Три принципи екологічного оподаткування

16 травня 2019 року в рамках круглого столу «Бізнес-Держава-Довкілля: екологічний податок та можливості в Україні» радник Комітету Верховної Ради з питань паливно-енергетичного комплексу Іван Гайдуцький розповів про три ключові засади, які мають бути закладені в основу системи екологічного оподаткування країни, аби успішно перейти до принципів зеленої економіки. GMK Center публікує головні тези його виступу.

Економічні механізми

Перший і головний принцип успішного екологічного менеджменту – наявність дієвих економічних механізмів вирішення екологічних проблем.

Хоча екологічний податок стягується з бізнесу, на сьогодні ми бачимо вкрай низьку його зацікавленість та замотивованість екологічним оподаткуванням; бізнес не повною мірою розуміє, що є основним об’єктом і суб’єктом цього податку; не усвідомлює, що суспільство пов’язує з ним досягнення своїх екологічних цілей – й шляхом скорочення викидів, й шляхом перерахування коштів до бюджетів (у формі податку) для природоохоронних цілей.

Ми маємо стимулювати бізнес.

Кожен бізнесмен має перейматись тим, скільки коштів екологічного податку він сплатив і як зменшити цю суму в майбутньому.

Якщо ми хочемо, аби бізнес був реально зацікавлений у зниженні екологічних внесків, ставка податку має починатися (умовно) з 10 грн, через рік піднятися до 20 грн, а за п’ять років – зрости до 5 тис. грн.

Тоді ми зможемо сказати, що у нас є реальний економічний механізм вирішення екологічних проблем. Адже, з одного боку, ми збиратимемо кошти, витрачаючи їх на екологічні потреби, а з іншого – кожен бізнесмен буде зацікавлений в тому, щоб зменшувати свої витрати на екологічні внески шляхом зменшення заподіяної шкоди довкіллю.

Стратегічна мета – за 10 років знизити збори з екологічного податку до нуля. Не тому що його ніхто його не сплатив, а тому що не було за що платити.

Кожен забруднювач платить

Другий принцип екологічного оподаткування – платити повинні всі.

Суть екологічного оподаткування не в тому, щоб «забруднювач платив», а в тому, щоб «кожен забруднювач платив». Тобто будь-який бізнес, навіть маленька кав’ярня, якщо вона генерує викиди, має сплатити екоподаток.

Як це робити? Чи є у нас механізм, за допомогою якого маленький бізнес мав би змогу платити екологічний податок. На жаль, ні. Але абсолютно очевидно, що ми маємо рухатись у цьому напрямку. Ми маємо розробити настільки легкий, зрозумілий та доступний механізм екологічного податку, щоб не виникало бажання ухилятися від нього. Усі розуміють: якщо бізнес прибутковий, з цього прибутку потрібно сплатити податок. Так само має бути з екологічним податком: якщо є викиди або інша шкода довкіллю – має бути сплачений екологічний податок. Просто, прозоро та з цільовим спрямуванням.

Глобальна система мотивації

Нарешті, ми маємо усвідомлювати, що екоподаток – це лише один з інструментів. Їх має бути значно більше. Думати потрібно ширше. Необхідно розробляти комплексну систему мотивації переходу до чистої економіки. Про це мають турбуватися і держава, і бізнес.

З одного боку, бізнес має перейматися тим, як йому зменшити свої екологічні внески, а з іншого – мати можливість акумулювати ці кошти та інвестувати їх в екологічні проекти.

Насамкінець, ми маємо рухатися в напрямку єдиного ринку податку. Аби не було ситуації, за якої компанії переміщають своє виробництво з однієї країни до іншої, щоб знизити для себе внески за забруднення. Наразі деякі міжнародні організації та експерти пропонують ставку податку на рівні $70 за тонну, а в Україні діє ставка 10 грн за тонну. Таким чином ми стимулюємо бізнес розміщати шкідливе виробництво у нас, адже маємо порівняно низьку ставку. Чи є така політика правильною щодо населення, яке потім страждає від забруднення та змін клімату? Питання риторичне.

Поступово слід запроваджувати загальносвітову ставку податку, за якої бізнес буде чітко усвідомлювати, що позбутися екоподатку не вийде – незалежно від країни, де він продукує викиди або шкодить екології. У разі несплати податку такий бізнес слід штрафувати або піддавати економічним (екологічним) санкціям.