Українська металургійна галузь витримала війну, але тепер вона потребує справедливості з боку Європи

Я хотів би поділитися своїми міркуваннями щодо нещодавнього дослідження GMK Center, присвяченого викликам, з якими стикаються європейські й українські металургійні підприємства.

Понад чотири роки українська металургійна галузь працювала в умовах, які змусили б зупинитися багато підприємств в інших країнах: ракетні та дронові атаки, відключення електроенергії, порушена логістика, нестача кваліфікованих кадрів і виробничі майданчики, що працюють поблизу лінії фронту. Галузь не просила оплесків. Вона продовжувала виготовляти продукцію, сплачувати податки, зберігати робочі місця та підтримувати економіку країни.

Але наші ресурси стійкості не безмежні. Цього року ситуація значно погіршилася. У першому кварталі 2026-го виробництво сирої сталі в Україні скоротилося на 7,4% порівняно з аналогічним періодом торік. На заводі «АрселорМіттал Кривий Ріг» CBAM одразу поставив під загрозу 1,25 млн тонн запланованого експорту до ЄС цього року, що становить майже половину від нашого очікуваного обсягу виробництва. У першому кварталі 2026-го експорт довгомірної сталевої продукції з України скоротився на 60,5% проти аналогічного періоду торік. Збитки нашого заводу в тому ж кварталі перевищили 4,6 млрд грн. Це не поодинокі цифри. Вони описують систему, яка працює під постійною напругою.

На жаль, цей тиск пов’язаний з діями ЄС, зокрема із запровадженням CBAM і посиленням тарифних квот. Але Україна не є «третьою країною» для Євросоюзу, Україна — це майбутній член ЄС. Українські та європейські металурги не сидять по різні боки столу. Наші металургійні галузі стикаються з багатьма схожими викликами: високими цінами на енергоносії, засиллям дешевшого імпорту, падінням попиту на сталь, торговельними обмеженнями на експортних ринках і величезними витратами на декарбонізацію. Європа має рацію, захищаючи свою металургійну галузь від глобального надлишку виробничих потужностей та недобросовісної конкуренції, але послаблювати українську частину своєї майбутньої промислової бази — погана ідея.

Нові захисні заходи Євросоюзу щодо сталі — це новий бар’єр саме тоді, коли українська металургія потребує доступу до ринку ЄС, щоби вижити. Те ж саме стосується CBAM. «АрселорМіттал Кривий Ріг» роками інвестував у екологічну модернізацію, значно скоротивши викиди з часу приватизації, але війна зруйнувала звичну логіку інвестування. Завод, що працює в умовах відключень електроенергії, ризиків для безпеки, порушеної логістики та нестачі робочої сили, не може модернізуватися за тим самим графіком, що й європейський виробник, який працює за мирних умов.

Ми бачимо тут європейський парадокс. CBAM і система тарифних квот ЄС були розроблені для захисту європейської промисловості. Однак зараз вони ризикують нашкодити європейській компанії, що працює в країні-кандидаті на вступ до Євросоюзу, з якою вже розпочато переговори про входження. ЄС політично підтримує Україну, та водночас Україна втрачає доступ до європейського ринку. Я не можу пояснити цю ситуацію.

Україна не просить Європу відмовитися від своєї кліматичної чи торговельної політики. Ми сподіваємося лише на справедливе ставлення в надзвичайних обставинах. Зокрема на тимчасове звільнення України від CBAM і розумний підхід до квот на сталь. Від українського уряду ми очікуємо захисту внутрішнього ринку України від демпінгового імпорту й енергетичної політики, що підтримує конкурентоспроможність вітчизняного виробництва.

Йдеться не про підтримку одного підприємства. Тут про збереження реального сектору економіки в умовах війни. Майбутня відбудова України неможлива без сталі: від неї залежатимуть мости, житло, залізниці, енергетична інфраструктура, промислові об’єкти. Місцеві громади потребують робочих місць у промисловості. Коли такі робочі місця зникають, громади втрачають стабільність і впевненість у майбутньому. Це також питання суверенітету та європейської стійкості. Ослаблений український металургійний сектор зробить і Україну, і Європу залежнішими від зовнішніх постачальників у часи, коли стратегічна автономія та безпечні промислові ланцюги створення вартості мають значення настільки важливе, як ніколи раніше. Ослаблена Україна потребуватиме більше фінансування з боку Європи, що стане тягарем для європейських платників податків.

Допомога українській металургійній промисловості сьогодні означає допомогу майбутньому члену ЄС у збереженні промислової бази, яка знадобиться йому завтра. Це також означає доведення того, що шлях України до Європейського Союзу — не тільки політична обіцянка, а й економічна реальність. Партнерство між Євросоюзом та Україною у металургійній галузі принесе взаємну економічну вигоду. Україна отримає передбачуваність, необхідну для інвестицій, модернізації і декарбонізації, а ЄС — надійного промислового партнера та міцніші регіональні ланцюги постачання. У цьому сенсі справедливе ставлення до української металургійної промисловості — це не лише підтримка України, а й розумна інвестиція у власну промислову стійкість Європи.