей показник становив 14,3%. Крім того, Україна посіла 43-тє місце у рейтингу Global Innovation Index у 2018 році та покращила минулорічний результат на 7 позицій (у 2016 році – 56-те місце, у 2017-му – 50-те). Але ми втрачаємо позиції в цьому рейтингу щодо питань навчання, колаборації промисловості та науки та за іншими важливими показниками.

7. Забезпечення макроекономічної стабільності

Це питання, безумовно, виходить за рамки промислової політики, але досягти цієї мети неможливо без зміни структури експорту – нарощування частки високотехнологічних товарів, зменшення частки commodity.

Крім того, усвідомлюючи теоретичні обґрунтування протекціонізму та беручи до уваги окремі успіхи деяких країн в цьому напрямі (переважно у XVIII та XIX сторіччях), ми змушені констатувати: Україна перебуває в зовсім іншому контексті – як з погляду наших міжнародних зобов’язань (СОТ, Угода про асоціацію з ЄС), так і зважаючи на відсутність достатнього обсягу внутрішнього ринку. Тому кроки в цьому напрямі мають бути дуже виваженими, адже помилки тут неминуче призводять до зниження ефективності економіки (згадайте досвід США: у 2018 році ціни на металопродукцію в Америці зростали втричі швидше, ніж у решті країн, і все це завдяки протекціоністським заходам).