Глава Центральної ради Профспілки металургів і гірників – про діалог із владою і роботодавцями

Багато молодих українців, напевно, навіть не знають, що означає це поняття. Багатьом здається, що профспілки – це релікт часів СРСР з членськими внесками і путівками в санаторії. Хоча з тих часів значення профспілок дещо знизилося, вони все одно залишаються силою і виступають третьою стороною в трудових відносинах разом з працівником і роботодавцем.

Далеко не весь український бізнес дотримується стандартів корпоративної соціальної відповідальності, тому й виникає необхідність захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів працівників. За правильної побудови роботи бізнес в особі профспілки може отримати надійного партнера, а працівники – захисника інтересів.

Про поточні завдання, практику взаємовідносин і діалог з галузевими роботодавцями та представниками влади кореспонденту GMK Center розповів Олександр Рябко, голова Центральної ради Профспілки металургів і гірників України.

Які основні завдання стоять зараз перед Профспілкою металургів і гірників України?

– Завдання Профспілки особливо не змінюються з плином часу, до того ж вони загальні для всіх профспілок світу. Наш головний пріоритет – людина праці та її трудові гарантії: гідна заробітна плата, ефективна зайнятість і наявність сучасних робочих місць, здорові та безпечні умови праці.

Сьогодні серед поточних завдань хочу відзначити ініціативу уряду реформувати Закон «Про охорону праці». Свого часу (1990-ті – початок 2000-х) цей закон добре і професійно опрацювали всі сторони соціального діалогу. Але зараз настав час «креативних рішень».

Які саме рішення ви маєте на увазі?

– Мінекономіки швидко підготувало новий законопроєкт «Про безпечність та здоров’я працівників на роботі» без залучення до цього процесу профспілок, представників науки й експертів, компетентних у цій сфері. Цей законопроєкт порушує баланс прав та інтересів у сфері охорони праці на користь роботодавців і демонтує наявну систему охорони праці, позбавляючи працівників права отримувати пільги й компенсації за роботу у шкідливих і важких умовах праці. А профспілки позбавляються права здійснювати громадський контроль за охороною праці на виробництві. Крім того, демонтується колективно-договірна робота у сфері охорони праці. Але ж практика доводить, що сьогодні це дуже важливий і ефективний інструмент на виробничому рівні.

Можливо, в роботі ФОП охорона праці й не має такого важливого значення, але на підприємствах гірничо-металургійної галузі – з безперервним виробництвом і складними технологічними процесами, з важкими та шкідливими умовами праці, в яких працює близько 40% персоналу, – це дуже важливо. Адже, згідно з Конституцією України, життя і здоров’я людини є найвищою цінністю. А спроба розробників нового закону відмовитися від гарантування здорових і безпечних умов праці несе загрозу життю і здоров’ю людей.

Ми категорично проти такого підходу. Зараз цей документ авторства Мінекономіки перебуває на стадії узгодження. Але ми займаємо активну аргументовану позицію, щоб не допустити його прийняття у запропонованій редакції. Профспілка пропонує взяти за основу чинний Закон «Про охорону праці» та закріпити в ньому всі сучасні новації, не знижуючи при цьому досягнутого рівня трудових гарантій у цій сфері.

Який стан справ із зарплатами в галузі?

– Питання підвищення зарплат працівникам гірничо-металургійної галузі є другим найважливішим завданням Профспілки. Тут є низка проблем. З одного боку, підприємства нашої галузі під час карантину не зупинялися і, попри кризу, спрацювали в 2020 році практично не гірше, ніж у 2019-му. Звісно, через усю цю ситуацію з коронавірусом бізнес поніс додаткові витрати на створення безпечних умов праці. Проте ми активно й наполегливо піднімаємо перед роботодавцями питання збільшення зарплат. За нашими даними, приблизно 40-50% працівників галузі отримують зарплату нижчу за середню (за підсумками 2020 року в металургії вона становила 15,6 тис. грн).

Але бізнес має свої аргументи, адже понад 40% працівників отримують зарплату вище 20 тис. грн. Більше того, провідні фахівці, бригадири та майстри отримують і по 40-45 тис. грн. Передусім я маю на увазі підприємства групи «Метінвест», де рівень оплати праці сьогодні справді вищий, ніж загалом на підприємствах галузі.

Зрозуміло, що переговори про збільшення зарплат таких категорій працівників будуть проходити непросто. Бізнес готовий розглянути можливість диференційовано підняти зарплати на більший відсоток для низькооплачуваних працівників. Ми пропонуємо підвищення не менш ніж на 20%.

Ми досягли попередньої домовленості з Федерацією металургів України про створення двосторонньої ради для обговорення актуальних питань діяльності підприємств галузі, перспектив їхнього розвитку, а також питань у сфері соціально-трудових відносин. Будемо сподіватися, що такий майданчик допоможе сторонам швидше знаходити рішення складних і актуальних проблем для галузі й працівників.

Компанії ГМК погоджують з вами свої наміри щодо зміни зарплат і чисельності персоналу?

– Не завжди такі узгодження на рівні підприємств відбуваються належним чином – так, як нам цього хотілося б. Там, де добре працює первинна організація, бойовий голова, профспілковий актив, ця робота проводиться і, як правило, є позитивний результат. На деяких підприємствах думка профспілок не завжди враховується – керівництво самостійно приймає якесь рішення і ставить профспілкову організацію перед фактом. І якщо профспілковий актив не зайняв тверду й активну позицію, пропозиції та зауваження постфактум уже не приймаються.

Як загалом ви оцінюєте рівень зарплат у галузі й систему мотивації в компаніях ГМК?

– Колективні договори в ГМК забезпечують доволі непоганий рівень додаткових трудових і соціальних пільг і гарантій. Аналіз свідчить – це в два і більше разів вище, ніж в інших галузях економіки. ГМК має такі можливості: незважаючи на кризу, на світових ринках є попит на метал і руду, на руду більшою мірою.

Можу відзначити деякі цікаві ініціативи бізнесу, коли роботодавці намагаються перейти від якихось знеособлених соціальних гарантій до індивідуальних соціальних пакетів.

У чому відмінність таких практик?

– Як було раніше? Працівники отримували виплати, приурочені до певних подій: діти пішли в школу, весілля та ін. Така практика поширювалася на всіх.

Зараз бізнес пішов іншим шляхом. Прописується багато опцій-можливостей, які працівник вибирає на свій розсуд і на певну суму балів – сімейна путівка на відпочинок, оздоровлення дитини, заняття спортом, відвідування навчальних та культурних закладів тощо. Думаю, це правильно і справедливо, адже потреби й інтереси у людей різні.

Що стосується рівня заробітних плат працівників галузі, скажу просто – він низький, і праця металурга й гірника недооцінена, особливо на фоні високих заробітних плат менеджменту компаній. Глибоко переконаний, що одним з основних оціночних показників ефективної роботи бізнесу має бути рівень заробітних плат працівників.

Які основні складнощі у взаєминах з галузевими роботодавцями ви можете відзначити?

– У процесі переговорів дуже непросто даються ті чи інші рішення, а особливо в питаннях оплати праці. Минули ті часи, коли на емоціях можна було щось вимагати. Зараз Профспілці необхідно аргументувати свою позицію. Наприклад, якщо ми говоримо про підвищення зарплати, то маємо чітко й на конкретних цифрах показати, чому це необхідно зробити.

Для цього потрібна серйозна аналітика, яку можуть виконати лише добре підготовлені фахівці. У роботодавців потужні економічні департаменти, сильні юридичні служби. Протистояти їм дуже складно, але ми працюємо над посиленням Профспілки по всій його вертикалі, від цехового комітету до Центральної ради.

Як ще завдання ставить перед собою профспілка?

– Нас цікавлять питання нормування праці на підприємствах галузі. Раніше питання нормування праці знаходили відображення у Генеральній і галузевих угодах, зараз такої практики немає. І ми бачимо, що на самих підприємствах галузі цьому питанню приділяють недостатню увагу. Але ж нормування – це один з найважливіших елементів виробництва, і для ефективної організації виробничого процесу бізнесу необхідно чітко знати, скільки та якого йому необхідно обладнання, скільки працівників і яких професій, кваліфікацій буде задіяно. Ми бачимо, що інтенсивність праці робітника збільшується, але при цьому ефективність праці не зростає. У результаті люди отримують занижену заробітну плату.

Тому ми хочемо підняти цю тему та плануємо незабаром провести таке обговорення із залученням представників влади, роботодавців і науки.

Якою є позиція профспілки в питаннях врегулювання трудових спорів?

– Закон про колективні трудові спори та конфлікти ( «Про порядок вирішенню колективних трудових спорів…»), а точніше, сама процедура – це ще одна серйозна проблема, яку необхідно вирішувати. Вона доволі бюрократична, складна і тривала в часі: висунення вимог, проведення примирних процедур і оголошення страйку.

Якщо, наприклад, має місце факт невиплати зарплати, то це – пряме порушення Конституції та трудового законодавства. У такому випадку працівник повинен мати право відмовитися від виконання трудових обов’язків, повідомивши про це роботодавця. І весь час простою має бути оплачений працівникові. Або ж, за домовленістю сторін, працівнику буде виплачена відповідна компенсація за невиплату зарплати.

Відповідно до цього закону, необхідно оформити та висунути вимоги, передати їх для розгляду роботодавцю, домовитися про проведення примирних процедур. І тільки після того, як ви пройдете всі ці етапи, у вас з’являється право на страйк, яке також необхідно правильно оформити.

Погодьтеся – це несправедливо, коли людину незаконно позбавляють засобів до існування, вона має дотримуватися процедур, що не гарантують йому позитивного вирішення питання. У демократичній, правовій і соціальній державі такого не може бути! Ми вже давно намагаємося в цьому аспекті виправити закон, спростити цю процедуру, але поки що профспілкам України це не вдається.

З якими проблемами ви стикаєтеся на рівні первинних організацій?

– Профспілка – це живий організм, це люди, а не вивіска в профкомі або на прохідній. Профспілка в наш час – чи не єдиний інструмент захисту трудових прав для великої спільноти людей, які працею заробляють собі на життя, забезпечують економічне зростання й незалежність країни.

З великою повагою ставлюся до наших членів профспілки, але розумію: нас «стримує» давня проблема, або ж її можна назвати помилковою ідеологією. Це превалювання споживчих інтересів (путівка, матеріальна допомога і таке інше). Світогляд і психологія людей змінюються дуже повільно, тому необхідно постійно пояснювати, що первинна мета профспілкової роботи – боротися за гідну заробітну плату та безпечні умови праці, а путівка й допомога – це похідне від первинного.

Свої права треба знати, вміти ними користуватися і, за необхідності, активно їх захищати. Зараз у нашій країні ми бачимо, що влада ігнорує позицію профспілок. Можна вести нескінченні розмови з чиновниками, а справа не зрушиться з місця. Але практика свідчить, що посадові особи стають більш відповідальними на переговорах, коли під профспілковими прапорами на вулиці столиці та обласних центрів виходять десятки тисяч людей. У наш час буденна робота профактивіста в одну мить може перетворитися на справжню профспілкову боротьбу. Від цього лише зростає вплив профспілки на вирішення актуальних соціально-економічних та трудових проблем.