(c) shutterstock.com

Дипломатичні установи та бізнес-асоціації мають промотувати українську продукцію на міжнародних ринках

Квотні обмеження на європейському та інших перспективних ринках для наших експортерів часто подаються у ЗМІ як найбільша проблема зовнішньої торгівлі України та основне зло, з яким мають боротися наші урядовці в профільних відомствах. Однак чи настільки все однозначно? Чи допомагає таке спрощене, «чорно-біле» сприйняття проблеми нашим виробникам завойовувати своє місце під сонцем у міжнародній торгівлі?

Зробимо короткий екскурс у теорію міжнародної торгівлі. Тарифна квота – це один з інструментів тарифного регулювання урядами міжнародної торгівлі, який поєднує тарифне й кількісне регулювання імпорту товару. Здебільшого вона використовується відповідно до торговельних зобов’язань країн у рамках Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ), або у двосторонніх торговельних угодах. Уряд встановлює граничний кількісний обсяг імпорту товару, в рамках якого може застосовуватися нульове або знижене імпортне мито. Після вичерпання цього кількісного обсягу товар може ввозитися за умови стягнення вищого імпортного мита. Тарифні квоти є гнучкою і зручною формою торговельних заходів, які запроваджують уряди для таргетованої підтримки вітчизняного виробника, вирівнювання вітчизняного ринку у відповідних секторах тощо.

Зараз Україна має угоди про вільні торгівлі з такими країнами:

  • Велика Британія;
  • Ізраїль;
  • Канада;
  • Чорногорія;
  • Північна Македонія;
  • держави ЄС;
  • держави Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ): Ісландія, Князівство Ліхтенштейн, Королівство Норвегія, Швейцарська Конфедерація;
  • країни СНД.

Переважна більшість останніх угод про вільну торгівлю, що були підписані українським урядом, передбачають квотування як для продукції з України, так і для товарів, імпортованих на митну територію України.

Квотування – це захист власного ринку

Зазвичай квоти у зазначених торговельних угодах встановлені на аграрну продукцію. В першу чергу це пов’язано з бажанням урядів інших країн захистити власний аграрний сектор від доволі конкурентної української аграрної продукції.

Агропромисловий комплекс вважається одним з найбільш чутливих секторів економіки майже для кожної держави: по-перше, саме в цьому секторі задіяне населення, яке проживає в сільських місцевостях. А тому значний імпорт аграрної продукції може призвести до економічно-соціальної деградації сільських районів. По-друге, кожна країна переймається питанням власної харчової безпеки, а тому намагається диверсифікувати постачальників та спрямовує додаткові зусилля на розвиток та становлення власного аграрного сектору.

Яскравим прикладом квотування української агропромислової продукції є протекціоністська політика Європейського Союзу. Квотами обмежується значне ввезення на митну територію ЄС українських продуктів: меду, часнику, борошна, яловичини, свинини, м’яса птиці, цукру та інших товарів.

За правилами, поглиблена та всеохопна зона вільної торгівлі між Україною та ЄС є безмитною, тобто продукція не оподатковуються митним тарифом. Проте після закінчення виділеного обсягу квот застосовуються високі імпортні мита, покликані обмежити конкурентоздатність «надлишкової» імпортної продукції. Саме ці мита дійсно стримують надмірне ввезення українських товарів, оскільки українська продукція втрачає свою конкурентну перевагу в ціні та стає менш привабливою для европейського споживача.

Проте український агроекспорт знає чимало «товарів-чемпіонів», експорт яких не стримується ні квотами, ні позаквотними митними ставками, а обмежується виключно наявністю продукту в Україні та зацікавленістю європейського споживача. Такими товарами є мед, ячмінна крупа та борошно, оброблені томати та зернові.

Слід зазначити, що рівень позаквотних митних ставок на українські товари є доволі високим, порівнюючи з аналогічними позиціями для інших країн, що також експортують до ЄС. Це може бути пов’язане як з ціновою конкурентністю, так і з доволі високою якістю наших продуктів.

Як відстояти інтереси експортерів

Які інструменти має Україна для відстоювання інтересів своїх експортерів на зовнішніх ринках?

Насамперед слід розуміти, що кон’юнктура світового ринку постійно змінюється, а тому роль гравців так само може змінюватися. Це залежить як від ефективності виробництва продукції, тобто рівня її собівартості, так і від її якості.

По-друге, всі квоти діють відповідно до торговельних угод, які укладаються між країнами, тому єдиний варіант зміни квот – це перегляд угод. Наприклад, цього року між Україною та ЄС розпочався процес перегляду частин Угоди про асоціацію, який включає перегляд тарифних та нетарифних обмежень у торгівлі, в тому числі квот. Проте цей процес є довготривалим та доволі запеклим, оскільки країни не завжди готові йти на поступки та надавати більший доступ до свого ринку. Утім, враховуючи постійний інтерес з боку європейських імпортерів до української продукції та конкуренцію на ринку ЄС з іншими країнами-постачальниками, все-таки є шанс, що в майбутньому в наших експортерів можуть з’явитись додаткові обсяги квот або знижені митні тарифи на ввезення продукції до ЄС.

Окрім міждержавних перемовин, українські дипломатичні установи та бізнес-асоціації можуть і мають промотувати продукцію на міжнародних ринках через проведення торговельних місій, організаціїю участі українських компаній у міжнародних виставках та шоу. Такі інструменти просування експорту спрямовані на підтримку товарів, які мають суттєво вищу додану вартість і, як правило, не підпадають під дію тарифних квот та інших обмежень. Тому в довгостроковій перспективі українському бізнесу спільно з урядом слід приділяти більше уваги цим інструментам просування експорту, а також використовувати широкий інструментарій податкової, регуляторної підтримки, освітні та тренувальні програм, щоб стимулювати виробництво товарів високого рівня переробки.

У процесі сприяння експорту особливо відповідальною є роль бізнес-асоціацій, які є обличчям бізнесу на міжнародній арені. Наприклад, за підтримки Міністерства економіки України та Міністерства аграрної політики та продовольства України UBTA вже другий рік поспіль видає українське аграрне портфоліо, основним завданням якого є саме промоція вітчизняного аграрно-промислового комплексу на міжнародній арені. Окрім цього, незважаючи на коронавірусну пандемію та закриття кордонів, наша асоціація вже здійснила дві торговельні місії (до ПАР та до Грузії) та готується до низки нових місій найближчим часом.

Сьогодні експорт вітчизняної продукції ще не досягнув свого піку та має значний потенціал розвитку. Основним обмежуючим фактором для нарощування обсягів міжнародних поставок слід вважати не власне квоти, встановлені іншими країнами, а, скоріше, недостатність інформації щодо можливостей експорту, вимог до продукції на ринках інших країн, складність артикуляції потреб самого бізнесу та слабку підтримку держави. Проте за останні кілька років співпраця між українським бізнес-середовищем та представниками влади покращилась, а тому можливостей для розвитку експортного напряму української економіки вже в найближчому майбутньому буде набагато більше.