Обмеження на експорт брухту та фінансові стимули допоможуть екологічної модернізації підприємств

Питання боротьби зі зміною клімату і, відповідно, декарбонізації глобальної економіки стає зараз дедалі більш гострими в порядку денному всіх провідних країн світу – США, ЄС, Японії, Південної Кореї і навіть Китаю. Для досягнення кліматичної нейтральності до 2050 року Євросоюз прийняв спеціальну програму Green Deal. У ній декарбонізації металургійної галузі відведена важлива роль.

Перед українською металургією зараз стоїть дилема: який шлях декарбонізації вибрати? Абсолютно очевидно, що на даному етапі електросталеплавильна технологія – єдиний спосіб максимально відповідати нормам Green Deal. Саме електрометалургія дає мінімальні викиди СО2, але для її розвитку потрібна стабільна ресурсна база – металобрухт.

1. Брухт дає змогу знизити викиди СО2 на 60%

Металобрухт – це критичне сировину для декарбонізація української металургії. Використання брухту дає на 60% скоротити викиди СО2 на 1 т сталі. Використання 1 т брухту замість руди дозволяє не спалювати 740 кг вугілля.

Утім, з кожним роком збір брухту в Україні падає, і в 2020 році був зафіксований історичний мінімум. Проте вітчизняні металурги були забезпечені сировиною. Але з початку року експорт металобрухту став стрімко зростати й за підсумками першого півріччя злетів у 14 разів, а в червні встановив місячний рекорд – 85 тис. т, що відповідає споживанню одного великого меткомбінату.

Саме виходячи з екологічних міркувань все сусідні з Україною країни вдаються до протекціоністських заходів стосовно брухту. Наприклад, у ЄС група депутатів закликає Єврокомісію заборонити експорт брухту, Росія підвищила експортне мито та ін. Україна також необхідні такого роду обмеження, що дасть змогу забезпечити металургів ключовим сировиною для екомодернізації.

2. Електрометалургія дає менші викиди, ніж традиційна

Зараз є лише три технології виплавки сталі: мартенівська, киснево-конверторна й електросталеплавильна. І тільки електрометалургія максимально відповідає нормам Green Deal, оскільки викиди СО2 у електропечей складають від 100 до 300 кг СО2 на 1 т сталі, тоді як у мартенів цей показник перевищує 2500 кг СО2, а при виплавці сталі киснево-конверторним способом – на рівні 1800-2000 кг СО2.

У всіх розвинених країнах, згідно з даними WorldSteel, частка електрометалургії в загальному обсязі виплавки сталі є домінантною або значною. Лідерами можна назвати країни Близького Сходу (94%), Мексику (83%), США (71%) і Туреччини (69%). Не відстають Індія (56%), Канада (46%) і Євросоюз (42%).

В Україні частка електрометалургії не перевищує 5%, тому наша країна має вигляд відвертого аутсайдера навіть на тлі країн Центральної та Східної Європи. Причому в деяких державах у цьому регіоні частка електрометалургії сягає 100%. А в тих країнах, де сталь виробляється переважно традиційним киснево-конверторним способом (Чехія, Словаччина, Японія), металургійні компанії заявляють про заміну доменних печей на електросталеплавильні. Наприклад, Nippon Steel, Liberty Steel і навіть ArcelorMittal у Німеччині.

Я вважаю, що Green Deal для України невідворотний, а української промисловості доведеться декарбонізуватися. І ми бачимо, що в нашій країні є успішні приклади декарбонізації та максимального наближення до норм Green Deal.

3. Інвестиції з екологічної складової

Наш інноваційний електросталеплавильний комплекс «Інтерпайп Сталь», побудований ще в 2012 році, коли про Green Deal ніхто не говорив, є найбільшою екологічною інвестицією в українську промисловість за роки незалежності. Спільно із суміжними виробництвами «Інтерпайп» вклав у будівництво заводу близько $1 млрд.

Підприємство побудоване відповідно всім найжорсткішим екологічним вимогам Євросоюзу. Новий завод дав змогу закрити застаріле, екологічно брудне мартенівське виробництво. У результаті викиди СО2 ми знизили в 10 разів, споживання природного газу – в 8 раз. Вельми показово, що в туристичному центрі Італії, місті Удіні (10 км від Венеції), розташований метзавод, який є абсолютним аналогом «Інтерпайп Сталі». Він не відлякує туристів і не впливає на навколишнє середовище.

На сьогодні інвестиційний портфель «Інтерпайпу» становить $100 млн. Серед усіх проєктів можу виділити будівництво цеху зі складання колісних пар для ринків ЄС і США, будівництво нового термовідділу й нової лінії нарізки преміальних з’єднань на «Інтерпайп Ніко Тьюб».

Але що важливо: крім економічного ефекту, всі ці інвестиції мають в обов’язковому порядку екологічну складову. Наприклад, подальше зниження викидів СО2 та інших шкідливих речовин, утилізацію відходів, підвищення енергоефективності виробництва.

4. Фінансові стимули й держпідтримка

Ще раз наголошу: «Інтерпайп» інвестував $1 млрд у перехід компанії до виробництва «зеленої» сталі тоді, коли про Green Deal ніхто в Україні ще не говорив. А про держпідтримку й не йшлося. Натомість зараз, в тому самому Євросоюзі, екомодернізація металургійної галузі оцінюється в €144 млрд, і фінансування цих заходів передбачається здійснювати за рахунок пільгових кредитів, цільових програм і фондів.

Водночас в Україні немає жодного реально працюючого фінансового стимулу для декарбонізації промисловості в цілому і металургії зокрема. Однак наша країна готується взяти на себе надамбіційні кліматичні зобов’язання по НВВ-2, для виконання яких українській економіці знадобиться близько €100 млрд. А джерел фінансування цього процесу немає. Навіть єдиний законодавчо закріплений в Україні фінансовий стимул для «зеленої» металургії (передбачає оплату тарифу на передачу електроенергії без урахування тарифу для ВДЕ) так і не запрацював, хоча був прийнятий рівно рік тому.

Але варіантів у нас немає. Україні доведеться йти шляхом декарбонізації. Зараз нас до цього підштовхує Європа. Цей ринок для нас територіально близький і дуже важливий. А значить, Україні треба брати на озброєння європейські методи. Тобто підтримувати підприємства, давати можливості, доступ до технологій, до спільних проєктів. Зробити все необхідне для того, щоб підприємства хотіли й могли модернізуватися.