Вигода війни: хто виграє від санкцій, зростання цін та кризи поставок на ринку сировини

Виробники багатьох найбільших країн та цілі галузі можуть отримати зиск від наслідків війни РФ проти України

У будь-яких військових конфліктах завжди є ті, хто виграв, і ті, хто програв. У локальній війні РФ проти України економічні наслідки вже відчуває весь світ. При цьому окремі країни та компанії зможуть покращити свої фінансові показники та ринкові позиції. Хто виграє від війни, санкцій проти Росії, зростання цін, кризи поставок, перерозподілу ринків – розбирався GMK Center.

Сталь та руда

Україна й Росія є ключовими постачальниками чавуну та сталевих напівфабрикатів на світовому ринку – їхня частка становить приблизно 60%. Основними імпортерами є США, ЄС та Туреччина.

Ринок пропозиції фактично зник – майже 60% глобального ринку чавуну формувалося за рахунок поставок з РФ та України. У результаті ціни на чавун наблизилися до позначки $1000/т.

Зростання цін вигідне металургійним компаніям. Головними вигодоодержувачами є Китай, який став постачати до Європи сляби після довгої перерви, Туреччина, Бразилія та Індія, які замістять поставки з Росії та України. Також частина попиту на чавун може перейти в сировинний сегмент.

Туреччина та Індія виграли від того, що Європа перерозподілила російські експортні квоти на поставки прокату. Попит на всю турецьку металопродукцію значно зріс, що призвело до зростання цін на металобрухт вище за $650/т.

Єврокомісія раніше повідомляла про плани заборонити імпорт з РФ гарячекатаного та холоднокатаного плоского прокату, труб, арматури та іншого готового металопрокату, зробивши виняток для залізної руди та напівфабрикатів. Передбачається, що заборона на поставки до ЄС стосуватиметься російської металургійної продукції сумарною вартістю €3,3 млрд.

Україна закривала потребу Євросоюзу в залізній руді приблизно на третину. Зараз поставки дещо скоротилися, але українські ГЗК продовжують працювати та відвантажувати продукцію до ЄС. Падіння поставок ЗРС з України та Росії покриватиметься за рахунок імпорту з Австралії та Бразилії.

Кольорові метали

Кольорові метали дуже важливі для «зеленого» переходу, зокрема у виробництві електромобілів. Ні США, ні ЄС не планують запроваджувати санкції проти російських компаній – виробників кольорових металів, не бажаючи збільшувати їх дефіцит на ринку. Росія, зі свого боку, сама може запровадити заборону на продаж кольорових металів «недружнім» країнам.

Мідь

За даними ICSG, у 2021 році світове виробництво рафінованої міді становило 24,5 млн т, а реальне споживання – 25,3 млн т. Дефіцит становив 475 тис. т, що практично відповідає рівню 2020 року. Обсяг російського виробництва міді 2021 року становив 875 тис. т, чи 4% від світового. Скорочення російського експорту цього металу може спричинити напруженість на дефіцитному ринку.

Основна частина експорту міді з РФ йде до Китаю, де частка Росії зростає. Потенційними проблемами з поставками міді з РФ повністю зможуть скористатися Китай, Чилі, Індонезія. Індонезія у 2023 році планує припинити експорт мідної руди з метою збільшити інвестиції в сектор переробки та експорт продукції з вищою доданою вартістю.

Попит на мідь для електромобілів істотно зросте протягом найближчих років, і нові потужності з її виробництва мають бути введені в експлуатацію протягом наступних 5-7 років, щоб уникнути збільшення дефіциту.

Алюміній

У 2021 році світовий попит на первинний алюміній зріс на 8,8% – до 69 млн т, тоді як поставки збільшилися на 3,9% – до 67,8 млн т. Таким чином, на світовому ринку минулого року було зафіксовано дефіцит у розмірі 1,2 млн т в порівнянні з 1,9 млн т профіциту у 2020-му.

Зараз алюміній торгується на максимумах через зростання цін на електроенергію. У 2021 році європейські заводи з виробництва алюмінію через подорожчання енергоносіїв почали працювати на збиток та скоротили випуск приблизно на 15% від потужності, або на 5 млн т.

У 2021 році Росія виробила близько 3,76 млн т алюмінію, що становить майже 6% світового виробництва. ЄС покриває 17% своїх потреб у металі поставками з Росії. Санкції США проти акціонера російського виробника «Русал» (але не проти компанії) одразу ж призвели до зростання цін на алюміній приблизно на 30%, оскільки покупці почали шукати альтернативних постачальників.

Хоча «Русал» обмежено потрапив під санкції, компанія вже втратила поставки сировини з Австралії та України. На Миколаївському глиноземному заводі минулого року виробили близько 20% загальної потреби «Русала» в глиноземі. За оцінками Wood Mackenzie, єдиний варіант отримання глинозему для «Русала» – закупівлі в Китаї та переорієнтування продажів на Схід. Таким чином, вигоди від проблем «Русала» може отримати Китай, який має намір збільшити свою частку в компанії.

Попит на алюміній у світі зростатиме, а збільшення виробництва залежить від цін на енергоресурси, що посилює тиск на ціни.

Нікель

На Росію припадає близько 7% загального виробництва нікелю та 10-12% світового експорту металу.

Нині на світовому ринку нікелю спостерігається профіцит. Однак через збільшення ризиків поставок агентство Fitch Ratings підвищило прогноз спотової ціни на нікель на LME цього року до $20 тис./т замість $16 тис./т.

Основним постачальником нікелю у світі є Індонезія. Ця країна активно нарощує виробництво металу, а отже, у разі припинення поставок з «Норильского никеля» саме її компанії замістять російські поставки. Шість із десяти перспективних нікелевих проєктів розташовані в Північній Америці, тому конкуренція на ринку посилюватиметься.

Нафта й газ

Західні санкції щодо Росії й відмова багатьох компаній (British Petroleum, Shell, ExxonMobil та ін.) та країн від поставок російських енергоносіїв внесли дисбаланс у світову торгівлю енергоресурсами, що вже призвело до зростання цін. За даними агентства Fitch, Росія постачає близько 10% світових енергоресурсів, у тому числі 17% природного газу та 12% нафти.

До останнього часу Росія виставляла жорсткі вимоги щодо оплати поставок енергоносіїв до «недружніх країн» у рублях, раніше погрожуючи припинити поставки газу газопроводом «Північний потік-1». У будь-якому разі Росії складно твердо слідувати своїм курсом – нафтогазова виручка становить до 40% доходів держбюджету РФ і є основним джерелом підтримки життєздатності тамтешньої економіки.

Усе вказує на те, що відсутність російських енергоресурсів на світовому ринку протягом тривалого часу може призвести до глобальної рецесії. Особливо це зачепить Європу, враховуючи її 40%-ву залежність від газу з РФ і 27%-ву – від нафти. У Європі можливі дефіцит та нормування споживання енергії, якщо різко припиняться поставки з Росії. Тому Європа хоче продовжити співпрацю з РФ у сфері постачання енергоресурсів мінімум ще на 3-5 років.

Проблема для споживачів полягає у складності швидкої диверсифікації поставок енергоносіїв, значна частина з яких прив’язана до довгострокових контрактів, а також тривалих термінів створення нових добувних потужностей.

Крім Росії, великі обсяги газу в Європу поставляють Норвегія та Алжир, але вони не мають значних додаткових обсягів, щоб врятувати Європу від дефіциту в разі відключення поставок з боку Росії. Аналогічна ситуація з великим постачальником зрідженого газу (ЗПГ) – Катаром. Частково допомогти Європі можуть найбільші експортери ЗПГ – Австралія та США. Штати вже домовилися з Євросоюзом про поставку додаткових 15 млрд куб. м ЗПГ у 2022 році.

Щодо нафти ситуація дещо зрозуміліша. Хоча сигналів про бажання нарощувати видобуток з боку ОАЕ та Саудівської Аравії немає, оскільки вони «насолоджуються» зростанням цін, але саме вони, швидше за все, і отримають зиск від заміщення російських поставок.

Зерно та агропродукція

За даними ФАО, продовольчої організації ООН, у період з 2016/2017 по 2020/2021 роки на частку РФ та України припадало 19% виробництва ячменю, 14% – пшениці, 4% – кукурудзи. При цьому на обидві країни припадає понад половина виробництва соняшникової олії, а частка її експорту – 63%.

ООН вже прогнозує голод у країнах, залежних від поставок агропродукції з України та Росії, а також руйнацію продовольчої системи світу. За оцінками Мінагрополітики України, наша країна забезпечує продовольством понад 400 млн людей у всьому світі без урахування власного населення.

Україна та РФ є провідними експортерами агропродукції до багатьох країн Близького Сходу та Північної Африки. Логістичні збої через російську агресію вже призвели до зростання цін на хліб та інші основні продукти в цьому регіоні. Через дефіцит пропозиції ціни на пшеницю, соняшникову олію та інші види продукції АПК у березні показали найвищий рівень за всю історію спостережень.

За оцінками ФАО, глобальний дефіцит пропозиції може призвести до зростання світових цін на продовольство та корми на 8-22% у порівнянні з їх уже високими поточними рівнями.

Уже зараз ситуацію значно погіршує й заборона РФ на вивіз зернових – пшениці, жита, кукурудзи, ячменю до країн Євразійського економічного союзу (ЄАЕС).

Виграти від зниження пропозиції зернових можуть інші великі експортери – ЄС, Канада, США, Бразилія, Аргентина, Австралія. Проте за фактом ситуація значно складніша, ніж може здатися. По-перше, європейські заводи добрив знизили або припинили виробництво через високі ціни на енергоносії, а фермери у світі скорочують їхнє внесення у ґрунт, що загрожує розміру врожаїв. По-друге, запаси зерна вже обмежені у США та Канаді, а Аргентина в грудні минулого року запровадила обмеження експорту кукурудзи та пшениці.

За оцінками аналітиків ІА «АПК-Інформ», ключові експортери пшениці на світовий ринок можуть збільшити обсяги поставок на 1,5-3 млн т, чого недостатньо для компенсації відсутнього експорту з Причорноморського регіону.

Багато країн світу шукають альтернативні джерела поставок за новими цінами й будуть змушені скорочувати або змінювати структуру споживання або будуть змушені змиритися зі зростанням цін.

Озброєння та боєприпаси

Війна – найкращий час для корпорацій, які виробляють будь-які види озброєнь та оснащення. З початку військової агресії РФ проти України акції американських постачальників озброєнь та боєприпасів, таких як Raytheon, Boeing, Lockheed Martin та інші, різко злетіли. Це пов’язане зі зростанням витрат на оборону в багатьох країнах.

Оборонний бюджет США на 2022 рік становить $778 млрд. На 2023 рік заплановано найбільший в історії військовий бюджет – $813 млрд. Половину всіх виділених на оборону коштів одержують військово-промислові корпорації США.

Аналогічні настрої в Європі. Зокрема, Німеччина одноразово збільшила фінансування своєї армії на €100 млрд, які підуть на модернізацію наявної та закупівлі нової військової техніки.

Зростання видатків пов’язане не лише зі зростанням загрози з боку Росії, а й із поточною неготовністю збройних сил ключових країн ЄС до тривалого збройного протистояння з РФ. За офіційними заявами, до половини окремих видів військової техніки Німеччини зараз перебуває в технічно непридатному стані, а боєприпасів на французьких складах вистачить лише на кілька днів інтенсивних боїв. Аналогічна ситуація та в інших європейських країнах.

Серйозним фактором є також те, що країни закуповуватимуть нове озброєння та спорядження на заміну поставок наявного в Україну.

Обхід санкцій

Залишається безліч можливостей щодо обходу санкцій, і багато країн хочуть цим скористатися. У Росії вже прямо кажуть, що шукатимуть разом з Іраном можливості обходити санкції Заходу.

Водночас США наприкінці березня запровадили вторинні санкції за допомогу Росії в обході накладених на неї санкцій. Ці погрози адресовані насамперед Китаю. Найбільші держбанки Китаю ICBC та Bank of China вже обмежили угоди на купівлю російської сировини.

Допомога в обході санкцій допоможе отримати величезну вигоду цілій низці країн і регіонів, а зростання витрат для російських компаній в умовах закриття ринків не збентежить нікого. Основними бенефіціарами обходу санкцій стануть країни, які не запровадили санкції проти Росії та мають із нею значний зовнішньоторговельний оборот – Китай, Індія, Туреччина, держави Середньої Азії та Закавказзя, Близького Сходу.