Енергокриза в Європі створила нові можливості для азійських виробників сталі

Також зростання цін на енергоносії та війна в Україні поставили на паузу амбіційний «зелений» перехід європейських сталевиробників

Енергетична криза у Європі створила нові можливості для виробників сталі з Південно-Східної Азії. Про це пише Eurometal з посиланням на Fastmarkets.

Європейські сталевиробники, як повідомили джерела видання, дедалі охочіше звертаються до  імпорту з Азії через різке зростання вартості енергоносіїв та бар’єрів для імпорту з Чорноморського регіону. Зокрема, сталеві напівфабрикати не підлягають імпортним митам або квотам в ЄС.

Водночас сортовий прокат з Азійського регіону розглядається як заміна продукції турецького походження, вартість якої також різко зростає через ціни на енергоносії. Попри це, Туреччина регулярно використовує всі доступні імпортні квоти ЄС.

Дешевий ринок

Азія стала дешевшим ринком для отримання продукції, адже вона напряму не залежить від поставок російського газу «Північним потоком – 1». Деякі країни, наприклад Індія та Китай, виграли ще й від купівлі вугілля з РФ за нижчими цінами протягом останніх місяців.

За даними Fastmarkets, упродовж кількох останнх тижнів обсяг продажу напівфабрикатів та сортового прокату з Південно-Східної Азії до Європи оцінювався в понад 100 тис. т. Зокрема:

• киснево-конвертерні заводи у Малайзії та Індонезії нещодавно продали сталеву заготовку за ціною $515-525/ т FOB. Покупці – з Німеччини або Польщі. З Індонезії до цих країн продали не менш ніж 30 тис. т напівфабрикатів;
• 10 тис. т заготовки за ціною $515/т FOB продав трейдерам той самий продавець з Індонезії. За даними джерел, вантаж призначений для турецького виробника сталі.

Більш нізькі ціни пояснюються, зокрема, зниженням витрат на оптовий фрахт і наявністю вільних суден. Вартість фрахту великих суден зі сталлю, що вирушали з Індії до Європи, становила $80/т.

Азійський виграш

Угоди з Європою та Туреччиною допомогли метзаводам у Південно-Східній Азії підвищити цінову пропозицію на сталеву продукцію, попри млявий попит на імпорт у власному регіоні.

«Індонезійські й малазійські виробники вже розпродали арматуру, яку мають відвантажити в жовтні. Тому вони не мають наміру терміново продавати її до Південно-Східної Азії й можуть дочекатися початку переговорів на відвантаження в листопаді», – зауважує джерело Fastmarkets у Сінгапурі.

За словами аналітика GMK Center Андрія Глущенка, додаткову можливість продавати до ЄС свою продукцію азійські виробники отримали ще на початку вторгнення РФ, коли Україна припинила поставляти до Євросоюзу свої напівфабрикати.

«Європейським заводам довелося шукати нових постачальників, і головним кандидатом став Китай. Проте слід враховувати високі логістичні витрати на транспортування з Азії. Тож якщо азійські виробники і мають перевагу, то незначну. До того ж у ЄС діє система імпортних квот, тому з Азії не зможуть завозити до Євросоюзу необмежену кількість сталевої продукції», – зазначив експерт.

Підвищення цін у Європі

Через безпрецедентне зростання цін на електроенергію сталеливарні заводи в Європі почали підвищувати свої ціни. Наприклад, наприкінці серпня ArcelorMittal оголосив про підвищення цін на €50–100/т на весь рулонний прокат та на €100/т – на сортовий прокат. Проте кон’юнктура європейського ринку останнім часом погіршилася. Тому покупці навряд чи підтримають величезне зростання цін, особливо в секторі плоского прокату, зауважують джерела Fastmarkets. Зрештою європейські заводи почали скорочувати виробництво, намагаючись збалансувати ринок.

Як зауважує видання, змінилася й пропозиція на ринку катанки.

У 2021 році, за даними Асоціації європейських виробників сталі EUROFER, загальний обсяг імпорту катанки до ЄС становив 2,8 млн т.

Основними постачальниками катанки до ЄС у 2021 році були такі країни:

• Туреччина – 347, 7 тис. т (13% загального обсягу імпорту);
• РФ – майже 331 тис. т (12%);
• Білорусь – 225,6 тис. т (8%);
• Україна – 194, 7 тис. т (7%).

Вторгнення РФ в Україну різко змінило торговельні потоки. Через війну Україна відрізана від своїх основних морських портів (в Одесі та Маріуполі). Альтернативою експорту сталевої продукції морем стали залізничні та автомобільні перевезення. Проте обсяг експорту скоротився. Водночас у березні 2022 року Єврокомісія в рамках санкцій запровадила заборону на імпорт готової сталевої продукції з РФ та Білорусії. У результаті ці країни не отримали нових обсягів квот на імпорт на другий квартал цього року.

Європейські покупці тепер бронюють вантажі сталевої продукції з країн, що не мають індивідуальних квот, – з Індії, Єгипту, Індонезії. Зокрема, остання значно збільшила постачання катанки до ЄС. За перші шість місяців 2022 року Індонезія експортувала до Європи 65,1 тис. т катанки, тоді як за весь 2021 рік – лише 27,1 тис. т. Індія у січні-червні 2022 року поставила до ЄС 69,1 тис. т катанки в порівнянні з 23,88 тис. т. за 12 місяців 2021-го.

Вимушена пауза

Зростання цін на енергоносії, зменшення китайських інвестицій та війна в Україні сповільнили світове виробництво сталі. Про це пише BusinessUpdate. Ці фактори також змусили європейських металургів поставити на паузу розпочатий «зелений» перехід.

За даними асоціації World Steel, що об’єднує 64 країни-виробника, у першому півріччі 2022 року світове виробництво сталі впало на 5,4% р./р. – до 1,1 млрд т.

Зокрема, за словами Марселя Жене, експерта зі сталі та засновника Laplace Conseil, до минулого року всі виробники сталі, присутні в Європі, зокрема ThyssenKrupp, Tatasteel та ArcelorMittal, погоджувалися на впорядкований «зелений» перехід галузі. Ішлося про поступове виведення з експлуатації старих вугільних доменних печей, які викидають приблизно 2 т CO₂ на тонну виробленої продукції. Завдяки цьому сталеливарна промисловість змогла б удвічі скоротити викиди до 2040 року.

Наступним кроком став би перехід на «зелений» водень замість газу. Цей план підтвердила Єврокомісія. Але війна в Україні зупинила всі ці сценарії, адже ціна на природний газ за останній рік зросла вдесятеро. За словами Марселя Жене, наразі всі європейські проєкти розвитку сталевого виробництва тимчасово зупинено.

«Декарбонізація – поступовий процес, який не має певних часових рамок. Очікується, що технології, які справді зможуть зробити сталеве виробництво вуглецево нейтральним, з’являться не раніше 2030 року. Усе, що ми спостерігаємо зараз, – це R&D-проєкти. Проблема може полягати у тому, що для зниження викидів СО₂ у короткостроковій перспективі потрібен природний газ – для виробництва DRI поки що немає «зеленого» водню. А з поставками газу можливі проблеми», – зауважує аналітик GMK Center Андрій Глущенко.

Експерт зазначає, що нині важко робити прогнози щодо європейських проєктів з декарбонізації промисловості, бо невідомо, як довго триватиме енергетична криза.

За матеріалами Eurometal, BusinessUpdate