АМКР инвестировал в экологические мероприятия 600 млн грн за 2018 год © unian.net©unian.net

Україні не вистачає якісних фінансових інструментів екологічного стимулювання

Від січня 2019 року платежі за викиди CO2 в Україні підвищено в 25 разів. Деякі пропонують і далі радикально підвищувати ставку екологічного податку, щоб змусити заводи скоротити викиди. Іншими словами, екоподатки використовуються і сприймаються, скоріше, як покарання.

Європейський досвід дещо інший: в ЄС діє низка інструментів на базі екологічних податків, які дають можливість фінансувати природоохоронні заходи. Надходження від екологічного податку спрямовують на видачу природоохоронних грантів і пільгових кредитів; створюються податкові знижки та вуглецеві фонди. У рамках Європейської системи торгівлі квотами існує фонд, який фінансує проекти у сфері відновлюваної енергетики, уловлювання та зберігання вуглецю. До 2021 року він припинить своє існування, але буде створено два нових – Фонд модернізації та Фонд інновацій. Перший інвестуватиме в проекти енергоефективності та розвитку електроенергетики, а другий – підтримуватиме проекти в енергоємних галузях, альтернативній енергетиці, уловлюванні та зберіганні СО2.

На мою думку, Україні не вистачає якісних фінансових інструментів екологічного стимулювання. Бізнес реалізує природоохоронні проекти виключно за рахунок власних коштів – вельми обмежених. Часом доводиться робити це на шкоду проектам розвитку.

Чи скористається Україна досвідом європейських сусідів? Можливо, адже у Верховній Раді вже зареєстровані законопроекти (основні – №10146 та №10147, а також альтернативні – №10146-1 і №1017-1), покликані створити додаткові стимули для екологічної модернізації. Їх ідея в тому, щоб спрямовувати частину надходжень від екологічного податку на фінансування природоохоронних заходів підприємств.

Основний пакет законопроектів закладає ідею автоматичного повернення коштів: якщо підприємство реалізує екологічні заходи, воно може отримати знижку на сплату екологічного податку (залежно від обсягу природоохоронних інвестицій). Альтернативний пакет пропонує створити окремий фонд, з якого підприємства отримуватимуть компенсацію на реалізацію екологічних заходів.

Утім, під час круглого столу «Бізнес-Держава-Довкілля», який відбувся 16 травня в Орхуському центрі при Міністерстві екології та природних ресурсів, представник Державної фіскальної служби розкритикував такий підхід. З погляду ДФС, екоподаток є платою за здійснення діяльності на території місцевої громади, тож ідея відшкодування цього податку підприємствам непридатна. Екоподаток – не ПДВ, який відшкодовується при купівлі товарів і послуг, наголосив представник фіскальної служби, і місцева громада має право самостійно вирішувати, як використовувати ці кошти.

Думка ДФС зрозуміла – вона звертає увагу насамперед на фіскальну складову податків, тобто на функцію наповнення бюджету. Але податки мають також іншу функцію – регулюючу. Вона реалізується не лише за допомогою зміни ставок податків, а й шляхом формування цільових фондів, що дають можливість фінансувати конкретні заходи. Схожу ідею цільового фонду вже не перший рік просуває Державне агентство енергоефективності, намагаючись спрямувати частину відрахувань податку на викиди СО2 на фінансування проектів підприємств з енергоефективності.

Більше того, в чинному законодавстві вже закріплено цільове призначення надходжень від екоподатку – ці кошти мають використовуватися на природоохоронні потреби (щоправда, лише на місцевому рівні; на державному рівні цю норму скасували в 2014 році). Надавши підприємствам можливість використовувати частину відрахувань екологічного податку, ми посилимо його регулюючий вплив і зможемо швидше досягти поліпшення екологічної ситуації.

Утім, дехто вважає, що ідея автоматичного взаємозаліку екологічного податку та екологічних інвестицій є неприйнятною – компенсувати, мовляв, можна лише частину витрат і лише тоді, коли вже доведена ефективність проведених заходів.

Але такий підхід, по-перше, не вирішує проблему залучення коштів – фінансові ресурси потрібні до початку реалізації природоохоронних заходів, а не тоді, коли вже все виконано.

По-друге, виникає питання: як будуть використовуватися надходження від екологічного податку, якщо не спрямовувати їх підприємствам? Як зараз? Коли відрахування екоподатку витрачають на будівництво каналізації або для поповнення місцевою радою свого банківського депозиту? Практика свідчить, що місцеві органи влади не здатні ефективно і цілеспрямовано використовувати кошти.

По-третє, механізм контролю ефективності природоохоронних заходів з подальшим рішенням про те, компенсувати кошти чи ні, – це додаткова корупційна «годівниця» для чиновників.

Контроль за використанням коштів, безумовно, необхідний. Але саме лише ускладнення механізму контролю не приведе до поліпшення екологічної ситуації. Підприємства краще за всіх розуміють, як знизити навантаження на довкілля. І потрібно стимулювати їх до конкретних дій.