Чому різке зниження квот для України не допоможе європейській сталевій промисловості

Рішення ЄС щодо посилення режиму тарифних квот (TRQ) спричинене посиленням імпортного тиску на ринку сталі. Це занепокоєння є очевидним. Зокрема у 2025 році загальний обсяг імпорту сталі, включно з напівфабрикатами, зріс на 14% порівняно з попереднім роком. Загальні параметри посилення суттєві: безмитні квоти скорочено приблизно на 47% порівняно з чинним режимом захисних заходів, а мито поза квотою збільшується з 25% до 50% з липня 2026-го. Залишається незрозумілим, як ця логіка узгоджується із запропонованою квотою для України, яку пропонують встановити на 73% нижче від фактичного обсягу відвантажень країни торік.

Власна система захисних заходів ЄС, викладена в Регламенті Виконавчої комісії (ЄС) 2019/159, базувалася на принципі балансу. Комісія зазначила, що захисні заходи повинні запобігати серйозній шкоді, зберігаючи традиційні торговельні потоки на ринок ЄС. Регламент також передбачає перегляди у випадках, коли заходи загрожують цілям інтеграції з преференційними торговельними партнерами, включно з їхньою стабілізацією або економічним розвитком.

Україна перебуває саме на цьому перетині інтересів. Вона не є просто ще одним далеким постачальником, що прагне доступу на ринок Євросоюзу. ЄС та Україна підписали Угоду про асоціацію, що містить Поглиблену та всеохопну зону вільної торгівлі, щоби поглибити політичні зв’язки, розширити вільну торгівлю й підтримати тіснішу економічну інтеграцію. Тому сталеву політику слід розглядати насамперед у цьому правовому та стратегічному контексті.

Важливе значення має й масштаб присутності України. У 2025 році українська сталь становила лише 1,9% споживання гарячекатаного прокату та 1,6% сортового прокату в ЄС. Такі частки надто малі, щоби впливати на ціни чи обсяг пропозиції на ринку ЄС. Україна також не має цінового впливу, пов’язаного з ринковими викривленнями, оскільки країна вже втратила свою колишню позицію постачальника з низькими витратами. Перебої з енергопостачанням, логістичні обмеження та зростання виробничих витрат послабили конкурентоспроможність українських виробників сталі. Зараз вони не здатні впливати на європейський ринок ані обсягами, характерними для демпінгу, ані сталою стратегією низьких цін.

Якщо ЄС має намір відновити імпортні потоки 2013-го, скорочення квоти для України напряму суперечить цій меті. Частка України на європейському ринку готової сталевої продукції досягла 1,7% у 2025 році, що близько до рівнів 2013 року (1,6%) та 2021 р. (1,8%). Отже, відсутні ринкові підстави для обмеження доступу України до ринку ЄС.

Крім того, експорт України до ЄС скоротився на 30% порівняно з довоєнним періодом. Сталеплавильні потужності України знизилися на 81% із 2013-го по 2025 рік, а кількість металургійних заводів зменшилася на половину. У 2025 році завантаженість потужностей уже становила близько 92,5%, що не залишає простору для значного зростання виробництва. Тому Україну не можна вважати джерелом надлишкових потужностей або імпортного тиску.

Виведення України з-під дії посиленого TRQ не підірве ефективність цих заходів. Навпаки, посилення TRQ проти України призведе до значних економічних втрат для постачальника, який не є причиною ринкового викривлення. Запропонована квота у 713 тис. тонн означала б втрати до 1,9 млн тонн експорту готової сталевої продукції та до 1,2 млрд доларів експортної виручки для України. Це стало б серйозним економічним шоком. Фактично жорсткіший TRQ для України спричинить великі збитки для важливого торговельного партнера, проте майже не вплине на стабілізацію європейського сталевого ринку.

ЄС має законне право захищати свій ринок сталі, а європейські виробники потребують підтримки для збереження конкурентоспроможності як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Однак ефективні торговельні заходи мають бути спрямовані на джерела дестабілізації, не підриваючи ширших стратегічних цілей. Українська сталь не є причиною викривлень, проти яких спрямовані заходи ЄС. Навпаки, Україна та сталева галузь ЄС стикаються зі схожими викликами: високі ціни на енергоносії, зростання імпорту і дорогий зелений перехід. Тому правильна відповідь — не створювати нових бар’єрів для України та зберігати торговельну систему, що відповідає ринковим реаліям і логіці інтеграції ЄС та України.

Зміцнення сталевої політики Європи має враховувати українську сталеву промисловість, яка вже є частиною європейських виробничих ланцюгів. Якщо ЄС справді прагне будувати сильнішу, більш стійку та конкурентоспроможну промислову базу, Україні слід надати статус партнера в цій роботі. Справжнім іспитом сталевої політики Європи є не тільки захист ринку сьогодні, а й посилення основ інтегрованої європейської сталевої індустрії майбутнього.