Україні потрібно пріоритезувати галузі економіки

Щоб простимулювати орієнтацію на експорт, треба створити низку податкових інструментів

Яка економічна стратегія потрібна Україні? Чи має держава підтримувати економіку та які саме її галузі? Ці питання зараз активно обговорюють фахівці. Не став виключенням і круглий стіл «Економічна альтернатива для України: новітній індустріальний розвиток проти сировинної, аграрної країни без промисловості», який організувала та провела Торгово-промислова палата України. GMK Center публікує тези виступу на засіданні круглого столу Дмитра Наталухи, голови комітету Верховної Ради з питань економічного розвитку.

– В Україні дуже тривалий час була система реформ, яка полягала в трьох пунктах: все відкрити, нічого не чіпати та очікувати на зовнішню допомогу. Цей так званий план реформ себе не виправдав.

Міф щодо того, що такий підхід може бути ефективним, остаточно розвінчав COVID. Пандемія довела той факт, що без реального сектору економіки жодна держава в принципі не може бути конкурентною, оскільки вона лишається без відповідних логістичних та виробничих ланцюжків і без свого промислового потенціалу.

Перше, що я хотів би сказати, – нам потрібно перейти до прагматичної, егоїстичної моделі економіки та припинити гнатися за ідеологією. Ми не повинні турбуватися про те, що про нас подумають наші західні партнери, наші східні партнери чи будь-хто. Ми маємо думати, що вигідно саме для України. Якщо Україні вигідне індикативне планування, то це автоматично означає, що без нього ми не зможемо впоратися. Цей спосіб передбачає постановку певних цілей, визначення пріоритетів розвитку та застосування фіскальних, нормативних, фінансових та інших непрямих стимулів для їх реалізації. І якщо хтось скаже, що це суперечить ринку та концепції якоїсь там неокласичної школи чи ліберальному підходу, то, мені здається, нам має бути байдуже. Ми маємо керуватися виключно національними економічними інтересами України.

Що нам потрібно зробити, щоб реалізувати це індикативне планування? Насамперед нам слід пріоритезувати галузі економіки. На жаль, цього досі не зроблено. Ще в березні в законопроекті – так званому другому ковідному пакеті – Верховна Рада дала таке доручення Кабінету Міністрів. Однак із березня уряд чомусь не спромігся знайти час та ресурси, щоб визначити цей перелік пріоритетних галузей.

Зрозумівши пріоритетність галузей економіки, ми перейдемо до абсолютно логічного наступного кроку – аналізу негативних факторів впливу на ці галузі. Негативних з погляду конкуренції, імпорту та необхідності підтримки цих галузей тими чи іншими шляхами. Тут ми, знов-таки, можемо зіткнутися з певними ідеологічними запереченнями: мовляв, державна підтримка, державне стимулювання цих галузей не є ринковою моделлю. І тут я знову підкреслюю свою позицію: мені здається, нам має бути байдуже це.

Ми стали свідками того, що в умовах кризи капіталізм стає дедалі більш суверенним. Немає виключно ринкових моделей – є моделі змішаних економік, які ефективно працюють у всьому світі. Свідченням цього є, наприклад, країни Скандинавії. Тому ми маємо застосовувати будь-які інструменти, що допоможуть нашим галузям, які ми визначимо пріоритетними, рухатися та ефективно зростати.

І, нарешті, в рамках цього індикативного планування нам варто перейти від галузей до стимулювання не лише зовнішніх, а й внутрішніх інвесторів. Внутрішні інвестори мають бути сфокусованими та експортоорієнтованими. Щоб простимулювати орієнтацію на експорт, ми маємо створити низку податкових інструментів, податкових пільг. Таких як спеціальні економічні зони, індустріальні парки, що заохочуватимуть компанії діяти в межах України та створювати продукцію з доданою вартістю, яка надалі відправлятиметься на експорт.

Останнє моє зауваження стосується необхідності внесення змін до Конституції щодо основного завдання Національного банку України. Банківський сектор відіграє в Україні далеко не останню роль. І в контексті економічного зростання це особливо помітно. Коли в гонитві за низькою інфляцією повністю вбивається будь-який натяк на економічне зростання. Виправдовують це тим, що Нацбанк, мовляв, має забезпечити цінову стабільність. А те, що регулятор має стимулювати в тому числі економічний розвиток, як це зазначено в законі про Національний банк, повністю ігнорується через відсутність цього положення в Конституції.

Тому необхідно починати громадську дискусію в цьому напрямку, говорити з парламентом, з фаховими колами про те, що забезпечення цінової стабільності не може бути єдиною функцією Національного банку. Без економічного зростання в економіці не буде грошей, тому чи стабільні ціни, чи нестабільні – це не має критичного значення.

Вважаю, що без реіндустріалізації ми далеко не просунемося. Настали часи, коли держава стає одним із провідних гравців у власній економіці. Капіталізм стає дедалі більш суверенним. І чим раніше ми усвідомимо той факт, що нам необхідно брати активну участь у регулюванні нашого внутрішнього ринку, у стимулюванні одних галузей, захисті інших та підтримці третіх, тим краще для всіх нас.