Новые вызовы зеленой трансформации(c) shutterstock.com

Зелена трансформація передбачає повну перебудову всіх ланцюжків створення доданої вартості

Найважливішим світовим трендом зараз є сталий розвиток і зменшення впливу промисловості на довкілля. Йдеться про гармонізацію соціальних, економічних і екологічних факторів. Звідси випливає курс на декарбонізацію, тобто на зменшення викидів СО2, що впливають на зміни клімату.

Фактично цей тренд зачіпає всі ланцюжки виробництва. Тому світові економісти кажуть не про екологічні технології та екологічну модернізацію, а про зелену трансформацію економік. Це ключове стратегічне питання, яке стоїть перед кожною країною, перед кожним регіоном і перед кожною компанією.

Що таке зелена трансформація?

1. Декарбонізація – глобальний тренд

Це дуже важливо для металургії, хоча її частка в світових викидах СО2 не надто й велика – 5-6%. Поставлені цілі щодо вуглецевої нейтральності створюють ризики для бізнесу металургійних компаній, оскільки необхідні технології перебувають лише на етапі R&D. Але покупці вимагають екологічно чистий, «зелений» продукт. Інвестори вимагають стійкості бізнесу в довгостроковій перспективі, готовність до тих ризиків, які створює декарбонізація.

Кілька автомобільних виробників уже кажуть про те, що вони хочуть закуповувати тільки зелену сталь, тобто сталь з низьким викидом вуглецю. Наприклад, якщо компанія хоче бути постачальником BMW більш ніж на €20 млн на рік, вона має заповнити величезну анкету. У тому числі розповісти, яку енергію вона використовує, які шкідливі речовини викидає, наскільки сильно вона та її постачальники декарбонізовані. Це той випадок, коли виробничу політику виробників формуватимуть клієнти в Європі, які споживають зелену сталь.

2. Неготовність інфраструктури до зростання частки чистої електроенергії

Звісно, упродовж найближчих років 10 будуть освоєні більш прогресивні методи виробництва сталі. Прогнозується, що до 2050-2070 років 50-70% виробництва сталі, за різними оцінками, припадатиме на електрометалургію, ще частина – на водневі методи й електролізне виробництво сталі. Але всі ці нові методи виробництва передбачають більші витрати електроенергії. На тонну сталі буде споживатися в 3,5-4 рази більше, ніж зараз. І тоді ми будемо говорити про ще один новий виклик, коли вже інфраструктура ні металургійних компаній, ні регіонів, ні країн не буде готова до цього.

Ми розуміємо, що сьогодні до декарбонізації не готова ні металургія, ні сектор електроенергетики. І результатом того, що виробляється недостатня кількість чистої електроенергії, стане зростання цін на електроенергію. І всі чекають, що частка електроенергії в структурі собівартості зросте до 20-30% у всьому світі.

Якщо раніше виробники сталі вибудовували вертикальну інтеграцію з виробниками сировини і з вугільниками, дивилися на логістику: хотіли бути ближче до портів і до залізниці, то зараз більш важливим аспектом стане інтеграція з виробництвом зеленої, відновлюваної електроенергії. Наприклад, з виробництвом водню, щоб бути частиною стійкою ланцюжка поставок.

3. Доступність брухту

Найпростіший і найдоступніший на сьогодні спосіб скоротити викиди – розвиток циркулярної економіки. Для металургії – це збільшення використання вторсировини, сталевого брухту. Для України це ще один виклик, пов’язаний з доступністю брухту, оскільки в нас спостерігається його дефіцит через слабкі інвестиційних процесів в економіці. У Європі, навпаки – надлишок брухту, ЄС є найбільшим його експортером. Але й там, розуміючи важливість питання зниження викидів, всерйоз думають про обмеження експорту цього виду сировини. Тобто якщо ЄС обмежить експорт брухту, то його ціна на міжнародному ринку, зокрема в Україні, може виявитися набагато вищою, ніж у ЄС. Це зруйнує нашу модель роботи, адже наш основний ринок – це Європа, а наші європейські конкуренти матимуть можливість купувати брухт дешевше. Аналогічна тенденція з обмеженням експорту брухту зараз і в Росії. Китай, який тривалий час не закуповував брухт за кордоном, почав стимулювати імпорт. Почалася боротьба за новий «зелений» ресурс, і в цій боротьбі Україна має не найкращі можливості.

4. Зростання цін на сталеву продукцію

Тут виникає ще один новий цікавий виклик. Це зростання ціни. Ми вже бачимо: і світ, і Європа були не готові до зростання цін. Але при цьому всі чудово розуміють: зелена сталь буде дорожчою, тому що потребує інвестицій у чисту електроенергію, в інфраструктуру та в нові технології, які, за різними оцінками, можуть становити до $1000 на тонну. І в цьому плані процес декарбонізації має бути творчим, а не деструктивною. У процесі трансформації він має створити новий ланцюжок, яка дасть змогу впроваджувати інноваційні технології, освоювати інвестиції, піклуватися про довкілля. І при цьому давати робочі місця, а не закривати їх, тому що ми знаємо: різниця між новими й старими технологіями завжди полягає в кількості робочих місць.

Тобто один тренд декарбонізації формує дуже багато викликів. І при цьому слід розуміти, що Україна як держава йде в фарватері європейських тенденцій. На державному рівні офіційно заявлено, що ми хочемо бути частиною Green Deal, або зеленого вектора, як його ще називають.

Варіантів в України немає. Нам треба йти цим шляхом, але при цьому не втратити, а створити для себе нові можливості. У нас вони є. Ми потенційно близькі до Європи. Україна – європейськи орієнтований виробник. І ми можемо бути хорошим «зеленим» партнером для Європи в усіх сферах, випередивши інші країни. Тому що Україна розділяє і європейські кліматичні цілі, і європейський зелений курс.

Детальніше тема зеленої трансформації буде обговорюватися 14 липня на Міжнародному форумі «Декарбонізація сталевої індустрії: виклик для України».

Зареєструватися на захід можна за посиланням.