Степан Клименко: «Зростання, якого ми очікували, не відбулося»

Віце-президент Асоціації ливарників України – про причини спаду в ливарному виробництві

Потужності українських ливарних підприємств, розташованих на підконтрольній частині території, сягають 2,5-2,7 млн т на рік. Очікується, що цього року галузь виробить близько 600 тис. т продукції. Хоча до 2014 року Україна випускала щорічно 1-1,2 млн т литва.

З чим пов’язаний спад виробництва в ливарної галузі, чи довго він триватиме і які заходи могли би стимулювати попит на ливарні вироби, – про це кореспондент GMK Center поговорив з віце-президентом Асоціації ливарників України Степаном Клименком під час перерви конференції «Український ринок металобрухту: практичні аспекти і сучасні виклики».

Степане Івановичу, влітку ви прогнозували, що за підсумками 2019 року обсяг виробництва литва сягне 800 тис. т. Ваш прогноз зберігається?

– Ні. Буквально місяці два тому ситуація різко змінилася, почалося падіння. Металурги знижують обсяги випуску продукції. А це означає, що машинобудівні замовлення для підприємств гірничо-металургійного комплексу теж скорочуються. А в цих виробах для металургів використовується багато литва.

Вплинула й ситуація на зовнішніх ринках. Ми – експортозалежна країна, у нас внутрішнього ринку майже немає. Звісно, зменшення експортних замовлень також вплинуло на обсяги виробництва ливарників.

Тож за підсумками 2019 року ми виходимо на показник виробництва приблизно 600 тис. т. На жаль, але зростання, якого ми очікували, не відбулося.

Скільки з виробленої зараз продукції залишається на внутрішньому ринку, а скільки йде на експорт?

– З того, що виробляється, чистого експорту невелика частка – 15-20% максимум. Це якщо говорити про литво як товарну продукцію.

Однак слід розуміти, що основний споживач литва – це машинобудування. І коли ливарні підприємства постачають свої вироби машинобудівникам – це ніби як внутрішній ринок. Але згодом велика частина машинобудівної продукції відправляється на експорт.

Щоправда, є в галузі й підприємства, орієнтовані переважно на зовнішні ринки. Наприклад, Нововолинський ливарний завод або Нікопольський крановий завод. Для них литво є товарною продукцією. І вони дуже чутливі до впливу зовнішнього ринку.

Може, глобальна кон’юнктура не сприяє розвитку ливарних виробництв?

– Аж ніяк. У світі щорічно виробляється приблизно 110 млн т литва. При цьому Китай займає приблизно 45% світового ливарного виробництва, Індія – 10%, Західна Європа – близько 15%. Країни Східної Європи всі разом виробляють приблизно 6% світового обсягу литва. На частку нашої країни до 2013 року припадало 1,1%.

Тим більше прикро, що в останні кілька років Україна ніяк не може перетнути мільйонну відмітку. Хоча з 2008-го по 2013 рік ми стабільно виробляли понад 1 млн т ливарної продукції.

Однак іще в 1986 році наша країна виробляла 107 кг придатного литва на людину і посідала за цим показником перше місце в світі. А зараз ми випускаємо в середньому 15 кг на одного жителя. При цьому розвинені країни випускають 45-48 кг на людину.

Що заважає наростити обсяги ливарного виробництва?

– Будь-яка країна сильна внутрішнім ринком. Без внутрішнього ринку країна та держава уразливі перед зовнішніми факторами.

У нашій галузі зараз більш-менш впевнено почуваються підприємства, орієнтовані на великих українських машинобудівників, наприклад, «Турбоатом» або Новокраматорський машинобудівний завод. У тих є свої виробничі програми під внутрішніх і зовнішніх замовників. Тому співпраця з ними гарантує ливарникам відносно стабільне завтра.

Які сегменти економіки могли би стати перспективними в якості споживачів литва?

– Я вважаю, що в майбутні кризові часи ливарників дуже добре могла би підтримати «Укрзалізниця» як великий споживач вагонобудівної продукції. Тому що, наприклад, у вагонному візку, крім коліс і осей, усе інше – це литво. А ще рама, балка, букса, зчіпка. До 6 т лиття може використовуватися у процесі виготовлення одного піввагона. І ще приблизно 20 т прокату.

Тому я вважаю, що країні терміново потрібна програма ритмічного і збалансованого оновлення вагонного парку. Вона могла б завантажити замовленнями як самих вагонобудівників, так і ливарників з металургами.

На різних нарадах у різних формах звучало прохання до залізничників, щоб вони повідомляли про свої плани з оновлення рухомого складу машинобудівникам, виробникам вагонів і металургам.

Крім машино- і вагонобудівників, хто споживає ливарну продукцію?

– Ливарники поставляють будівельникам каналізаційні вироби: засувки, стояки, зливоприймальники. Ця продукція займає значну частку в загальному обсязі ливарного виробництва.

Загалом у структурі внутрішнього споживання ливарних виробів зараз основну частку займають вагонобудівники й будівельники. А колись ливарне виробництво забезпечувало замовленнями насамперед сільськогосподарське машинобудування. Пізніше – енергетичне, авіабудування і навіть космічну галузь.

Ливарна галузь дуже сприйнятлива до нових технологій. Ливарні підприємства мобільніші, тому інвестиції, вкладені в них, швидше окупаються. Там, де металургам знадобиться п’ять або вісім років, щоб вийти на точку беззбитковості, ливарники можуть за 1,5-2 роки окупити інвестиції.

Я неодноразово чув, що українськими ливарними технологіями активно цікавляться в Південно-Східній Азії. З чим це пов’язано?

– Так, є інтерес з боку Китаю і Південної Кореї. Вони розуміють, що з інженерної точки зору вони поступаються нашим фахівцям. Вони можуть щось відтворити, а от створити щось нове… У цій сфері їхній інженерний потенціал не на рівні. При цьому вони добре розуміють, що ринок уже завоювали, і тепер потрібно підтягувати якість продукції. Тому із задоволенням запрошують наших фахівців до себе, щоб перейняти їхній досвід.

Через це у вас в галузі відчувається відтік кадрів?

– Відтік є. Але не через те, що наших інженерів запрошують до Китаю і Південної Кореї. Основна маса фахівців їдуть до Європи за заробітною платою.

Чехія, Словаччина і Польща охоче приймають українських плавильників. У Чехії вони частіше влаштовуються за фахом. В інших країнах можуть і різноробами працювати. Хороший спеціаліст там коштує грошей, йому платять нормальну зарплату, і він із задоволенням працює.

Чого ви очікуєте від 2020 року для галузі?

– Ми очікуємо сповільнення зростання в машинобудівному секторі та промисловості взагалі впродовж найближчих півтора-два роки. Звісно, це позначиться на споживанні литва.

Але вже до 2025 року ми прогнозуємо зростання замовлень на ливарну продукцію. До цього часу потреба в машинобудівній продукції має зрости в кількох регіонах: в Азії, Північній Америці, Західній і Східній Європі.

При цьому слід розуміти, що на різні види матеріалів попит буде неоднаковим. У Східній Європі – Чехії, Польщі, Україні, Білорусі – вироблятимуть більше чавуну.

Західна Європа більшою мірою орієнтована на автомобілебудування. Тому там будуть більше затребувані легкі матеріали – зокрема, алюмінієве литво.

Ми розраховуємо, що деякі західноєвропейські групи інвестуватимуть у розвиток ливарного виробництва у Східній Європі. У тому числі в Україні. Це може помітно пожвавити нашу галузь.