Внесок Євросоюзу в допомогу Україні має бути набагато амбітнішим

Підтримка ЄС мала би збалансувати диспропорції між планами й можливостями України в боротьбі зі зміною клімату

Амбіції України щодо досягнення цілей European Green Deel перевищують її фінансові можливості. А фінансова підтримка Європейського Союзу мала би збалансувати диспропорції між планами й можливостями України у боротьбі зі зміною клімату.

Таку думку висловив Тарас Качка, заступник міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, торговий представник України, в ході «Дня сталого розвитку», проведеного Європейською Бізнес Асоціацією. GMK Center публікує тези його виступу:

– На мою думку, насправді нам треба бути максимально прагматичними і чіткими щодо наших цілей. У розмовах про викиди та зміну клімату треба почати з визначення вихідної точки.

У 2015 році викиди СО₂ на душу населення в Україні становили 4,81 т. Тоды як у Європейському Союзі викиди на душу населення сягали 8,8 т. З того часу в Євросоюзі й Україні відбувалися флуктуації цього показника. Тим не менше в ЄС викиди СО₂ фактично залишаються вдвічі більшими, ніж в Україні.

Тому ми маємо розуміти, що рівень наших амбіцій щодо зміни клімату виходить трошки з інших параметрів. Ми, скоріше, маємо пропонувати Європейському Союзу не збільшувати викиди СО₂, якщо ЄС буде їх зменшувати. Тоді ми зможемо досягти цілей і Паризької угоди, і Green Deel.

Крім того, я думаю, що відповідно до цілей ст. 4 Паризької угоди, яка визначає національно визначений внесок, Україна має трактувати себе як країна, що розвивається. Адже є велика різниця. Ми можемо як завгодно довго трактуватися як країна, економіка якої є перехідною від комуністичної до ринкової, однак зараз за всіма показниками, як-то валовий внутрішній продукт або стан розвитку технологій, ми скоріше є країною, що розвивається. Особливо в частині зміни клімату.

Визначення національного внеску для країн, що розвиваються, бере до уваги й національні обставини. Наприклад, національні обставини України пов’язані з тим, що у нас є нереформований вугільний сектор з його внеском в енергетику.

Також я думаю, що нам не треба забувати про той великий подарунок, який ми зробили Європейському Союзу, викупивши всі євробляхі, які забруднюють повітря в наших містах. На мій погляд, нам треба ставити питання про те, що Європейський Союз, а особливо Польща й Литва, мають нам ще заплатити за те, що фактично ми своїм здоров’ям і поганим повітрям допомагаємо ЄС досягати цілей протидії зміні клімату. В нас поки що дуже миролюбна позиція з цих питань. Але я вважаю, що ми маємо бути набагато прагматичнішими.

А ще в нас є великий виклик, що стосується сільського господарства. Ми дуже добре говоримо про енергетику, але, відповідно до документів ООН, приблизно чверть усіх викидів іде від сільського господарства. І я думаю, що одним з найбільших викликів для нас буде, власне, більш чітке визначення того, як розвиток сільського господарства впливає на викиди СО₂.

Сьогодні в комітеті Європарламенту з міжнародної торгівлі обговорюватимуть так званий СВАМ (Carbon Border Adjustment Мechanism). Дуже важливо, що комітет Європарламенту доволі відверто говорить, що цей податок не вміщається в логіку Світової організації торгівлі, не вміщається в логіку угод про вільну торгівлю, в тому числі угоди про Європейську асоціацію. Він є порушенням і винятком. І єдиний шанс захистити СВАМ – це трактувати його як виняток. А ми маємо говорити з ЄС про те, яким чином справді зробити будь-які заходи такими, що сприяють досягненню цілей Угоди про асоціацію, а не такими, що спотворюють її та погіршують умови нашої торгівлі.

Я вважаю, що в нас з ЄС насправді більше спільного, ніж антагоністичного. Ми насправді маємо сконцентрувати свої сили на діалозі з ЄС над тим, щоб розвинути співпрацю щодо «зеленої угоди». І ця співпраця має вписуватися в ст. 6 Паризької угоди, яка передбачає добровільну співпрацю між країнами заради досягнення глобальних цілей з боротьби зі зміною клімату. Перспектив для співпраці є чимало. Особливо якщо Європейський Союз зрозуміє, що зрештою його внесок у боротьбу зі зміною клімату й у допомогу Україні має бути набагато більшим і набагато амбітнішим.

Наразі Європейський Союз робить акцент на амбітності цілей у боротьбі зі зміною клімату. Чим амбітніша мета – тим краще. Тоді виходить, що хто багатший – той і правий. Тому що амбітність цілей має бути підтримана певними грошима, і це така гонка у озброєнь. Європейський Союз насправді використовує зараз логіку зміни клімату та «зеленого» відновлення, щоби, грубо кажучи, залити грошима бізнес тими субсидіями, які зазвичай вважаються забороненими.

На жаль, в Україні поки що амбітність цілей не надто обґрунтована фінансовою підтримкою. Тому я вважаю, що якщо ми декларуємо мету боротися зі зміною клімату, то фінансова підтримка Європейського Союзу мала би збалансувати оці диспропорції, що є сьогодні.