Южмаш (с) GMK Center

Втрата Україною підприємств космічної галузі боляче вдарить по значущих секторах промисловості та науки

У найкращі роки державні підприємства Конструкторське бюро «Південне» ім. М.К.Янгеля та Виробниче об’єднання «Південний машинобудівний завод» імені О.М.Макарова були найбільшими замовниками, які вливали сотні мільйонів гривень у замовлення для підприємств-суміжників з різних галузей промисловості. За останні два роки обсяг фінансування підприємств української кооперації за рахунок КБП знизився майже втричі – з 1,12 млрд грн у 2018 році до 431,7 млн грн у 2020 році.

А «Південмаш», який ще в 1990 році виробляв близько 100 ракет на рік, довелося рятувати. Минулого року Верховна Рада проголосувала за виділення з бюджету 342 млн грн для погашення заборгованості із зарплати на підприємстві.

«Південмаш» і КБП історично пов’язані як сіамські близнюки: те, що проектує, випробовує і створює бюро, виробляють на «Південмаші». У виконанні великих профільних замовлень підприємства космічного кластера є великими споживачами сплавів для корпусів ракет-носіїв, жароміцних матеріалів (сталей), які використовуються в камерах згоряння двигунів, композитів і низки інших матеріалів.

В умовах пандемії українські підприємства, на яких створювалися легендарні ракети-носії, космічні апарати, переживають гостру кризу. Мова про унікальний промисловий кластер, представлений конструкторським бюро «Південне», машинобудівним заводом «Південмаш» та їхніми основними суміжниками: «Хартрон-АРКОС», «Київприлад», «Хартрон-ЮКОМ», «ЧЕЗАРА», «РАПІД».

Хроніки приземлення

Заради справедливості слід відзначити, що проблеми підприємств почалися ще задовго до пандемії коронавірусу. До 2014 року підприємства були забезпечені роботою в рамках великих спільних з РФ проєктів.

  • «Морський старт». Україна поставляла ракету-носій «Зеніт-2SL» і «Зеніт-2SLB» для запуску з морської стартової платформи і з космодрому Байконур.
  • «Циклон-2» і «Циклон-3». Проєкт включав експлуатацію штатних ракетних космічних комплексів з космодромів Байконур («Циклон-2») і Плесецьк («Циклон-3»). Усі ракети-носії розробляли в КБ «Південне» і виготовляли на ВО «Південмаш».
  • «Дніпро». Проект базувався на конверсійному використанні міжконтинентальної балістичної ракети 15А18 «Сатана» (SS-18) для запуску космічних апаратів на низьку навколоземну орбіту з космодрому Байконур і з пускової бази «Ясний». Усі ракети виготовляли на ВО «Південмаш» за часів СРСР. Систему управління розробляв «Хартрон».
  • «Рокот». Проект конверсійного використання міжконтинентальних балістичних ракет 25А35 для запуску космічних апаратів на низьку навколоземну орбіту з космодрому Плесецьк. Розробник системи управління – «Хартрон».

Найдовше тривала програма «Зеніт». Останній пуск ракети-носія був наземним. Він стався у 2017 році з космодрому Байконур.

«Тоді ще були надії на продовження наземних пусків. Після рокіровки з власниками «Морського старту» компанія S7 усе взяла в свої руки й намагалася налагодити організацію процесу. Вони хотіли вести комерційні пуски «Зеніту» з Байконура. Але не пішло. Для КБ «Південне» і «Південмашу» це, безумовно, погано. Для «Південмашу» це були замовлення на виготовлення ракет. Вони втрачені. КБП забезпечувало конструкторський супровід виготовлення ракет, роботи з інтеграції корисного навантаження, роботу пускової команди, до якої входили й представники КБП і «Південмашу», – пояснює Олександр Кушнарьов, в.о. гендиректора КБ «Південне».

До 2018 року ще була надія на відновлення проєкту «Морський старт», але на сьогодні в питанні є повна ясність – цього не станеться. Унікальний проєкт запуску ракет-носіїв з плавучої платформи в океані було розпочато ще в 1995 році в кооперації з компанією «Боїнг» і російською РКК «Энергия». Демонстраційний пуск відбувся у 1999 році. З цього моменту в рамках проєкту «Морський старт» було здійснено 36 пусків ракет «Зеніт-3SL», 33 з них були успішними. Останній пуск відбувся 26 травня 2014 року. Складання ракет «Зеніт-3SL» здійснювалося на «Південмаші».

Космічні ціни

За оцінками Альянсу «Нова енергія України», ціна продажу однієї ракети становила $32 млн. Для порівняння: ціна ракети «Циклон-4» (для проєкту «Алькантара-Циклон-Спейс», спільний проєкт з Бразилією) становила $27 млн. Виготовлення першого ступеня для американської ракети «Антарес» (без двигуна РД-181, який виготовляється в Росії на ВО «Энергомаш») коштує лише $10 млн.

У 2016 році в результаті складної рокіровки плавучий космодром за $160 млн придбала приватна російська компанія S7 Group (головним активом якої є авіакомпанія S7 Airlines) подружжя Владислава і Наталії Фільових. У 2017 році S7 Sea Launch Limited уклала з українським «Південмашем» контракт на виготовлення 12 ракет-носіїв «Зеніт». З 12 ракет три були оплачені. Тоді були очікування, що перші пуски цих ракет можуть відбутися у 2020 році. Однак цього не сталося. Після загибелі в авіакатастрофі Наталії Фільової, яка вела співпрацю з Україною в S7, проект завис у повітрі.

Широкі переговори

За словами Олександра Кушнарьова, переговори з S7 вів покійний гендиректор КБП Олександр Дегтярьов.

«Проєкт «Морський старт» був його дітищем, і він робив все можливе, щоб не допустити його остаточного закриття», – уточнює нинішній в.о. гендиректора КБ «Південне».

Дегтярьов особисто проводив переговори, але у 2019-2020 рр. жодних зустрічей не було. Останні контакти обірвалися ще в 2018 році. Сам Кушнарьов, за його словами, в переговори з S7 не вступав. На підставі наявної у відкритих джерелах інформації, він дійшов висновку, що в другій половині 2019 року S7 прийняла рішення закрити проєкт. Судна перегнали на Далекий Схід. Після цього Владислав Фільов заявив, що його компанія розробляє нову ракету під «Морський старт».

Якщо нові наміри S7 будуть реалізовані, це означатиме, що пусковий стіл на платформі переобладнають під новий носій, і вона стане непридатною для «Зеніту». До речі, схожою є ситуація на космодромі Байконур, де пусковий стіл, що призначався для «Зеніту», може бути переобладнаний під російську ракету «Союз-5». Якщо це станеться, Україна остаточно втратить можливість відновити пуски з цього космодрому через відсутність необхідної інфраструктури.

«Росія планує проєкт з Казахстаном, в якому буде задіяна площадка «Зеніту» для ракети «Союз-5», яка умовно є аналогом «Зеніту», тільки російським. У ракети РФ трохи більший діаметр, за рахунок цього у неї вища стартова маса, більша ніж у «Зеніта» енергетика. Було прийнято рішення переробити стартову площадку «Зеніту» під цей носій. Казахстан вкладає кошти в перероблення цієї наземної інфраструктури. Поки що процес потроху тліє», – зазначає Олександр Кушнарьов.

Апаратні перспективи

Великими проєктами за участю України залишаються пуски ракет-носіїв «Антарес» (США) і «Вега» (Італія). Співпраця з американською Orbital розпочалася ще в 2005 році.

«Зараз у нас залишилися, як ви знаєте, «Антарес» (два пуски на рік) і «Вега» (в середньому на рік поставляється три двигуни для верхнього ступеня). Конструктори КБП забезпечують конструкторський супровыд процесів виробництва ступені (для «Антареса») і двигунів (для «Веги»). Але це невеликі гроші, які не можуть покрити витрати на утримання колективу КБ «Південне», – розповідає Олександр Кушнарьов.

Складання двигунів для «Веги» і ступеню без двигуна для «Антареса», які були спроєктовані КБП, здійснює «Південмаш» в кооперації з українськими підприємствами-підрядниками.

Напрям може бути значно розширено, якщо вдасться домовитися про участь КБП у модернізації першого ступеня «Антарес». Майбутнє цього носія зараз непевне. 14 серпня 2019 року було оголошено, що для запуску шести місій вантажного космічного корабля Dream Chaser до Міжнародної космічної станції для НАСА обрали ракету-носій «Вулкан». Перший політ Dream Chaser очікується у вересні 2021 року. Як відомо, досі вантажі для МКС доставляв вантажний транспортний корабель Cygnus, виведений ракетою-носієм «Антарес». Модернізація першого ступеня «Антарес» для збільшення вантажопідйомності ракети відкрила би перед проєктом нові можливості.

Ще одним проєктом, який міг би дати фінансові надходження КБП і забезпечити великим замовленням «Південмаш», може бути заміна російського двигуна на першому ступені «Антареса». З 2017 року на замовлення корпорації Northrop Grumman (США) перший ступінь «Антареса», розроблений КБ «Південне», оснащується двигуном РД-181, виготовленим російським НВО «Энергомаш». Спочатку на ступені «Антареса» використовувався двигун, що поставляється компанією Aerojet. Але п’ятий пуск ракети став аварійним, і причина, як показало розслідування, крилася в двигуні першого ступеня.

«Там ціла історія з цим пов’язана… Спочатку використовувався двигун, створений ще в СРСР. Він був аналогом двигуна, який встановлювався на ракету H1 (місячна ракета). Ці двигуни були виготовлені ще в 1974 році, і вони лежали. Їх викупив Aerojet та після доводки переконав Orbital використовувати їх для ступеня ракети «Антарес». Після кількох спусків трапився пуск, під час якого один двигун відмовив. Старе є старе. Цим двигунам (з ракети H1) було вже більше сорока років. Попри те що двигун пройшов контрольно-технологічні випробування, мав місце такий інцидент», – зазначає Олександр Кушнарьов.

Корпорація почала шукати заміну. Замовлення вдалося перехопити росіянам.

«Є проєкт двигуна, який ми пропонували. Тяга у нього більша, ніж у російських двигунів. Українські двигуни справді могли б збільшити енергетику «Антарес». Наш двигун можна було запропонувати замість російських двигунів і на ракету Atlas. Але були потрібні кошти і доволі значні. Схожий двигун розробляла й компанія Aerojet. На сьогодні вона витратила вже $300 млн на цей проект, і потрібно ще стільки ж, щоб його закінчити. Якби у нас були такі гроші, то ми, звісно, цей двигун уже могли зробити», – запевняє Олександр Кушнарьов.

На сьогодні за рахунок коштів, які КБ «Південне» отримало на виконанні іноземних контрактів і заощадило, підприємство виготовило газогенератор. РД815 – газогенератор-демонстратор. Маршовий двигун з турбонасосною системою подачі компонентів палива розроблений на базі відпрацьованих технологій РН «Зеніт». Двигун майже готовий на «Південмаші». Залишилося лише провести випробування на стенді.

«Звісно, час втрачено. Американці пішли вже іншим шляхом. Але в будь-якому випадку ми будемо робити спроби й пропонувати наш двигун для першого ступеня «Антареса», – обіцяє Олександр Кушнарьов.

Жорстка посадка

Загалом надходження від зовнішніх замовлень на КБП різко впали. Якщо у 2018 році вони сягали 1,02 млрд грн, в 2019 році – 1,22 млрд грн, то у 2020 році становили 665,1 млн грн. І це з урахуванням того, що на частку іноземних замовлень припадає до 80% усіх надходжень підприємства. Ситуація впливає на всю економіку підприємства. Якщо в 2019 році середня зарплата по підприємству становила 14,7 тис. грн, то у 2020 році – 11,82 тис. грн. Кількість працюючих співробітників знизилася з 4,4 тис. осіб до 2,5 тис. осіб. У стінах КБП і «Південмашу» дедалі частіше звучить слово «оптимізація».

«КБ «Південне», на жаль, довго жило в радянських рамках. І зараз основне завдання – переключитися на життя й роботу в умовах жорсткого капіталізму. Робимо акцент на менш дорогих, проєктах у всіх сферах, які можна швидко реалізувати. Це стосується і космічних апаратів, і ракет-носіїв, і оборонної тематики. Вимога сьогодення – підвищення ефективності роботи кожного співробітника КБП», – каже Олександр Кушнарьов.

Державний фактор

Держава може підтримати КБП і підприємства суміжних галузей, якщо забезпечить його замовленнями в рамках Космічної програми, яка не фінансується в Україні з 2018 року. Нову програму мали затвердити ще навесні. Але цього не сталося.

Потенціал КБП і «Південмашу» може бути задіяний і в оборонних проєктах. Відомо, що КБП працює над створенням кількох оперативно-тактичних комплексів. Крім того, підприємство задіяно в розробленні реактивного снаряда «Тайфун-1», призначеного для озброєння систем залпового вогню «Град», «Верба» і «Брест».

Від рішень української влади сьогодні залежатиме, чи зможе країна зберегти в кризу унікальне підприємство, яке в майбутньому забезпечить економічну синергію для суміжних галузей.