Угур Далбелер: «На сталеву галузь очікують скорочення обсягів виробництва»

Глава Çolakoğlu Metalurji – про ціни на сталь, світовий протекціонізм і турецьку металургію

Угур Далбелер – один з ключових менеджерів у турецькій сталевій промисловості. Він очолює Çolakoğlu Metalurji, а також є членом правління турецької Асоціації експортерів чавуну і сталі та віце-президентом Асоціації виробників чавуну і сталі.

Виступ Далбелера на European Steel Conference в Мілані не залишило байдужим нікого, адже він на цифрах довів, що Туреччина мала б стати першою країною, яка запровадила захисні заходи проти сталевого імпорту, хоч і не робить цього.

Проблеми турецьких сталеливарників багато в чому перегукуються з проблемами українських, попри те що вони є прямими конкурентами на ринках. У кулуарах міланської конференції глава Çolakoğlu Metalurji розповів, як японці почали демпінгувати на турецькому ринку, що буде, коли всі захисні заходи будуть зняті, і чому ціни на сталь мають зрости, а виробництво – знизитися.

Угуре, який ваш прогноз щодо попиту на сталь на 2020 рік?

– Треба дивитися на кожен регіон окремо. Китай я одразу виводжу за дужки, оскільки це абсолютно невідома для мене територія. Інформація про китайський сталевий ринок дуже складна і суперечлива. Останні 3-4 роки для китайських сталеливарників були не надто успішними, але розумні люди вважають, що Китай не повторить своєї помилки 2014-2015 років – не заполонить світ своєю сталлю. Тому припустимо, що в Китаї все добре. Чого очікувати від інших?

США – це закрита територія. Сьогодні вони грають в якусь власну гру на своєму полі. Що ж стосується інших регіонів, особливо Європи, то ситуація у ІІ півріччі 2019 року з погляду попиту розвивалася гірше, ніж ми очікували. Не думаю, що попит істотно зросте, враховуючи непросту ситуацію на світовому ринку. Однак вважаю, що виробники вживатимуть необхідних заходів для збалансування попиту і пропозиції.

Тобто у 2020 році ситуація, як я бачу, покращиться або принаймні стане більш стійкою – попри те, що попит не надто зросте. Також я очікую, що знизяться обсяги виробництва. Це вже відбувається. Наприклад, у Туреччині у 2019 році виробництво впало на 10%. І причина не лише в протекціоністських заходах, а й у скороченні внутрішнього споживання. Німеччина знизила виробництво на 5%, Росія – аналогічно.

Тому мій прогноз – будуть подальші скорочення обсягів виробництва в усьому світі, що зрештою приведе до якогось прийнятного співвідношення попиту і пропозиції, а також прийнятного рівня маржі для виробників. Нинішня ситуація абсолютно нестійка, особливо для європейських виробників.

Які ваші прогнози щодо цін на сталь і залізну руду в 2020 році?

– Ціни, як і попит, сьогодні низькі. Причому попит може знизитися ще більше. Водночас на ринку буде висока грошова ліквідність. Ціни на сировину в таких умовах зростають. Ця динаміка буде впливати й на сталеві ціни. Але, по правді, я ніколи особливо не бентежився з приводу цін. Що мене справді хвилює, так це маржа. За 30 років у цій галузі я продавав сталь і по $150, і по $1500. Тож мене турбує не ціна, а відсоток, який отримує виробник.

Але ж ціни тиснуть на маржу…

– Сьогодні так і є, тому що ціни на сировину високі. Я досі вважаю, що це зумовлене певними причинами, але не думаю, що ціна на залізну руду впаде до рівня, який був кілька років тому. Попит на металобрухт теж залишиться високим. Тому мій прогноз – ціна на сталь має зрости, щоб у виробників була адекватна маржа.

Тобто ви очікуєте, що високі ціни на залізну руду і брухт у певний момент змусять зростати ціни на сталь?

– Я лише кажу, що не очікую сильного зниження цін на брухт і залізну руду. Вони можуть трохи опуститися, але не до $40-45 за тонну залізну руди і $170 за тонну брухту.

Чи вважаєте ви, що кореляція між цінами на брухт і залізну руду знову запрацює?

– Між цими двома позиціями немає 100%-ї кореляції, тому що брухт, як відомо, є основною сировиною для довгого прокату, а залізна руда – для плоского. Тому й динаміка за цими двома продуктами відрізняється – різний масштаб компаній, різний рівень споживання в різних регіонах. Крім того, діє ще один фактор, який дуже ускладнює гру – протекціонізм. Сьогодні ми вже не можемо говорити про якісь загальні світові тенденції, загальний рівень цін, тому що в кожному регіоні спостерігається різна динаміка, різні правила гри й різні гравці, що робить бізнес дедалі складнішим.

Наприклад, ціна на чавун сьогодні перевищує $300/т, що не зовсім логічно, адже стільки ж коштують деякі готові сталеві продукти. Країни СНД продають свій чавун по $300/т і більше. Чому? Тому що в Китаї на нього високий попит через проблеми з викидами.

Я можу навести багато таких прикладів. Світ з кожним роком стає складнішим.

Які ваші очікування щодо турецької металургії у 2020 році?

– Не думаю, що наступного року нам вдасться зробити великий ривок уперед. Навряд чи ми досягнемо рівнів 2017-2018 років. Поки що зарано. Місцеве споживання занадто низьке, і після обвалу 2018-го в країні залишається доволі високий рівень інфляції. Відповідно, великих інвестицій в основний капітал очікувати не варто. Будівництво – основний сектор споживання сталі – теж знизиться, а на зовнішніх ринках торгувати буде складніше через посилення протекціонізму. Росіяни, українці, турки й китайці грають на одному поле, яке продовжує звужуватися і на якому конкуренція стає дедалі жорсткішою. Навіть японці… Сьогодні вони не мають можливості торгувати зі Штатами і зазнають дедалі більше труднощів у Європі, тому почали постачати всю свою продукцію до Туреччини, оскільки це більш відкритий ринок, ніж Європа і США.

Тож турецькі сталевари відчуватимуть на внутрішньому ринку посилення тиску з боку імпорту. 50% нашого споживання сьогодні імпортується. У такій ситуації збільшувати виробництво складно. Утім, я вірю, що турецькі виробники впораються зі складною ситуацією і адаптуються до нових умов. Турецька сталева галузь перебуває в приватних руках. Вона гнучка, швидко приймає рішення і має географічну перевагу, оскільки розташована в центрі світу, на однаковій відстані від Сходу й Заходу. Наприклад, сьогодні турецькі сталевари продають свою продукцію до Гонконгу, Сінгапуру, Малайзії та на Філіппіни.

Більше того, упевнений, що протекціоністські заходи не триватимуть вічно. Рано чи пізно турецькі виробники отримають доступ до ринків. До цього часу в нас є шанс вивчити нові регіони, наприклад, Африку.

Чи підштовхуєте ви свій уряд до запровадження якихось захисних заходів для внутрішнього ринку?

– Так, ми роками скаржимося на нечесну торгівлю, але так нічого й не домоглися. Хотілося б провести розслідування щодо імпорту, що надходить до Туреччини за демпінговими цінами. Ми точно знаємо, наприклад, що європейські та японські виробники в Туреччині сильно демпінгують. Сьогодні Японія споживає тільки дві третини від того, що виробляє, решту експортує. Причому їм все одно, за якою ціною продавати, тому що внутрішня ціна настільки висока, що покриває витрати на решту 30-35 млн т експорту. Вони виходять на ринок і продають за будь-якою ціною. Це ми зараз спостерігаємо з їхнього боку в Туреччині.

Чи можна очікувати, що турецький уряд запровадить якісь заходи в найближчому майбутньому?

– Ні-ні. Ми лише просимо наш уряд не мовчати. І якщо проти нас застосовують заходи, то ми маємо колись на це відповісти.

Моє наступне запитання стосується протекціонізму. Сьогодні він дуже впливає на сталеливарну промисловість. Що станеться, якщо ці заходи скасують?

– У мене є побоювання з цього приводу. Головна проблема в тому, що популістські заходи, які не мають під собою жодних підстав, позбавляють нас можливості здійснювати довгострокове планування. Це впливатиме на сталеливарну промисловість сильніше, ніж здається.

Яка ваша думка щодо надлишкових потужностей у галузі? Як краще вирішити цю проблему?

– Передусім слід вирішити, що називати надлишковими потужностями. Китайці, наприклад, постійно кажуть про те, що вони мають намір ліквідувати надлишкові потужності. У 2016 році вони сказали, що у них 45 млн т надлишкових потужностей. У 2017 році – ще 45 млн т, а в 2018-му – 30 млн т. Натомість вони виробили у 2018 році набагато більше, ніж у 2017-му. Що вони ліквідували, я поняття не маю. Тепер вони заявляють, що хочуть запустити 97 млн т нових потужностей замість тих, що були ліквідовані. Усе це звучить дивно, як на мене.

На чому нам реально варто зосередитися, так це на тому, як створюються нові потужності і які під це даються пільги. Один з американських сталеливарників розповів, що веде переговори з різними штатами про переваги, які він отримає після розміщення своїх потужностей в одному з них. Тобто американці правильно кажуть, що у них немає державної допомоги або субсидій на федеральному рівні, але ми всі знаємо, що у них є величезні вигоди, які надають інвесторам на місцевому рівні: безкоштовна земля, безкоштовна електроенергія, звільнення від податків тощо. На таких речах ми маємо зосередитися в першу чергу, з ними ж і боротися. Якщо є логіка, якщо є розрахунки, які доводять доцільність твого бізнесу, ласкаво просимо в гру. Але якщо ти користуєшся якоюсь допомогою з боку держави або місцевої влади, це означає, що ти від самого початку граєш не за правилами. З цим потрібно боротися.

Останнє питання в певному сенсі філософське. Якими є, на ваш погляд, найкращі способи підвищення ефективності в сталеливарній промисловості?

– Є багато способів. Але перш ніж думати про ефективність, я б рекомендував замислитися над нашими обов’язками. Сталь досі є найбільшим винаходом з погляду матеріалів. З неї будуються будинки, робляться машини та інше. Ми відповідальні перед суспільством, хоча люди слабо усвідомлюють, наскільки важлива наша галузь. Вони вважають, що сталева галузь брудна і небезпечна. Тому нашим головним пріоритетом має стати усунення всіх ризиків, пов’язаних з безпекою. Пріоритет номер два – довкілля. Усі говорять про «зелену сталь», «відповідальну сталь», але для досягнення цієї мети потрібно діяти, а не лише говорити.

Угур Далбелер – один з ключових менеджерів у турецькій сталевій промисловості. Він очолює Çolakoğlu Metalurji, а також є членом правління турецької Асоціації експортерів чавуну і сталі та віце-президентом Асоціації виробників чавуну і сталі.

Виступ Далбелера на European Steel Conference в Мілані не залишило байдужим нікого, адже він на цифрах довів, що Туреччина мала б стати першою країною, яка запровадила захисні заходи проти сталевого імпорту, хоч і не робить цього.

Проблеми турецьких сталеливарників багато в чому перегукуються з проблемами українських, попри те що вони є прямими конкурентами на ринках. У кулуарах міланської конференції глава Çolakoğlu Metalurji розповів, як японці почали демпінгувати на турецькому ринку, що буде, коли всі захисні заходи будуть зняті, і чому ціни на сталь мають зрости, а виробництво – знизитися.

Угуре, який ваш прогноз щодо попиту на сталь на 2020 рік?

– Треба дивитися на кожен регіон окремо. Китай я одразу виводжу за дужки, оскільки це абсолютно невідома для мене територія. Інформація про китайський сталевий ринок дуже складна і суперечлива. Останні 3-4 роки для китайських сталеливарників були не надто успішними, але розумні люди вважають, що Китай не повторить своєї помилки 2014-2015 років – не заполонить світ своєю сталлю. Тому припустимо, що в Китаї все добре. Чого очікувати від інших?

США – це закрита територія. Сьогодні вони грають в якусь власну гру на своєму полі. Що ж стосується інших регіонів, особливо Європи, то ситуація у ІІ півріччі 2019 року з погляду попиту розвивалася гірше, ніж ми очікували. Не думаю, що попит істотно зросте, враховуючи непросту ситуацію на світовому ринку. Однак вважаю, що виробники вживатимуть необхідних заходів для збалансування попиту і пропозиції.

Тобто у 2020 році ситуація, як я бачу, покращиться або принаймні стане більш стійкою – попри те, що попит не надто зросте. Також я очікую, що знизяться обсяги виробництва. Це вже відбувається. Наприклад, у Туреччині у 2019 році виробництво впало на 10%. І причина не лише в протекціоністських заходах, а й у скороченні внутрішнього споживання. Німеччина знизила виробництво на 5%, Росія – аналогічно.

Тому мій прогноз – будуть подальші скорочення обсягів виробництва в усьому світі, що зрештою приведе до якогось прийнятного співвідношення попиту і пропозиції, а також прийнятного рівня маржі для виробників. Нинішня ситуація абсолютно нестійка, особливо для європейських виробників.

Які ваші прогнози щодо цін на сталь і залізну руду в 2020 році?

– Ціни, як і попит, сьогодні низькі. Причому попит може знизитися ще більше. Водночас на ринку буде висока грошова ліквідність. Ціни на сировину в таких умовах зростають. Ця динаміка буде впливати й на сталеві ціни. Але, по правді, я ніколи особливо не бентежився з приводу цін. Що мене справді хвилює, так це маржа. За 30 років у цій галузі я продавав сталь і по $150, і по $1500. Тож мене турбує не ціна, а відсоток, який отримує виробник.

Але ж ціни тиснуть на маржу…

– Сьогодні так і є, тому що ціни на сировину високі. Я досі вважаю, що це зумовлене певними причинами, але не думаю, що ціна на залізну руду впаде до рівня, який був кілька років тому. Попит на металобрухт теж залишиться високим. Тому мій прогноз – ціна на сталь має зрости, щоб у виробників була адекватна маржа.

Тобто ви очікуєте, що високі ціни на залізну руду і брухт у певний момент змусять зростати ціни на сталь?

– Я лише кажу, що не очікую сильного зниження цін на брухт і залізну руду. Вони можуть трохи опуститися, але не до $40-45 за тонну залізну руди і $170 за тонну брухту.

Чи вважаєте ви, що кореляція між цінами на брухт і залізну руду знову запрацює?

– Між цими двома позиціями немає 100%-ї кореляції, тому що брухт, як відомо, є основною сировиною для довгого прокату, а залізна руда – для плоского. Тому й динаміка за цими двома продуктами відрізняється – різний масштаб компаній, різний рівень споживання в різних регіонах. Крім того, діє ще один фактор, який дуже ускладнює гру – протекціонізм. Сьогодні ми вже не можемо говорити про якісь загальні світові тенденції, загальний рівень цін, тому що в кожному регіоні спостерігається різна динаміка, різні правила гри й різні гравці, що робить бізнес дедалі складнішим.

Наприклад, ціна на чавун сьогодні перевищує $300/т, що не зовсім логічно, адже стільки ж коштують деякі готові сталеві продукти. Країни СНД продають свій чавун по $300/т і більше. Чому? Тому що в Китаї на нього високий попит через проблеми з викидами.

Я можу навести багато таких прикладів. Світ з кожним роком стає складнішим.

Які ваші очікування щодо турецької металургії у 2020 році?

– Не думаю, що наступного року нам вдасться зробити великий ривок уперед. Навряд чи ми досягнемо рівнів 2017-2018 років. Поки що зарано. Місцеве споживання занадто низьке, і після обвалу 2018-го в країні залишається доволі високий рівень інфляції. Відповідно, великих інвестицій в основний капітал очікувати не варто. Будівництво – основний сектор споживання сталі – теж знизиться, а на зовнішніх ринках торгувати буде складніше через посилення протекціонізму. Росіяни, українці, турки й китайці грають на одному поле, яке продовжує звужуватися і на якому конкуренція стає дедалі жорсткішою. Навіть японці… Сьогодні вони не мають можливості торгувати зі Штатами і зазнають дедалі більше труднощів у Європі, тому почали постачати всю свою продукцію до Туреччини, оскільки це більш відкритий ринок, ніж Європа і США.

Тож турецькі сталевари відчуватимуть на внутрішньому ринку посилення тиску з боку імпорту. 50% нашого споживання сьогодні імпортується. У такій ситуації збільшувати виробництво складно. Утім, я вірю, що турецькі виробники впораються зі складною ситуацією і адаптуються до нових умов. Турецька сталева галузь перебуває в приватних руках. Вона гнучка, швидко приймає рішення і має географічну перевагу, оскільки розташована в центрі світу, на однаковій відстані від Сходу й Заходу. Наприклад, сьогодні турецькі сталевари продають свою продукцію до Гонконгу, Сінгапуру, Малайзії та на Філіппіни.

Більше того, упевнений, що протекціоністські заходи не триватимуть вічно. Рано чи пізно турецькі виробники отримають доступ до ринків. До цього часу в нас є шанс вивчити нові регіони, наприклад, Африку.

Чи підштовхуєте ви свій уряд до запровадження якихось захисних заходів для внутрішнього ринку?

– Так, ми роками скаржимося на нечесну торгівлю, але так нічого й не домоглися. Хотілося б провести розслідування щодо імпорту, що надходить до Туреччини за демпінговими цінами. Ми точно знаємо, наприклад, що європейські та японські виробники в Туреччині сильно демпінгують. Сьогодні Японія споживає тільки дві третини від того, що виробляє, решту експортує. Причому їм все одно, за якою ціною продавати, тому що внутрішня ціна настільки висока, що покриває витрати на решту 30-35 млн т експорту. Вони виходять на ринок і продають за будь-якою ціною. Це ми зараз спостерігаємо з їхнього боку в Туреччині.

Чи можна очікувати, що турецький уряд запровадить якісь заходи в найближчому майбутньому?

– Ні-ні. Ми лише просимо наш уряд не мовчати. І якщо проти нас застосовують заходи, то ми маємо колись на це відповісти.

Моє наступне запитання стосується протекціонізму. Сьогодні він дуже впливає на сталеливарну промисловість. Що станеться, якщо ці заходи скасують?

– У мене є побоювання з цього приводу. Головна проблема в тому, що популістські заходи, які не мають під собою жодних підстав, позбавляють нас можливості здійснювати довгострокове планування. Це впливатиме на сталеливарну промисловість сильніше, ніж здається.

Яка ваша думка щодо надлишкових потужностей у галузі? Як краще вирішити цю проблему?

– Передусім слід вирішити, що називати надлишковими потужностями. Китайці, наприклад, постійно кажуть про те, що вони мають намір ліквідувати надлишкові потужності. У 2016 році вони сказали, що у них 45 млн т надлишкових потужностей. У 2017 році – ще 45 млн т, а в 2018-му – 30 млн т. Натомість вони виробили у 2018 році набагато більше, ніж у 2017-му. Що вони ліквідували, я поняття не маю. Тепер вони заявляють, що хочуть запустити 97 млн т нових потужностей замість тих, що були ліквідовані. Усе це звучить дивно, як на мене.

На чому нам реально варто зосередитися, так це на тому, як створюються нові потужності і які під це даються пільги. Один з американських сталеливарників розповів, що веде переговори з різними штатами про переваги, які він отримає після розміщення своїх потужностей в одному з них. Тобто американці правильно кажуть, що у них немає державної допомоги або субсидій на федеральному рівні, але ми всі знаємо, що у них є величезні вигоди, які надають інвесторам на місцевому рівні: безкоштовна земля, безкоштовна електроенергія, звільнення від податків тощо. На таких речах ми маємо зосередитися в першу чергу, з ними ж і боротися. Якщо є логіка, якщо є розрахунки, які доводять доцільність твого бізнесу, ласкаво просимо в гру. Але якщо ти користуєшся якоюсь допомогою з боку держави або місцевої влади, це означає, що ти від самого початку граєш не за правилами. З цим потрібно боротися.

Останнє питання в певному сенсі філософське. Якими є, на ваш погляд, найкращі способи підвищення ефективності в сталеливарній промисловості?

– Є багато способів. Але перш ніж думати про ефективність, я б рекомендував замислитися над нашими обов’язками. Сталь досі є найбільшим винаходом з погляду матеріалів. З неї будуються будинки, робляться машини та інше. Ми відповідальні перед суспільством, хоча люди слабо усвідомлюють, наскільки важлива наша галузь. Вони вважають, що сталева галузь брудна і небезпечна. Тому нашим головним пріоритетом має стати усунення всіх ризиків, пов’язаних з безпекою. Пріоритет номер два – довкілля. Усі говорять про «зелену сталь», «відповідальну сталь», але для досягнення цієї мети потрібно діяти, а не лише говорити.