(с) shutterstock.com

Для «зеленого» енергетичного переходу будут потрібні понад 2 млрд т сталі та взаємодія бізнесу з державою

«Зелений» енергетичний перехід – це глобальний тренд кліматичної й економічної політики, що зумовлює необхідність докорінної перебудови цілих галузей. Роль металургії в цьому процесі дуже важлива, оскільки ключові рішення для досягнення вуглецевої нейтральності в енергетиці, будівництві, транспорті й машинобудуванні засновані на використанні сталі. За оцінками GMK Center, реалізація планів глобального «зеленого» енергетичного переходу в різних галузях промисловості до 2050 року потребуватиме як мінімум 2 млрд т сталі. Про це говорили експерти на круглому столі «Особливості «зеленого» енергетичного переходу й роль металургії», організованому GMK Center.

«Завдяки «зеленому» енергетичному переходу наявні галузі економіки змінять свій вигляд. Будівельна, транспортна галузі, енергетика та промисловість мають бути повністю перебудовані, що змінить структуру економіки. Це неможливо без металургії, як виробника сталі. Для «зеленого» переходу потрібна «зелена» сталь. Іншими словами, металургія потребує декарбонізації, але й декарбонізація інших галузей залежить від металургії», – заявив під час круглого столу директор GMK Center Станіслав Зінченко.

Він додав, що для «зеленого» енергетичного переходу дуже важлива послідовність державної політики, оскільки реалізація екологічних цілей – це завжди результат взаємодії держави та бізнесу.

Директор «Центру економічного відновлення», радник прем’єр-міністра Кирило Криволап повідомив, що зараз на рівні Міністерства енергетики є мінімум три проєкти, пов’язаних із «зеленим» переходом. По-перше, консалтингова компанія KPMG розробляє Національну енергетичну стратегію. Передбачається, що вже до кінця року будуть відомі рішення за моделями ринку, стимулам, балансам, а також буде сформовано прогноз з виробництва та споживанню електроенергії. По-друге, консалтингова компанія Roland Berger розробляє проєкт Національної водневої стратегії. Третій проєкт пов’язаний з оновленням плану з розвитку відновлюваної енергетики, яку пише одна з галузевих асоціацій.

«Кілька проєктів мають зійтися в одну точку, фактично заклавши основу загальнодержавної стратегії «зеленого» енергетичного переходу», – пояснив Кирило Криволап.

Він зазначив, що підхід до енергетичної стратегії в Україні сильно зміщений у бік енергетичної незалежності. Причини зрозумілі – відмова від російського газу. Такий підхід передбачає появу нових джерел енергії й повсюдне заміщення цього газу: розвиток виробництва енергії з біомаси, розвиток ВДЕ, поява цілих секторів економіки, спрямованих на «зелений» перехід.

«Зелена» енергія

Для зниження викидів СО2 всі галузі потребують «зеленої» електроенергії. IEA прогнозує зростання виробництва електроенергії в 2,7 раза до 2050 року. До цього часу майже 90% електроенергії вироблятиметься з відновлюваних ресурсів, що створить додатковий попит на сталь для будівництва об’єктів відновлюваної енергетики.

За оцінками GMK Center, світову енергетику для «зеленого» переходу знадобиться 1,7 млрд т сталі. Це можна порівняти з поточними річними обсягами світового виробництва сталі.

«Розвиток практично всіх напрямів відновлюваної енергетики та мереж розподілу засноване на використанні стали», – зазначив аналітик GMK Center Андрій Глущенко.

Він пояснив, що сталь використовується для виробництва рас фотовольтаїчних панелей, насосів, резервуарів, теплообмінників на сонячних електростанціях, для виготовлення опор електропередач у системах розподілу і постачання. Сталь є також базовим матеріалом у відновлюваній енергетиці, де використовується, наприклад, для виготовлення щогл вітрогенераторів. За оцінками GMK Center, у 2021-2050 рр. сонячної енергетики знадобиться 566 млн т сталі, а вітроенергетики – 1129 млн т.

«Зараз частка «зеленої» генерації в загальному енергетичному міксі сягає 8%, якщо говорити виключно про сонце й вітер. Якщо додати ще й компонент гідроенергетики, то частка ВДЕ становитиме 12%, – зазначила Наталія Слободян, керівник департаменту зі змін клімату та екології ДТЕК. – Енергетична стратегія України передбачає більш амбітну довгострокову мету: до 2035 року в первинному споживанні енергоресурсів зелена енергетика має становити 25%».

На думку Наталії Слободян, будівництво нових потужностей ВДЕ неможливе без інвестицій в цю галузь.

«Залучення інвестицій, своєю чергою, залежить від створення прозорих регуляторних умов, чітких і однакових для всіх правил гри, виконання державних зобов’язань перед інвесторами», – зазначила вона.

З її думкою згоден і голова правління Української вітроенергетичної асоціації Андрій Конеченков.

«Позиція уряду, зафіксована в другому національно визначеному внесок в Паризька хартія по клімату, така, що викиди СО2 передбачається знижувати лише за рахунок зменшення використання вугілля. Розвиток альтернативної, «зеленої» енергетики вважається занадто складною темою. Коли у нас буде діалог між гравцями ринку й урядом, «зелена» енергетика буде розвиватися значно швидше», – упевнений Андрій Конеченков.

«Зелений» водень

Хоча Україна заявляла про своє бажання зайняти нішу виробника «зеленого» водню для європейського ринку, реалізація цих планів поки що під питанням. Як зазначив Андрій Конеченков, для виробництва «зеленого» водню потрібна «зелена» електроенергія, а її поки що виробляють надто мало.

«Водень, вироблений з використанням атомної енергії, який могла б виробляти Україна, – умовно «жовтий», – Європі не потрібен. Там його цілком здатна виробляти Франція, де також є багато атомних потужностей. Тому від нас вони готові отримувати тільки «зелений» водень, який вироблятимуть з використанням ВДЕ», – пояснив він.

Другою проблемою, здатної перешкодити реалізації планів поставки в Європу нового палива, є відсутність відповідних каналів дистрибуції. Як пояснив директор по інтегрованим комунікацій НАК «Нафтогаз» Максим Білявський, транспортування газоводородних сумішей і водню по українській газотранспортній системі практично неможлива з точки зору гідравліки.

«Відбуватимуться втрата ресурсу на шляху перекачування та інші явища, пов’язані, наприклад, з відбором газу. На режим руху газоводневої суміші впливатимуть під’єднані до системи магістрального газопроводу групи газорозподільних мереж і газовідводів. Потім нам доведеться компенсувати втрату тиску на газопровід-відвід відповідним тиском уприскування самого водню. Це дуже складні розрахунки, які необхідно постійно оптимізувати», – пояснив він.

Згідно з розрахунками «Нафтогазу», використання трубопроводів для транспортування газоводневих сумішей і водню можливо, тільки якщо доступ споживачів до газотранспортної системи обмежений, а довжина самого трубопроводу не перевищує 50-70 км.

Але, ймовірно, в найближчому майбутньому водень як паливо може й не знадобитися.

«Водневі технології та вловлювання діоксиду вуглецю, які зараз активно обговорюються в нашому просторі та з якими енергетична трансформація у нас здебільшого й асоціюється, є лише компонентами стратегії глобальних корпорацій, поряд з іншими заходами. За нашими спостереженнями, водень розглядається в тих випадках, коли неможлива електрифікація. Або коли неможливо знизити викиди іншими способами. Тобто, коли інші заходи не спрацювали», – зазначила Оксана Роман, керівник напряму енергетичної трансформації в Центральній та Східній Європі компанії Bilfinger Tebodin.

«Зелене» будівництво

У дослідженні GMK Center йдеться, що будівництво і нерухомість – головні джерела викидів парникових газів у світі. На них припадає 38% світових викидів, причому на процес будівництва й виробництва будівельних матеріалів припадає 10% (3,5 млрд т CO2). Ще 28% викидів (10 млрд т CO2) утворюються в процесі експлуатації будівель (операційні викиди) як результат споживання енергії для опалення, кондиціонування, освітлення та ін. Найближчими роками на зниження викидів у цьому напрямі будуть спрямовані значні зусилля та інвестиції. IEA очікує, що обсяг викидів у секторі будівництва має знизитися на 50% до 2030 року для досягнення поставлених цілей вуглецевої нейтральності. А до 2050 року операційні викиди мають знизитися до нуля.

«Знизити викиди в будівництві та нерухомості можливо за рахунок реконструкції та продовження строку служби існуючих будівель, використання матеріалів, вироблених з меншими викидами, використання матеріалів придатних до подальшої переробки, підвищення енергоефективності будівель», – пояснив головний аналітик GMK Center Андрій Тарасенко.

Він розповів, що останнім часом популярності набуває концепція ZEB (zero energy building). Це будівлі, які генерують енергії стільки ж, скільки і споживають, або навіть більше. Концепція передбачає застосування ряду рішень енергоефективності разом з об’єктами відновлюваної енергетики. Причому ці рішення засновані на використанні стали для кріплення сонячних панелей, сталевих віконних систем, енергетичних паль, сендвіч-панелей і так далі.

Основну частину операційних викидів будівель складають непрямі викиди. Тому в питанні розвитку енергоефективності будівель існує альтернатива – розвиток відновлюваної енергетики. Іншими словами, якщо енергія, яку використовують будівлі в процесі експлуатації буде «зеленою», то непрямі викиди будівель дорівнюватимуть нулю.

«Інвестиції в енергоефективність будівель і будівництво «вуглецево нейтральних будівель» забезпечують високу віддачу на макрорівні, набагато вище, ніж віддача від відновлюваної енергетики: $1 млн інвестицій у будівництво енергоефективних будівель створює 15 робочих місць, а $1 млн, вкладений у ВДЕ, – лише 2-3 робочих місця», – зазначив Андрій Тарасенко.

«Зелені» проєкти

На пострадянському просторі головною проблемою екологічних проєктів є недостатній рівень їх опрацювання. На думку експертів, саме тому на такі проєкти складно знайти фінансування.

«В Україні й на пострадянському просторі можливостей набагато менше, ніж, наприклад, у Північно-Західній Європі. Але й тут є ряд організацій, які вже зараз підтверджують зацікавленість у фінансуванні цих проєктів. При цьому вони наголошують, що питання фінансування – це не питання фінансів. Це питання зрілості й готовності проєкту. На жаль, проєкти, які ми спостерігаємо в пострадянському просторі, виглядають просто як презентації на папері без відповідних даних, без моделей», – зазначила Оксана Роман.

З нею згодна й Марина Денисюк, проєктний менеджер Офісу реформ Кабінету Міністрів України.

«Тема фінансування розглядається на найвищому рівні. Нещодавно у нас відбувся фокусний діалог з ЄС, і ключовим питанням було формування платформи фінансових інструментів. Вирішувалося, яким чином Україна і ЄС можуть взяти участь у проєктах з декарбонізації економіки. На жаль, без якісних проєктів цей механізм не запрацює. Оформлення та опрацювання проєктів – єдиний спосіб отримати фінансування», – вважає Марина Денисюк.

Оксана Роман зазначила й інші складності отримання фінансування для проєктів енергетичної трансформації. Серед них: технологічна й економічна невизначеність, пов’язані з інноваційними технологіями, довгий горизонт планування, необхідність залучення до проєкту різних партнерів і цілого пулу фінансують сторін, що породжує складності узгодження між ними. Велике значення мають також терміни поставки обладнання – вони можуть досягати 18 місяців.

«Але давайте будемо оптимістами», – закликала Оксана Роман.

І залишається тільки погодитися з нею.