Державна промислова політика дала В'єтнаму змогу за 35 років перетворитися з імпортера на експортера сталі

у 2021 році реальне зростання ВВП В’єтнаму вперше за більш ніж 30 років впаде нижче за середньосвітовий рівень, прогнозує The Economist Intelligence Unit (EIU), дослідницький та аналітичний підрозділ The Economist Group. Почасти це гра статистики: минулого року світова економіка скоротилася на 3,8%, тоді як економіка В’єтнаму зросла на 2,9%. Тому значні цифри глобального зростання пояснюються лише надзвичайно низьким рівнем бази порівняння після кризи минулого року.

У першому півріччі 2021 року ВВП В’єтнаму зріс на 5,64%. За результатами року в’єтнамський уряд хоче домогтися не менше 6,5%. При цьому глобальній економіці в 2021 році прогнозують 6% зростання. Тож іще невідомо, хто швидше.

Проте В’єтнам у своєму зростанні стикається з деякими серйозними перешкодами. Найбільш важливою з них є значне зростання кількості заражень Covid-19 і жорсткі обмеження, які руйнують ланцюжки поставок. Докучають в’єтнамській торгівлі і стихійні лиха, а також нестача контейнерів.

Незважаючи на це, Симон Баптист, головний редактор The Economist, вважає, що протягом найближчих років економіка В’єтнаму продовжить швидко зростати і «країна залишиться привабливим виробничим центром, проте вона не застрахована від збоїв у ланцюжку поставок, які зараз ускладнюють світу доступ до нових кросівок Nike або телефонів Samsung».

За 30 років В’єтнам став важливим виробником усього на світі, залишаючись країною з комуністичною ідеологією. Але не FMCG єдиним живе світова торгівля. Найважливішими з товарів, попит на які сигналізує про самопочуття та перспективи світової економіки, є залізна руда та вироблена з неї сталь.

За даними Головного управління статистики В’єтнаму, в серпні індекс промислового виробництва В’єтнаму впав на 7,4% в порівнянні із серпнем 2020 року. У цьому падінні великою є роль зниження видобутку залізної руди. Він обвалився майже на 30% у порівнянні із серпнем 2020 року. При цьому, щоправда, виробництво металопродукції на 30,4% зросло.

Всесвітня асоціація виробників сталі (Worldsteel Association), яка щомісяця публікує дані про виробництво сталі, знизила В’єтнам у світовому рейтингу виробників, опустивши його з 12-го місця в червні (1,970 млн т) на 14-те місце в липні (1,950 млн т). Цікаво, що в червні на 14-му місці була Україна (1,870 млн т). У липні наша країна помінялася з місцями з новим «азійським тигром» і піднялася на 12-те місце, виробивши 20,6 млн т сталі. Як то кажуть, у потужному ривку залишила позаду В’єтнам та Італію (13-те місце, 20,4 млн т сталі). Але наздогнати Тайвань (11-те місце, 21 млн т) поки що не змогла.

Останніми роками така чехарда з місцями в рейтингу виробників відбувається регулярно. Україна, з більш ніж сторічною історією металургії, змагається з найбіднішою країною, яка ще 45 років тому лежала в руїнах після війни.

Đổi Mới

«Оновлення» – так були названі реформи, які почалися у В’єтнамі в 1986 році. Як і в Радянському Союзі, після смерті чергового партійного вождя, Генеральним секретарем був обраний ліберальний реформатор. Нгуєн Ван Лінь став першим з в’єтнамських вождів, хто не помер на посту Генерального секретаря, а через п’ять років пішов у відставку «за станом здоров’я». З таким же формулюванням ішли з поста й усі, хто обирався після нього.

Нгуєн Ван Линь (с) Truyền Hình Nhân Dân

Але змінюваність вождів – це, мабуть, єдина поступка демократії у внутрішній політиці В’єтнаму. «Немає об’єктивної необхідності в створенні політичного механізму плюралізму й багатопартійності», – казав Нгуен Ван Лінь. Партія у В’єтнамі, як і раніше, одна, її «провідна і керівна роль» у житті держави залишається незмінною.

В економіці ж було вирішено відійти від радянської планової моделі, давши свободу приватному підприємництву та приватної торгівлі. Головною концептуальною зміною став перехід від імпортозамінної стратегії до експорторієнтованої. Зараз економіка В’єтнаму відкрита й глибоко інтегрована в глобальну світову торгівлю. Хоча багато великих промислових підприємств при цьому залишаються державними.

«Розроблення концепції про ринкову економіку з орієнтацією на соціалізм є основним творчим теоретичним проривом нашої партії та важливим теоретичним результатом за 35 років втілення курсу Đổi Mới, виходячи з в’єтнамської реальності та вибіркового вилучення світового досвіду», – пише генеральний секретар ЦК Комуністичної партії В’єтнаму д-р Нгуєн Фу Чонг у своїй програмній статті «Деякі теоретичні та практичні питання про соціалізм і шляхи до соціалізму у В’єтнамі».

Він зазначає, що в ринковій економіці із соціалістичною орієнтацією існує безліч форм власності та секторів економіки. Держава управляє економікою за допомогою законів, стратегій, планування, планів, політики й матеріальних сил для орієнтації, регулювання і сприяння соціально-економічному розвитку.

Нгуєн Фу Чонг (с) reuters.com

В’єтнамська економічна модель дуже схожа на китайську. Однак між ними є відмінності: у В’єтнамі вищим є ступінь децентралізації й місцева влада там більш автономна, ніж у Китаї. Базова мета, яку поставили перед собою ці азійські країни, однакова: підвищити ступінь індустріалізації своїх економік і вивести свої країни на провідні позиції.

Грамотне зонування

Щоб стимулювати приплив іноземних інвестицій, без яких підйом промисловості неможливий, у В’єтнамі були створені експортні зони переробки, промислові зони й економічні зони. Завдяки цьому обсяг виробництва та продуктивність промислового сектору значно покращилися. По всій країні є 270 промислових зон і зон експортної переробки.

В’єтнамські вільні економічні зони відрізняє орієнтація на експорт, вдосконалення технологій виробництва й активне залучення іноземного капіталу. У країні є три базових типи ВЕЗ:

  • експортно-виробничі зони (ЕВЗ);
  • промислові зони (ПЗ);
  • індустріальні парки високих технологій.

ЕВЗ призначені для залучення інвестицій у новостворювані виробництва. Переважно товарів масового споживання: одягу, взуття, меблів, дитячих іграшок, канцелярських товарів. А також точного машинобудування і радіоелектроніки. Обов’язкові умови для розміщуваних підприємств такі: вони мають орієнтуватися на експорт, строк дозволу на розміщення має не перевищувати 50 років.

Ці зони створюють переважно в районах з високою транспортною доступністю (поблизу портів або в районі транспортно-перевалочних вузлів), виходів до великих економічних центрів, багатих на трудові та природні ресурси, з розвиненою інфраструктурою. Такі території засновуються безпосередньо розпорядженням прем’єр-міністра країни.

Промислові зони розміщуються зазвичай на базі вже наявних виробництв. Вони також мають експортну орієнтацію.

Організація Об’єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО) відносить в’єтнамські промислові зони до індустріальних парків, а індустріальні парки високих технологій розглядає як технопарки.

В’єтнам користується економічними зонами як для розвитку певних секторів промисловості, так і для розвитку певних територій. Наприклад, зараз заохочуються проєкти у сфері високих технологій, захисту довкілля, наукових досліджень, розвитку інфраструктури, переробки сільськогосподарських і водних продуктів, виробництва програмного забезпечення і відновлюваних джерел енергії. Крім того, державну підтримку мають виробництва, розміщені у «важких соціально-економічних районах». Такі підприємства можуть претендувати на пільгове оподаткування, податкові канікули, звільнення від імпортних митних платежів для ввезеного обладнання, комплектуючих, сировини та будівельних матеріалів.

Промислова зона Hiep Phuoc (с) shutterstock.com

Виробляти вигідніше, ніж привозити

Хоча В’єтнам чомусь досі часто називають аграрною країною, частка промисловості у структурі його ВВП становить 32,32%. Частка послуг – 41,13%, сільське господарство має 12,15%, ще 9,11% дають податки, за винятком субсидій. ВВП на душу населення В’єтнаму зріс з $118 у 1991 році, до $2715 у 2019 році.

Основною статтею в’єтнамського експорту стали електротовари: машини й обладнання. Їхня частка за десятирічний період зросла з 4 до 32%. Це результат стрімкого зростання телекомунікаційної та електронної галузей, а також переміщення до В’єтнаму виробничих потужностей. Переважно з Китаю, Японії та інших азійських країн завдяки низькій вартості робочої сили. Різниця в середній зарплаті між Китаєм і В’єтнамом може сягати $400. Ще однією перевагою В’єтнаму значна частка молодої робочої сили – близько 70% всього населення перебувають в активному віці. Очікується, що ця демографічна група зростатиме на 0,4% щорічно протягом найближчого десятиліття.

В’єтнам свідомо вибудовував такі правила гри на своїй території, щоб виробляти товари в країні було вигідніше, ніж ввозити з-за кордону. Наприклад, ставка ПДВ там коливається від 0 до 10%, а ще підприємствам у В’єтнамі дозволено створювати фонд досліджень і розробок, не оподатковуваний податком. До нього можна спрямовувати до 10% річного прибутку до оподаткування.

Зате майже всі ввезені товари обкладаються митом. А, наприклад, ввезення брухту і відходів металів на територію В’єтнаму ще й підлягає обов’язковому ліцензуванню.

Завод Hoa Phat (с) hoaphat.com.vn

Металурги й Дядечко Хо

Металургію В’єтнам намагався розвивати з початку 1960-х років. Центром зародження металургійної промисловості стало місто на північному сході країни Тай-Нгуєн завдяки великим ресурсам залізної руди та вугілля. У 1959 році там створили компанію Thái Nguyên Iron and Steel Company (TISCO).

Металургійний завод кілька разів відвідував Дядечко Хо – Хо Ши Мін. «Образ Дідуся Хо і його вчення завжди були дорогими команді працівників металургії», – зазначено на офіційному сайті компанії.

У листопаді 1963 року новий завод виробив першу партію чавуну. У 2009 році компанія була перетворена з повністю державного підприємства на частково приватизоване акціонерне товариство. До 2011 року обсяг її виробництва сягнув 230 тис. т чавуну і 400 тис. т сталевих зливків. Зараз у підприємства 6 тис. співробітників, 17 філій та 8 дочірніх підприємств. Компанія експортує сталь до Камбоджі, Канади, Індонезії, Лаосу та інших країн.

До десятки найбільших сталеливарних компаній В’єтнаму входять:

  1. Thái Nguyên Iron and Steel Company
  2. Vietnam Steel Corporation (VNSTEEL). Вона була створена в результаті злиття Metal Corporation і Steel Corporation. Vietnam Steel Corporation працює за моделлю акціонерного товариства з понад 50 філіями, дочірніми й залежними компаніями. Компанія виробляє 1,5 млн т заготовки на рік, у тому числі 300 тис. т з залізної руди, а також понад 2,5 млн т прокату на рік.
  3. Hoa Phat Group спеціалізується на виробництві конструкційної сталі, сталевих труб і оцинкованої сталі. Компанія має більше 30% ринку сталевих труб В’єтнаму, також експортує їх до США, Канади, Австралії та багато інших країн.
  4. POMINA, заснована в 1999 році, являє собою мережу з трьох сталеливарних і прокатних станів із загальною річною продуктивністю 1,1 млн т конструкційної сталі та 1,5 млн т заготовки. POMINA є одним з найбільших і найсучасніших виробників будівельної сталі у В’єтнамі та має найбільшу частку ринку будівельної сталі на Півдні.
  5. Van Loi Steel JSC – один з провідних постачальників сталі у В’єтнамі. Спочатку компанія займалася імпортом сталі, але в 2007 році відкрила власне виробництво.
  6. Vina Kyoei Steel Company Limited була заснована в 1994 році японськими інвесторами, включаючи Kyoei Steel Corporation, Mitsui Group, Marubeni-Itochu Steel Corporation і Vietnam Steel Corporation-JSC. Зараз Vina Kyoei поставляє на ринок ребристу сталь, сталь з різьбленням і з’єднаннями, гладеньку круглу сталь, рулонну сталь, сортовий прокат і заготовки із загальною проектною потужністю близько 1 млн т на рік.
  7. Viet Nhat Steel Corporation була створена в листопаді 1998 року. У 2002 році сталеливарний завод офіційно розпочав роботу, поставивши на ринок першу сталеву продукцію під торговою маркою Viet Nhat Steel (HPS). Основними видами продукції є арматура і сталеві заготовки. Продуктивність прокатного стану з арматури становить 240 тис т на рік, а потужність печі – 120 тис. т у рік, продуктивність по заготівлі більш 1 млн т на рік. Компанія працює на японському і італійському обладнанні.
  8. Vinausteel Limited. Це спільне підприємство Vietnam Industrial Investment Group (VII) з Австралії і Vietnam Steel Corporation – JSC (VNSTEEL). Воно було створене в 1994 році. Щорічно VINAUSTEEL може виробляти 300 тис т конструкційної сталі, основна продукція – гарячекатаний залізобетон розміром і гладенькі рулони.
  9. Dinh Vu Steel. Компанія заснована в 2012 році у формі закритого акціонерного товариства, виробляє сталь і чавун.
  10. Hoa Sen Group була заснована 8 серпня 2001 року. З невеликої компанії з 22 співробітниками Hoa Sen Group виросла в одного з найбільших виробників сталевого листа у В’єтнамі. Займається виробництвом покрівельних листів з оцинкованої сталі, алюмінієво-цинкового сплаву, оцинкованою фарбою та інших сплавів. Це провідний експортер сталевого листа і сталі в Південно-Східній Азії. Hoa Sen Group є провідним підприємством з виробництва й торгівлі гофрованим чавуном і сталлю у В’єтнамі, охоплюючи 33,1% ринку гофрованого заліза і 20,3% ринку сталевих труб.

Місст через Меконг (с) GMK Center

Інфраструктурні проєкти

Важливим стимулом для розвитку металургії у В’єтнамі є інфраструктурні проєкти, для яких потрібно багато металу.

У 2013 році знову було заявлено про плани реконструкції залізниць. У В’єтнамі досі експлуатується вузькоколійка, побудована ще французами в XIX столітті, яка сильно постраждала під час американської В’єтнамської війни. Місцями дорога взагалі одноколійна, що змушує поїзди пропускати один одного на спеціальних станціях. Шлях з Ханоя до Хошиміна триває до 33 годин.

У 2008 році почалося будівництво метрополітену в Хошиміні, а в 2010-му – в Ханої. Передбачається, що в 2021 році відкриють столичне метро, а у 2022 році запрацює метрополітен і в Хошиміні.

У сфері повітряного транспорту та пов’язаних з ним послуг ключовим гравцем залишається Viet Nam Airlines, національний авіаперевізник, значною мірою контрольований державою. Хоча авіаперевезення у В’єтнамі й раніше були розвинені доволі добре (за українськими мірками), в 2018 році запрацював перший аеропорт, створений у рамках проєкту ДПП. Оновлена інфраструктура аеропорту залучила на ринок пасажирських перевезень іноземних перевізників.

Що стосується наземного транспорту, мобілізація фінансування і бюджетні асигнування обмежені в порівнянні з попитом на дорожню інфраструктуру. Уряд прагне покращити дорожню інфраструктуру, особливо швидкісні автомагістралі, та модернізувати наявні маршрути за допомогою ДПП.

Але зараз з’явився новий стримуючий фактор, що гальмує інфраструктурні проєкти: з початку поточного року більше ніж на 40% зросла вартість прокату. Як повідомляє національне інформаційне агентстві VNA, зрив графіків будівництва загрожував найважливішим проєктам з прокладання магістральних автодоріг, які мали покращити наземне транспортне сполучення між північчю і півднем В’єтнаму. В’єтнамська асоціація будівельних підрядників (VACC) у травні навіть звернулася до уряду країни з проханням про регулювання цін на сталеву продукцію, оскільки на сталевий прокату припадає до 30% їхніх витрат. Але жодних заходів уряд не вживав.

(с) hoaphat.com.vn

Підсумки пандемії

Зростання цін на сталь, яке розпочалося після кризи в 2020 році, принесло В’єтнаму не лише неприємності в будівельній галузі. Незважаючи на негативний вплив Covid-19 і те, що сталева продукція В’єтнаму є предметом антидемпінгових розслідувань на кількох ринках, 2020 рік став успішним для в’єтнамських експортерів сталі. Дані В’єтнамської асоціації виробників сталі показали, що обсяг експорту будівельної сталі та сталі з покриттям у 2020 році збільшився на 7% і 14% в річному численні відповідно.

«Позитивний вплив пандемії на експорт сталі у В’єтнамі переважив негативний», – цитує дані звіту Hanoi Times.

Негативний вплив на в’єтнамську промисловість пандемія, звісно ж, чинила. Індустрія сильно постраждала, і продовжує страждати від заходів із самоізоляції. Спалахи захворюваності призводять до періодичного закриття виробничих ліній на фабриках, навіть незважаючи на те, що вакцинація робітників заводів є пріоритетною.

Заважають В’єтнаму і збої в логістиці. Нестача контейнерів, як і раніше, є основною перешкодою для морських перевезень, особливо на півночі країни. Суворі протоколи й спалаху вірусу серед водіїв вантажівок також перешкоджають своєчасному збору та доставці вантажів з портів. Але незважаючи на це, більшість великих морських портів працюють нормально з погляду обробки вхідних і вихідних вантажів.