Для підтримки галузі влада використовує всі інструменти, але поки що не надала металургам сотні мільйонів фунтів, про які вони просять

Наприкінці нинішнього року завершується перехідний період перед остаточним виходом Великої Британії з Європейського Союзу. Така подія сама собою є стресовим фактором для місцевої економіки й обіцяє мало хорошого. Наприклад, фінансові компанії вже перемістили 7,5 тис. співробітників і вивели $1,6 трлн з Великої Британії в юрисдикцію ЄС. І це, судячи з усього, далеко не остаточні цифри.

Головна проблема полягає в тому, що Лондон досі не зміг укласти торговельну угоду з ЄС і погрожує жорстким сценарієм виходу з Євросоюзу. Пандемія коронавірусу і зумовлені нею карантинні обмеження дуже серйозно погіршили ситуацію в британській економіці й негативно позначилися на перспективах швидкого відновлення.

Туманний попит

Сталеливарна промисловість Туманного Альбіону впродовж останніх років була в занепаді через багато факторів, серед яких:

  • постійне зростання конкуренції з боку китайських виробників;
  • невизначеність у зв’язку з Brexit (імпортери не розуміють, які тарифи будуть застосовуватися до британської сталі);
  • ослаблення фунта стерлінгів після проведення референдуму щодо Brexit (зростання вартості імпортної сировини, що використовується для виробництва сталі).

У галузі, в якій у 1971 році було зайнято 323 тис. осіб, зараз працює приблизно 1/10 від колишньої кількості, тобто близько 32 тис. осіб.

Серед найбільших внутрішніх виробників уже майже не залишилося компаній під управлінням національного капіталу: власником British Steel є китайська Jingye Group, Tata Steel UK належить індійській Tata Group, а Celsa Steel UK – іспанській Celsa Steel. До національних виробників можна віднести Liberty Steel, якою володіє металургійний магнат індійського походження Санджив Гупта. Загалом у Британії працюють шість виробників сталі.

Фінансовий стан галузі й до коронакризи був, як то кажуть, не дуже. Наприклад, у 2019 році збиток Tata Steel UK до оподаткування становив £371 млн у порівнянні з £222 млн в 2017-2018 рр.

Складність ситуації можна уявити з огляду на динаміку показників британського внутрішнього ринку. У 2014-2016 рр. внутрішнє виробництво впало на 37,2%. Через збитки й борги у 2015 році закрили метзавод Redcar таїландської компанії SSI (Sahaviriya Steel Industries).

Видиме споживання сталі залишилося приблизно на тому самому рівні – 10-11 млн т. За даними Worldsteel, Велика Британія – світовий лідер за чистим непрямим імпортом сталі (у 2018 році – 27,3 млн т), який виражається в готовому сталевому еквіваленті у використовуваній продукції.

Важливо відзначити, що видиме споживання готової металопродукції на душу населення у Великій Британії перебуває на дуже низькому рівні: у 2019 році – 150,9 кг. І це на фоні середнього показника в ЄС – 309,6 кг, у Польщі – 346,3 кг, у Чехії – 673,6 кг на душу населення.

Перелік заходів

Велика Британія, як і інші країни, реагує на таку ситуацію запровадженням різних протекціоністських заходів, зокрема й у сфері внутрішнього металоспоживання. У рамках захисту внутрішнього ринку з 1 січня 2021 року Велика Британія встановлюватиме власні квоти на імпорт металопродукції, в тому числі й українського прокату. Зробити це планується за форматом щоквартальної країнової системи квот Євросоюзу. Обсяги квот встановлюватимуть щоквартально, невикористаний обсяг буде автоматично перенесено на наступний квартал. Після вичерпання квоти буде застосовуватися додаткове мито в розмірі 25%.

Крім того, влада Великої Британії за рік майже подвоїла обсяг держзакупівель сталі національного виробництва – її частка в держпроектах збільшилася з торішніх 40% до 77%. Вартість контрактів на поставку металопродукції сумарно сягнула £81 млн, збільшившись на 20% з £67 млн.

На шляху протекціонізму Велика Британія здійснювала й доволі важливі формальні заходи. Наприклад, у січні британський парламент сформував міжпартійний комітет зі сталеливарної промисловості, який мав за мету сприяти реалізації проектів з використанням місцевої сталі.

Пізніше, в середині липня 2020 року, три британських профспілки – Community, GMB і Unite – закликали владу використовувати сталь національного виробництва в реалізації інвестиційних проектів, у тому числі інфраструктурних.

Важливо розуміти, що підтримка металургійним компаніям була справді необхідна. Основними внутрішніми споживачами британської сталі є будівельна, машинобудівна й автомобільна промисловості. Але через зупинення автозаводів і тимчасове закриття багатьох будівельних майданчиків у зв’язку з карантином уся економіка, і зокрема металургія, опинилися на грані краху.

Масштаб підтримки

В умовах падіння виробництва та продажів британський уряд підтримав металургію країни. Так, влада вже надала сталеливарній компанії Celsa Steel державну позику в розмірі £30 млн на покриття збитків від пандемії коронавірусу.

Також до уряду звернулися й інші меткомпанії, але вже з більш серйозними запитами:

  • British Steel – з проханням про позику в розмірі £100 млн на покриття збитків у зв’язку з пандемією коронавірусу;
  • Liberty Steel – £250 млн;
  • Tata Steel – £500 млн.

Згідно з розрахунками Platts, сукупні запити до уряду Великої Британії на отримання кредитів від виробників сталі сягнули приблизно £1 млрд. Напевно, уряд готовий «залити» грошима галузь, але раніше він був обмежений правилами ЄС про надання держдопомоги. Відзначимо, що фінансова допомога Celsa Steel надавалася у формі позики за умови збереження робочих місць і реалізації низки екологічних заходів.

У більш широкому сенсі як підтримку металургійної галузі уряд Великої Британії надав понад £300 млн на покриття витрат на електроенергію з 2013 року й надання рекомендацій, що дають британським металургам найкращі шанси на участь у держтендерах. Загалом усі державні органи країни дотримуються рекомендації закуповувати сталь у британських заводів, де це може бути застосовано.

Крім того, за задумом влади, розвитку британської сталеливарної промисловості сприятиме реалізація інфраструктурних проектів з використанням місцевої стали вартістю £4 млрд на рік. Нагадаємо, ще на початку 2019 року британська влада виділила £600 млрд на впровадження проектів з покращення інфраструктури строком на 10 років у рамках Національної інфраструктурної та будівельної стратегії. Серед них такі ключові проекти, як високошвидкісне залізничне сполучення HS2 між Лондоном і північчю Англії та проект залізниці Northern Powerhouse.

За внутрішніми оцінками, потреба Великої Британії в сталі для реалізації інфраструктурних проектів, що фінансуються центральною владою, сягає 5 млн т упродовж наступних 10 років. За оцінкою UK Steel, тільки в рамках проекту HS2 буде використано близько 2 млн т сталі місцевого виробництва протягом наступних 10 років. Як результат, це дасть можливість створити 2 тис. робочих місць і влити в британську економіку £1,5 млрд.

Утім, закупівлі сталі для держпроектів на £81 млн на рік, безумовно, не роблять погоди британській металургії. За грубими оцінками, це менше ніж 200 тис. т металопродукції на рік (без високовартісного залізничного металу – рейок). За плану використання 5 млн т сталі за 10 років щорічні 200 тис. т перетворюються на 25 років. Якщо, звісно, витрати на держзакупівлі сталі не будуть збільшені в кілька разів.

Уроки для України

Безумовно, Україна не має таких фінансових можливостей надання допомоги ключовим підприємствам, як Велика Британія, хай навіть на поворотній основі. Однак можна змінити механіку прийняття рішень та визначення пріоритетів. Зокрема, правильні висновки з британської історії можуть бути такими:

  1. Впровадження довгострокового інфраструктурного планування. З кожною зміною уряду в Україні інфраструктурні плани попереднього «йдуть у небуття». Це негативно позначається як на якості планування, так і на рівні довіри до державного управління загалом. Якщо нічиїм словам, планам і намірам не можна довіряти, то стратегії та держпрограми не варті паперу, на якому вони написані.
  2. Формалізація програми підтримки національних виробників. Кабінет Міністрів України вже півроку працює без офіційно затвердженої програми дій, і всі антикризові заходи реалізуються не відповідно до якогось плану або системи, а в ручному режимі. Які заходи, така й антикризова підтримка – майже ніякої.

Підтримка нацвиробників – це історія про реальні й ефективні інструменти стимулювання внутрішнього виробництва, а не подібна до тієї, що сталася із «законопроектом про локалізацію». Коли спочатку документ приймають у першому читанні, а потім з’ясовується, що він не узгоджується з міжнародними зобов’язаннями держави.

Напевно, українські металурги не претендують на те, щоб заради них у Верховній Раді створювали чергову непотрібну парламентську групу або окремий комітет – достатньо просто не погіршувати наявні умови ведення бізнесу.