Государственный налоговый переворот оставляет бизнесу мало вариантов(c) shutterstock.com

Якщо законопроєкт №5600 ухвалять, підприємства залишать фінансування природоохоронних проектів на поточному рівні

Екологічні податки в Україні досі розглядають як додаткові платежі, окремі від загальної системи оподаткування. В ЄС, наприклад, екоподатки є частиною цілісної системи податків і соціальних внесків, в основі якої – певний баланс.

Екоподатки в Європі

У Європі екологічні податки – це більш широке поняття, ніж прийнято думати в Україні. Можна виділити чотири основні категорії: енергетичні податки (energy taxes), транспортні податки (transport taxes), податки за забруднення (pollution taxes) і ресурсні податки (resource taxes).

Група енергетичних податків включає оподаткування таких продуктів, як вугілля, нафтопродукти, природний газ і електрика. До цієї категорії входить і податок на CO2. Саме енергетичні податки сформували більшу частину надходжень (77,9%) від екоподатків у ЄС у 2019 році.

Транспортні податки платять переважно власники і користувачі автомобілів. За підсумками 2019 року за рахунок транспортних податків було акумульовано 18,9% всіх коштів від екоподатків у ЄС.

Податки за забруднення та за користування природними ресурсами передбачають податки на видобуток сировини, викиди в атмосферне повітря (наприклад, NOx, SO2) і скиди у воду, на забруднення шумом і управління відходами. У 2019 році збори від цієї групи податків становили лише 3,2% від загальної суми екоподатків у ЄС.

Хто їх платить

Ще один цікавий факт: у ЄС основними платниками екологічних податків є домогосподарства, а не бізнес. Так, у 2018 році частка корпорацій у загальній сумі надходжень екоподатків становила 46,7%. Корпорації заплатили 50% від загальної суми енергетичних податків, 32% транспортних податків і 42% податків за забруднення та користування природними ресурсами. Таким чином, у структурі тарифів для населення закладена екологічна складова, що дає споживачам змогу усвідомлювати свій вплив на довкілля. Водночас прив’язка рівня витрат до обсягу споживаних природних ресурсів стимулює більш відповідальний підхід. В Україні ж тягар збору екоподатку лежить на бізнесі, тому його опір будь-якому підвищенню, без змін у цільовому використанні, є цілком зрозумілим.

Якщо більше, то менше

Збалансованість податкової системи ЄС виявляється й у тому, що у разі запровадження нових або підвищення чинних податків автоматично або зменшуються ставки інших податків, або звужується загальна база оподаткування. Наприклад, коли країни ЄС підвищували ставки екоподатків, уряди запроваджували компенсуючі заходи, щоб рівномірно розподілити навантаження на підприємства. Так, у Швеції, Данії та Нідерландах зменшили податковий тиск на фонд оплати праці. У Чехії в контексті зменшення промислового забруднення атмосферного повітря ставки екоподатку на викиди збільшили на 37% з подальшим поступовим зростанням, але при цьому кількість речовин, оподатковуваних податком на викиди, було зменшено з дев’яти до чотирьох (тверді частинки, діоксид сірки, оксид азоту й летючі органічні сполуки). А компанії, які впроваджують найкращі доступні технології та методи управління, взагалі звільнили від цього податку на період модернізації. І це логічно, адже так чи інакше збільшення податкового навантаження на бізнес в підсумку позначиться на зростанні цін на товари та послуги для населення.

У 2011 році в ЄС прийняли «Дорожню карту ресурсоефективної Європи». У рамках переходу до зеленої економіки у ній чітко окреслена необхідність поступової відмови від оподаткування трудових ресурсів на користь розвитку екологічної таксономії.

Більше – не означає ефективніше

За 17 років (з 2002 по 2019 рік) екологічні податки в ЄС загалом зросли на 52%, тобто в середньому на 3% щорічно. Натомість в Україні прийнято підвищувати ставки одразу в рази: наприклад, чергове підвищення податку на викиди СО2 планується одразу на 300%.

На жаль, будь-яке підвищення ставок екоподатку в поточній ситуації жодним чином не позначиться на ефективності турботи держави про довкілля. У 2019 році ставки податку на викиди СО2 зросли майже на 2340%, але особливого ефекту це не принесло: за підсумками того самого року викиди скоротилися на 2%.

Європейський Союз набагато успішніший у своїй екологічній політиці: у 2019 році європейські країни зафіксували найнижчий рівень викидів з 1967 року. І все це завдяки ефективній політиці держави, яка передбачає, зокрема, й фінансову допомогу підприємствам – субсидування, звільнення від податків, пільгове кредитування та ін.

У кризовому 2020 році Україна отримала від екоподатку 5,4 млрд грн, що на 11% менше, ніж у 2019 році. При цьому до державного бюджету надійшло 3,3 млрд грн. Але оскільки більша частина коштів спрямовується до загального фонду держбюджету, ці гроші пішли переважно на боротьбу з коронавірусом і на будівництво доріг. 2,1 млрд грн, які поповнили місцеві бюджети, були або витрачені на заходи, які явно не приносять користі довкіллю, або взагалі не були освоєні й просто збільшили суми депозитних рахунків. Звісно, є регіони-виключення, які все-таки витратили гроші за призначенням: наприклад, Дніпропетровська область.

На жаль, я не вірю в здатність місцевої влади ефективно розпоряджатися екологічними коштами. Як нещодавно заявив міністр економіки Олексій Любченко, Україна не використала понад $7 млрд інвестицій на соціальні, екологічні проєкти від Світового банку, ЄБРР та інших міжнародних донорів. Тому ініціативи щодо збільшення відрахувань екологічних грошей до місцевих бюджетів зараз не актуальні.

Постраждають і екологія, і споживачі

На відміну від держави, приватні компанії навіть у складному 2020 році не забували про екологію. Загальні витрати підприємств на екологічні проєкти зменшилися на 9% в порівнянні з 2019 роком – до 41,3 млрд грн. Але завдяки структурним змінам фінансування природоохоронних заходів навіть збільшилося. Наприклад, добувні й металургійні підприємства збільшили фінансування природоохоронних заходів на 27%. Загалом у всіх секторах збільшилися відрахування на охорону атмосферного повітря і протидію зміні клімату, на охорону біорізноманіття та захист ґрунтів і підземних вод.

Це свідчить про те, що бізнес має свої стратегії довгострокового сталого розвитку, інвестиції в які вони планують на роки вперед, за умови більш-менш стабільної ситуації на ринку. Але коли держава влаштовує податковий переворот, чим, без сумніву, і є законопроєкт №5600, тоді у бізнесу залишається кілька варіантів: або оптимізувати витрати і спрямувати екоінвестицій в інші, більш дружні до інвесторів країни, або зробити все можливе, щоб не платити податки й піти в тінь.

Звісно, це дві крайності, але, на мій погляд, у результаті прийняття законопроєкту №5600 в поточній редакції деякі підприємства, найімовірніше, залишать фінансування природоохоронних проектів на поточному рівні й тимчасово відмовляться від амбітних планів. А інші, в тому числі й держкомпанії, відобразять збільшення витрат у тарифах і цінах на продукцію або послуги. У будь-якому разі постраждає кінцевий споживач.

Щоб екоподаток виконував свою стимулюючу функцію, необхідно насамперед забезпечити його цільове використання. Слід переглянути список природоохоронних заходів, на які можна витрачати отримані кошти. Як відомо, Міндовкілля вже запустило публічний процес перегляду Постанови КМУ №1147. Тому є надія, що незабаром питання вирішиться.

Важливою буде й можливість повернення частини коштів, сплачених у вигляді екоподатку, самим компаніям на реалізацію проєктів з екомодернізації.

Непоганою видається також ідея створення фондів з декарбонізації, які могли б акумулювати як надходження від екоподатку, так і міжнародну фінансову допомогу. Але при цьому важливо чітко визначити, яким чином така донорська допомога буде залучена, а також хто і як розподілятиме гроші.

Проте компанії – члени Європейської Бізнес Асоціації налаштовані оптимістично: ми досі віримо, що консенсусу між владою і бізнесом буде досягнуто, а законопроект №5600 – доопрацьовано.