Приховані особливості нової системи тарифних квот

Регуляція з країнним розподілом квот таки була опублікована до набуття чинності новою системою тарифних квот (TRQ). Затримка з публікацією до останнього дня створила надзвичайні ризики для імпорту. Це найгірший із можливих сценаріїв для будь-якого експортера, тому навіть сама публікація є позитивним кроком.

У тексті закону та наданого нормативного акта ми бачимо згадки про преференційний підхід до України — насправді це навіть було одним із критеріїв визначення частини квот у межах частини для країн, з якими ЄС уклав угоди про вільну торгівлю. Докладніше про це далі. Я також бачу, що експерти у соціальних мережах у контексті нових тарифних квот вказують на преференції, які отримала Україна. Преференції з окремих категорій товарів справді є, але їхній вплив мізерний.

Насправді Україна — одна з країн, які найбільше постраждали від нових тарифних квот. Обсяги її квот на 60% нижчі за експорт у 2025 році, що гірше, ніж 46-відсоткове скорочення загального імпорту. Результати наданих Україні преференцій викликають питання про пропорційність та узгодженість із власними політичними зобов’язаннями ЄС. Нижче я пояснюю, чому.

Як можна було би врахувати інтереси України

Україна отримала країнні квоти для 9 товарних категорій, на які припадає практично 100% її експорту 2025 року. За іншими категоріями Україна може здійснювати постачання в межах квот «FTA інші країни», але це малоймовірно, з огляду на обмежений асортимент продукції, яку вітчизняні підприємства здатні виробляти після втрати частини виробничих потужностей через війну.

Квоти розподілені приблизно порівну між частиною за режимом «найбільшого сприяння» (MFN) та частиною угод про вільну торгівлю (ССТ), до яких застосовувалися різні принципи. Для частини за режимом найбільшого сприяння база розрахунку будувалася на історичному принципі з урахуванням частки імпорту кожної країни в 2022–2024 роках. Що ж до частини по ССТ, підхід був складнішим. Він має враховувати наслідки вже чинних захисних заходів, необхідність диверсифікації постачань і, що найважливіше, становище України — «країни-кандидата на вступ до ЄС, яка стикається з винятковою та надзвичайною ситуацією у сфері безпеки».

Використання 2022–2024 років як базового періоду для розрахунку квот для України було б дискримінаційним, оскільки за цей час експорт української сталі значно знизився через шок початку війни, пов’язаних із цим логістичних проблем, дефіциту електроенергії та інших чинників.

Якби не війна, експорт з України до Євросоюзу був би суттєво вищим. Наприклад, частка нашої країни в імпорті ЄС у 2021 р. становила 8,3%. Проте у 2022–2024 роках обсяги імпорту в середньому скоротилися на 45%, а частка України в імпорті впала до 5,2%. Таку невідповідність слід було виправити щодо квот ССТ. Хоча це практично непомітно.

Незначні преференції

Проаналізувавши історичні частки імпорту та частки квот, ми встановили, що частки України в межах угод про вільну торгівлю (УВТ) для ключових товарних категорій відповідають історичним часткам імпорту або лише трохи їх перевищують:

• Для категорії 1А (гарячекатані рулони): історична частка імпорту точно збігається з часткою у квотах — 9,3%, як і для більшості інших країн. Інакше кажучи, до України тут було застосовано стандартний підхід. Категорія 1А є ключовою статтею українського експорту сталі, на яку припадає 50% від загального обсягу. У цій категорії Україна не отримала жодних преференцій і втратила 825 тис. т експорту.
• Для категорії 2 (холоднокатані рулони): частка України за УВТ на 2,8% перевищує її історичну частку, проте аналогічне збільшення спостерігається і в інших країнах, як-от Туреччина, Південна Корея та Індія. Це допомогло збільшити річну квоту України на 22 тис. т. Але за скорочення загальної квоти для категорії 2 на 40%, порівняно з імпортом 2025 року, квота України скорочується сильніше — на 48%. Обсяги експорту в цій категорії будуть на 200 тис. т меншими, ніж у 2025-му.
• Щодо категорії 13 (арматура): частка України за УВТ на 4,5% перевищує її історичну частку за режимом найбільшого сприяння (MFN). Це додає 21 тис. т до квоти України. Проте, порівняно з 2025-м, Україна опиняється серед тих, хто зазнав максимальних втрат, оскільки її квота скорочується на 73%. У цій категорії Україна може втратити 185 тисяч тонн експорту.
• За категорією 16 (катанка): частка квоти України за УВТ виявилася на 3,0% вищою за історичні показники. Але це збільшує загальний обсяг квоти країни лише на 25 тис. т на рік, тоді як квота скорочується на 50%, порівняно з імпортом 2025 року. Тобто, Україна втратила тут 190 тис. т експорту.

Резюмуючи ці чотири категорії є ключовими для українського експорту, на них припадає 82% усіх сталевих виробів, що поставляються до ЄС. У цих чотирьох категоріях імпорт 2025 року досяг 2,1 млн. т, тоді як преференції становлять лише 68 тис. т. Зрозуміло, що це не може пом’якшити наслідки скорочення квот.

Негативний вплив

Пошук балансу між необхідністю захисту ринку стали ЄС та політичною підтримкою України здавалося завданням, для якого можна було б знайти взаємовигідне рішення. Частка України на ринку ЄС у 2025-му становила лише 1,7%, що відповідає історичному рівню у 2013-2021 роках.

Під час одного із галузевих заходів представник Європейської комісії в Україні виступив із промовою, запевнивши всіх, що ЄС зможе ефективно знайти компроміс, оскільки це традиційно сильна сторона європейського політикуму. Насправді ми стали свідками рішення скоротити нашу частку в 1,7% на 60%. Це надмірно жорстке рішення, яке чинитиме руйнівний вплив на металургійну галузь України.

Нижче поясню його наслідки. В результаті вжитих заходів експорт готової металопродукції з України до ЄС скоротиться на 50–60%, або на 1,3–1,6 млн. т. Щодо плоского прокату, це означає ризик зниження обсягів виробництва на 37%. Тільки уявіть собі це. Чи є ще якась країна у світі, яка могла б втратити майже половину свого виробництва плоского прокату через запровадження тарифних квот? Щодо сортового прокату, тут під загрозою опиниться приблизно чверть обсягів виробництва.

Так, Україна отримує значну фінансову допомогу від Євросоюзу, яка п’ять років поспіль допомагає підтримувати оборону України. Проте металургійну галузь неможливо компенсувати лише за рахунок фінансової підтримки. Не можна просто виписати чек, який миттєво створить іншу бізнесову модель, здатну замінити металургійний бізнес і пов’язаний із ним ланцюжок поставок. У ЄС чудово розуміють цей принцип — європейські чиновники вирішили захищати власну металургійну галузь за допомогою тарифних квот, а не фінансових субсидій для створення нових робочих місць у сфері послуг чи деінде. Ця логіка ще більшою мірою застосовна до України, яка одночасно долає виробничі обмеження в умовах війни та прагне зберегти економічну основу для майбутнього відновлення.

Ухвалене регулювання діє лише до кінця 2026 року. З одного боку, це означає достатньо часу для продовження діалогу та внесення змін до регламенту з метою підтримки спільних інтересів України та ЄС. З іншого — найближчі шість місяців стануть випробуванням для української металургійної галузі, яка залишилася без значної частини своєї продукції.