«Зелена» промислова політика: як реалізувати реформу промислового забруднення?

Реалізація нового екологічного регулювання має відбуватися з урахуванням чинника війни та загальної ситуації у промисловості

Дискусії про реформу сфери промислового забруднення тривають приблизно 10 років. Важливість питання пов’язана не лише з нагальною необхідністю, а й узятими Україною зобов’язаннями у рамках Угоди про асоціацію з ЄС та програми Ukraine Facility.

У другій половині червня, після тривалого розгляду в парламенті, було прийнято за основу відповідний законопроєкт. Однак, на думку українського бізнесу, цей документ і сам характер запровадження європейського екологічного регулювання в Україні потребують доопрацювання. Війна кардинально погіршила умови роботи промпідприємств, а запуск нових екологічних практик без урахування цього чинника загрожує системною кризою майже всього реального сектору економіки.

Нюанси голосування

20 червня Верховна Рада прийняла за основу законопроєкт №11355 «Про інтегроване запобігання та контроль промислового забруднення». Цей документ є ідентичним (окрім номера) законопроєкту №6004-д «Про забезпечення конституційних прав громадян на безпечне для життя та здоров’я навколишнє середовище», який парламент не зміг ухвалити напередодні, ​​19 червня – забракло лише одного голосу.

Голосування провалилося через те, що багато народних депутатів банально були відсутні в залі. У парламенті швидко виправили свою «технічну помилку», зареєстрували новий законопроєкт №11355, і проголосували за нього вже наступного дня.

Така ситуація призвела до порушення вимог ст. 107 закону «Про регламент Верховної Ради України». Вона передбачає, що «відхилений Верховною Радою законопроект або законопроект, який повторює його по суті, не може бути внесений на поточній та наступній позачерговій сесіях ВР відповідного скликання».

Але важливішим є те, що законопроєкт №6004-д є частиною зобов’язань у рамках Угоди про асоціацію з ЄС та програми Ukraine Facility. Його обговорення та розробка у тому чи іншому вигляді тривали протягом приблизно 10 років.

«Законопроект дуже важливий у контексті євроінтеграції та має вирішальне значення для екологічної модернізації нашої країни. Попри війну, Україна за останній рік вже досягла значного прогресу у виконанні вимог екологічного та кліматичного розділу євроінтеграції», – пояснює Владислав Антипов, генеральний директор Центру екології та розвитку нових технологій (ЦЕРН).

Суть документа

Метою законопроєкту №11355 є імплементація в українське законодавство Директиви 2010/75/ЄС про промислові викиди, хоча є певні відмінності у способі її впровадження.

Законопроєкт стосується підприємств енергетичної, металургійної, цементної, нафтогазової, целюлозно-паперової, хімічної та інших галузей промисловості.

Документ передбачає впровадження таких важливих практик:

1. Перехід на інтегорований дозвіл – єдиний дозвільний документ, який повинен скасувати необхідність отримання окремих дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферу, спецводокористування та обробку відходів. Інтегрований дозвіл встановлює для підприємств конкретні екологічні нормативи викидів та відходів.
2. Створення юридичної бази для впровадження висновків найкращих доступних технологій та методів управління (НДТМ), тобто переліку рекомендованих технологій та визначених на їх основі нормативів викидів та скидів забруднюючих речовин, а також методів управління, зокрема екологічного менеджменту та моніторингу.

«Це ті самі «європейські екологічні норми» для всіх великих промислових підприємств, які мають кардинально змінити стан довкілля у промислових містах України», – зазначає Владислав Варнавський, директор з екології та промислової безпеки «Інтерпайпу».

Що не так у законопроєкті

Законопроєкт №11355 містить кілька важливих позицій, які, на думку українського бізнесу та, зокрема, металургійних компаній, слід би доопрацювати:

1. Потрібен гнучкий механізм встановлення термінів для виконання заходів щодо впровадження НДТМ.

Максимально можливий термін для переходу на нові екологічні стандарти для існуючих установок на підприємствах у 7 років від дня застосування висновків НДТМ, запропонований у законопроєкті №11355, не є достатнім. Бізнес-спільнота пропонує збільшити термін виведення установки з експлуатації до 15 років.

В умовах війни, переважання застарілих виробництв та нестачі інвестиційних ресурсів значна частина підприємств, яких торкнеться реформи, не встигнуть провести модернізацію протягом 7 років і будуть змушені зупинити застарілі потужності або взагалі припинити діяльність.

2. Необхідно використовувати якомога ширший набір джерел фінансування.

Фінансування масштабних екологічних проектів, які треба реалізувати для переходу на НДТМ, залишається під великим питанням. Як зазначає Владислав Антипов, зараз багато українських галузей працюють або на межі рентабельності, або навіть у мінус. Підприємства не мають власних коштів для таких масштабних інвестицій, а залучити іноземне фінансування для заводу, над яким щодня літають ракети, просто неможливо.

За словами Владислава Варнавського, це можуть бути як кошти держбюджету, так і пільгові та безвідсоткові кредити, державні гранти та субсидії, засоби міжнародної технічної допомоги та ін.

3. Необхідне відтермінування строків набрання чинності законом до припинення або скасування військового стану.

Ніхто не знає, коли закінчиться війна, а норми законопроєкту №11355 передбачають його виконання підприємствами з третього кварталу 2025 року (протягом року після дати ймовірного ухвалення).

«З огляду на ці терміни та поточні реалії війни, стан економіки країни, ці фактори створюють високі ризики неможливості виконання підприємствами відповідних вимог на практиці. Враховуючи наявність прямої законодавчої вимоги провадження господарської діяльності на підставі інтегрованого дозволу, країна отримає високий системний ризик – у період повномасштабної війни залишитись без функціонуючої критичної інфраструктури та промисловості», – наголошує Людмила Циганок, президент Асоціації професіоналів довкілля.

4. Необхідно продовження терміну дії наявних дозвільних документів оператора установки на період воєнного стану.

Очікується, що законопроєкт набуде чинності у жовтні 2025 року, тоді як дозвільні документи втратять чинність у жовтні 2029-го, а оператори установок мають подавати заяву про отримання інтегрованого дозволу до жовтня 2028-го.  Таким чином, оператори установок зобов’язані вчинити певні підготовчі дії та профінансувати їх упродовж 2027 року.

«З огляду на військовий стан та стан економіки країни, необхідно продовжити термін дії дозвільних документів та зобов’язання операторів установок подавати заяву про отримання інтегрованого дозволу не пізніше чотирьох років з дня припинення чи скасування військового стану», – вважає Людмила Циганок.

Як зазначають у «АрселорМіттал Кривий Ріг», цей крок є логічним, оскільки на рівні Мінприроди та Кабміну необхідно розробити та затвердити досить великий обсяг нормативно-правових актів для виконання вимог закону. Зокрема, потрібно затвердити всі галузеві економічні норми НДТМ, на підставі яких Мінприроди має видавати нові інтегровані дозволи.

5. Важливо виключити норму про незастосування принципу мовчазної згоди у правовідносинах щодо інтегрованого дозволу.

«Норма щодо «незастосування принципу мовчазної згоди» у правовідносинах, що виникають у процесі видачі дозвільним органом інтегрованого дозволу, є порушенням гарантії правомірності дій суб’єктів господарювання у разі невиконання дозвільним органом своїх обов’язків щодо дотримання термінів видачі документів дозвільного характеру та вимагає вилучення»,  – підкреслюють у «АрселорМіттал Кривий Ріг».

6. Слід виключити вимогу щодо облаштування автоматизованих систем моніторингу на установках, що підлягають виведенню з експлуатації у короткостроковій перспективі (протягом 4-х років) після набрання чинності законом.

Поправка на внутрішню ситуацію

На загальному рівні законопроєкт №11355 не враховує реальної економічної ситуації в Україні та втрат сектору ГМК за майже 2,5 роки війни. Таким чином, поточні економічні умови обмежують можливості проведення швидкої екомодернізації.

«Найбільша недосконалість міститься не в документі, а у зовнішній невизначеності. Цей законопроєкт написаний так, ніби нічого не відбувається, і ми можемо спокійно планувати впровадження технологічних новацій. Нині жодне українське підприємство не зможе залучити кредитні кошти на адекватних умовах, а також не зможе привезти потрібних іноземних фахівців для впровадження технологій», – каже Владислав Варнавський.

Україна має переймати європейські практики, оскільки це є невід’ємною частиною євроінтеграційної політики та частиною зобов’язань Угоди про асоціацію з ЄС. Проте слід враховувати й інші чинники;

• європейська система підтримки бізнесу у вигляді багатомільярдних грантів на екологічну модернізацію, тоді як в Україні такої практики немає;
• досягнення Євросоюзом поточного рівня викидів забруднюючих речовин в атмосферу зумовлене технологічною модернізацією, профінансованою у тому числі за рахунок грантів ЄС, яка здійснювалась майже 30 років;
• Підприємства країн-членів ЄС при впровадженні Директиви 2010/75/ЄС не стикалися з викликами такого масштабу як воєнні дії, що несуть загрозу фізичному знищенню або захопленню виробничих підприємств.

Ключова проблема – неможливість фінансування екологічної модернізації власними силами підприємств за умов війни. Вітчизняні компанії не мають доступу до державної підтримки екомодернізації ні всередині країни, ні до європейських фондів як кандидат у члени ЄС.

Натомість європейські компанії мають доступ до необхідних інвестицій для проведення екомодернізації. За даними ЄБА, у 2000-2022 роках. ЄС надав своїм підприємствам понад €800 млрд допомоги із структурних фондів ЄС (гранти, дешеві довгострокові кредити, податкові пільги та ін.) на заходи щодо охорони навколишнього середовища та енергоефективності, що включають введення НДТМ та перехід на нові екологічні вимоги.

«Європейські практики щодо грантів та бюджетування екомодернізації в Україні не застосовуються, що фактично означає її проведення за рахунок суб’єктів господарювання. Це досить витратно як у військовий, так і післявоєнний період, оскільки частина промислових підприємств, які з різних причин, пов’язаних насамперед з військовими діями, і так перебувають у режимі виживання. Вони просто не зможуть покрити витрати на таку модернізацію у встановлені законопроектом терміни», – зазначають в «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Тому українській владі необхідно докладати переговорних зусиль з Євросоюзом для залучення фінансування екомодернізації за рахунок європейських фондів у рамках євроінтеграції. чому наші чиновники поки не приділяють належної уваги.

Окрім того, Євросоюз досить виважено підходить до реалізації своїх екологічних вимог, надаючи відступи від висновків НДТМ на роки і навіть на невизначений період часу, і це не суперечить положенням Директиви 2010/75/ЄС.

«Частиною 3 статті 14 Директиви 2010/75/ЄС визначено, що висновки НДТМ є орієнтиром для встановлення умов дозволів, і компетентний орган може, у певних випадках, встановлювати менш жорсткі значення гранично допустимих викидів. Навіть після 10 років з моменту закінчення терміну імплементації Директиви відступ є звичайним явищем і широко застосовується в країнах-членах ЄС», — зазначають у «Метінвесті».

Вихід з ситуації

За поточних умов бізнес пропонує доопрацювати законопроєкт №11355 з урахуванням зауважень галузевих асоціацій. Це важливо зробити максимально швидко, оскільки документ у першому читанні прийнято зі скороченим терміном підготовки до другого.

«Я сподіваюся, що законодавці звернуть увагу на проблемні аспекти під час розгляду законопроєкту у другому читанні або ці питання мають бути врегульовані подальшими підзаконними актами», – зазначає Владислав Антипов.

Україна потребує не просто сліпого копіювання європейського екологічного регулювання та механізмів, але комплексного впровадження всіх існуючих практик, включаючи підтримку інвестицій. В іншому випадку країні загрожує лише знищення цілих галузей промисловості, які в умовах війни не можуть проводити екологічну модернізацію через брак власних коштів.

«На сьогоднішній день найбільші ризики того, що НДТМ не буде впроваджено вчасно, мають гірничо-металургійний комплекс, енергетика та цементна галузь. Ці галузі мають дуже складні виробничі ланцюжки, великі масштаби проведення проєктних та будівельних робіт, а також потребують найдорожчих та найсучасніших технологічних рішень», – резюмує Владислав Антипов.

Дивно, що у реаліях війни та проблем в економіці, 3 липня 2024 року Комітет екологічної політики ВРУ на своєму засіданні рекомендував ухвалити у другому читанні та в цілому законопроект №11355. Не було взято до уваги ані поправки депутатів, ані позицію галузевих асоціацій та експертів. Такий формальний підхід не допоможе ані модернізувати промисловість, ані забезпечити інтеграцію України до ЄС.