Екомодернізація потребує державної підтримки

За прикладом Євросоюзу Україні треба надавати підприємствам фінансову підтримку для екомодернізації

Європейський Союз надає своїй промисловості безпрецедентну програму фінансової підтримки і вдається до нової хвилі протекціонізму під екологічними гаслами. Україна поки що не запровадила жодних фінансових стимулів для своїх підприємств, які здійснюють модернізацію.

На цьому наголосив народний депутат Дмитро Кисилевський, заступник голови комітету Верховної Ради України з питань економічного розвитку під час круглого столу «Вплив CBAM на металургію України». GMK Center публікує тези його виступу:

– Вочевидь, металургія буде на вістрі процесів декарбонізації та зниження викидів СО₂ як в Євросоюзі, так і в Україні. Я наведу деякі дані: мартени, які досі є в Україні, дають 2500 кг викидів СО₂ на тонну сталі; конвертерна технологія, навіть у Євросоюзі, – це 1000-2000 кг, а в Україні, наскільки я знаю, – це близько 2000 кг СО₂ на тонну сталі. Електрометалургія має рівень викидів 80-350 кг на тонну сталі.

З огляду на плани Євросоюзу досягти вуглецевої нейтральності, ймовірно, усі європейські металургійні підприємства, окрім електрометалургійних, можуть бути зупинені. Їхні власники буквально повинні будуть побудувати нові заводи замість старих, при чому зробити це в найближчі 20-30 років.

Звичайно, влада в ЄС розуміє, що такі експерименти позбавлять громадян роботи. І в Україні, до речі, теж було би дуже непогано, аби влада це розуміла. Тому ЄС надає своїй промисловості безпрецедентну програму фінансової підтримки і вдається до нової хвилі протекціонізму під екологічними гаслами.

Наскільки мені відомо зі ЗМІ, в ЄС вже затверджено план, який передбачає, за різними даними, близько €100 млрд інвестицій у найближчі роки, з яких понад 60% – це державні кошти. Вони підуть саме на підтримку європейських виробників для того, щоб вони здійснювали екологічну модернізацію. Ще більші суми називають у США. Там говорять про $2 трлн на програми екологічної модернізації.

З чим у такому разі українська держава прийде до українського бізнесу, декларуючи цілі європейського «зеленого» курсу? На мою думку, саме це має стати наріжним каменем дискусії, бо це про гроші. Як народний депутат, я є автором двох законодавчих ініціатив, які дотичні до європейського «зеленого» курсу. Це норми про «зелену» металургію та мито на експорт металобрухту.

Перше: «зелена» металургія – це стимул для підприємств, які знизили викиди СО₂ до європейських цільових значень. Щоб ці підприємства могли отримувати невеличку знижку на електроенергію. Сьогодні це єдиний законодавчо закріплений стимул, який прив’язаний, власне, до європейського «зеленого» курсу. Але уряд саботує запровадження цього механізму. І де-факто цей механізм діє лише на папері. У реальності немає ні цього стимулу, ні інших – нічого, що допомогло б українськім металургам легше проходити екологічну модернізацію.

Друге – це продовження дії мита на експорт металобрухту. Нещодавно було засідання екологічного комітету парламенту, де я акцентував увагу на тому, що металобрухт – це важлива сировина для зниження викидів СО₂. Разом з іншими колегами по парламенту запропонував продовжити його дію ще на п’ять років. У контексті нашої сьогоднішньої розмови це означає, що Україна забезпечить сировинну базу для екологічної модернізації своєї металургії.

Але головним суб’єктом у перемовинах з ЄС є уряд. І я хотів би озвучити деякі очікування.

По-перше, не треба брати на себе надзобов’язань. На жаль, у нашій українській політиці вже багато років є така погана традиція: бажання сподобатися іноземцям іноді затьмарює українським чиновникам розуміння реальних можливостей нашої економіки.

По-друге, треба шукати аргументи, які дадуть Україні змогу мати виключення з торговельних обмежень, що їх планує запровадити Євросоюз. Я дуже вдячний GMK Center за такий прогноз і аналіз заходів, які застосує Євросоюз. Це дані, над якими можна міркувати. Але, наскільки я знаю, офіційно конкретика торговельних бар’єрів і обмежень, які планує застосувати Євросоюз з кліматичних міркувань, досі не відома. Тож нам дуже важливо готувати підґрунтя для подальших переговорів.

По-третє, необхідні реальні фінансові стимули для екологічної модернізації. Навіть ЄС, де екологічне законодавство суворіше, ніж в Україні, і воно там реально працює, має середній рівень викидів металургії трохи менше 1000 кг на тонну сталі, за тими даними, що в мене є. Це значно нижче, ніж в Україні, але екомодернізація там все одно потребує державної підтримки. Важливо, що така державна підтримка декларується. В Україні про неї не чути.

І четверте – це питання публічно-комунікаційне. Уряд мав би визнавати ті компанії, які здійснили екомодернізацію, якщо вона є реальним, а не декларативним урядовим пріоритетом.