Регулятор у будь-який момент може «вмикати» й «вимикати» інструменти підтримки економіки

Після активної підтримки банків та економіки під час пандемії Нацбанк з літа поступово відмовляється від запроваджених минулого року антикризових заходів:

  1. З 1 липня граничні терміни довгострокового рефінансування скоротилися з п’яти до трьох років. Обсяги аукціонів обмежені: з липня – до 5 млрд грн, із серпня – до 4 млрд грн, з вересня – до 3 млрд грн;
  2. Періодичність аукціонів за процентним свопом з 1 липня скоротилася з двох до одного разу на місяць, а гранична терміновість – з п’яти до трьох років.
  3. Реструктуризація кредитів не продовжена.

З 1 жовтня НБУ скоротить термін кредитів рефінансування з 90 до 30 днів. На думку регулятора, криза минула і слід повернутися до традиційної для себе політики стримування інфляції (інфляційного таргетування). Для цього НБУ вже вчетверте з початку року підвищив облікову ставку. З 10 вересня вона встановлена на рівні до 8,5% річних.

Ефективність підтримки

У 2020 році ніхто не знав, як відреагує економіка та клієнти банків на виниклі проблеми: наскільки сильним буде падіння ВВП, скільки підприємств закриються, яким буде відтік депозитів і неповернення кредитів. Але в умовах пандемії банківська система – кровоносна система економіки країни – була постійно на контролі у регулятора.

НБУ постійно відстежував фінансову стабільність банків за всіма застосовуваними критеріями. Я вважаю, що за допомогою регулятора банківська система відмінно пройшла цей непростий період – фінансовий стан банків не погіршився, тому що фінустанови були докапіталізовані, ліквідність була і є на високому рівні, банки мали вільний доступ до інструментів кредитної підтримки.

Я вважаю, що зараз Нацбанк є найсильнішим з усіх регуляторів в Україні. Якщо раніше НБУ займався тільки грошово-кредитною політикою, то зараз він має доступ до всіх існуючих реєстрів і баз даних. Зокрема, у нас є Державна податкова служба, Державна митна служба, але зараз Нацбанк охопив увесь функціонал, пов’язаний з відстеженням грошових потоків клієнта, визначенням прозорості доходів і надійності його фінансового стану, а також ефективності (економічної доцільності) операцій. Наприклад, Нацбанк перевіряє компанії та їхні зовнішньоекономічні контракти на предмет завищення/заниження ціни, фіктивності контрагентів, тобто виведення валюти за кордон, куди йдуть гроші та хто кінцевий бенефіціар покупця/продавця, повноти сплати податків та ін. НБУ має весь необхідний інструментарій, щоб визначити все це.

За аналогічною схемою Нацбанк вибудував систему роботу систем комплаєнсу та фінмоніторингу в банках. Тобто банки переорієнтували на формат роботи, коли вони перевіряють суть видаткових документів клієнта і вивчають економічну логіку його транзакцій. Це не можна розглядати лише як елемент посилення перевірки платіжних документів. Банк починає розуміти, чим займається клієнт, його досвід, частку на ринку та потенційні можливості. Так відбувається очищення банківської системи в усіх напрямках, підвищується ймовірність надання кредиту тощо.

Гроші для економіки

Я хочу сказати, що наявність інструментів отримання додаткової ліквідності з боку регулятора – це вже плюс. Тому що років 15-20 тому були періоди, коли банки приходили з ОВДП до регулятора з проханням видати рефінансування під їх заставу. Але вони не могли його отримати. Тому те, що Нацбанк відкрив доступ до отримання ліквідності під цінні папери в будь-який час – це вкрай необхідний інструмент підтримки для банків.

До пулу цінних паперів, крім ОВДП, Нацбанк включив і муніципальні облігації, які випускають місцеві органи самоврядування. Банки, купуючи ці папери, сприяють поповненню місцевих бюджетів та розвитку регіональної інфраструктури.

Буде великим плюсом, якщо до пулу таких паперів будуть включені, наприклад, і нещодавно випущені під гарантії Мінфіну облігації «Укравтодору». Таке рішення може зробити ці папери привабливими і для банків, адже під них можна буде отримати фінансування в НБУ.

Звичайно, в самому факті рефінансування та купівлі банками ОВДП можна побачити те, що ці кошти не йдуть безпосередньо в економіку, а фінансують держвидатки. Але навіть на таку ситуацію можна дивитися по-різному. Наприклад, банк купує ОВДП у Мінфіну під час первинного розміщення. Куди Мінфін спрямовує ці кошти? Вони йдуть на казначейський рахунок для фінансування закладених там витрат. Іншими словами, так чи інакше ці гроші йдуть в економіку країни.

І вже якщо клієнт приходить до банку і просить кредит, то банк під заставу цих паперів може залучити рефінансування вже для видачі кредиту позичальникові. З іншого боку, з урахуванням наявних ризиків кредитування отримання рефінансування для кредитування виключно клієнтів – не найкраще рішення. Банки не хочуть кредитувати клієнтів просто заради збільшення кредитного портфеля.

У банків має бути вибір напрямів фінансування, і вони, зрозуміло, віддають перевагу майже безризиковим цінним паперам перед кредитуванням позичальників, чимало яких мають негативну ділову репутацію, довгу історію судової тяганини і виконавчих проваджень, корпоративні конфлікти, відсутність заставного майна. Це вибір банку, кого йому вигідніше фінансувати з огляду на наявні кредитні ризики. Але так чи інакше ці гроші йдуть в економіку країни.

Своєчасність рішення

Логіка рішення НБУ про поступову відмову від запроваджених минулого року антикризових заходів базується на очікуваннях зростання ВВП. В умовах зростання економіки і значного збільшення експорту більше немає необхідності в таких значних заходах підтримки.

Важливо розуміти, що регулятор в будь-який момент може «вмикати» і «вимикати» інструменти. У Нацбанку був і залишається цілий набір інструментів впливу на макроекономічну ситуацію: рефінансування, облікова ставка, обов’язковий продаж валюти, норми резервування, вимоги до кредитів та ін. Тобто залежно від ринкових тенденцій Нацбанк може швидко знову застосувати заходи підтримки банківської системи.

Ще одним моментом є необхідність підтримки стабільності курсу й рівня платоспроможності національної валюти. Платоспроможність – це здатність через деякий час купити певну кількість товару за той самий обсяг грошей. У цьому випадку йдеться про рівень інфляції. І регулятор говорить про те, що економіка зростає, інфляція збільшується, тому він буде вилучати ліквідні інструменти з ринку, щоб не наповнювати його грошима. Нацбанк починає звужувати ліквідність, щоб знизити інфляцію.

У нас зараз інфляцію зумовлюють внутрішні та світові чинники. За допомогою облікової ставки Нацбанк стримує внутрішні чинники, але, наприклад, не може вплинути на світові ціни на зерно та сировину. За підсумками серпня інфляція в Україні в річному вимірі становила 10,2%, що змушує регулятора вжити адекватних заходів. З 10 вересня облікова ставка встановлена на рівні до 8,5% річних.

Також потрібно згадати про те, що крім коштів рефінансування, клієнти можуть розраховувати на антикризові програми під 5-9%, що вже збило відсотки за корпоративними кредитами, які не підпадають під їх умови, до 10-12%.

Інфляція vs розвиток економіки

До початку літа регулятор своїми заходами сприяв зростанню ВВП, а не боровся з інфляцією. В умовах пандемії мета таргетування інфляції відійшла на другий план в порівнянні з необхідністю стимулювання зростання економіки.

Інфляція в діапазоні до 5% – це нормальна ситуація. Зараз найрозвиненіші країни світу констатують інфляцію в 2-5% у річному обчисленні. Зростання ВВП працює через інфляцію, тому розвинені країни розігрівали економіку через низькі процентні ставки, заливали сотні мільярдів доларів стимулювання, внаслідок чого ціни зростали. Але ефект того вартий – формувався новий попит і додана вартість, підприємства завантажували свої виробництва та ін.

Тому в поточних умовах, коли динаміка українського ВВП вийшла в плюс, я вважаю правильним повернення Нацбанку до інфляційного таргетування. Тим більше що зараз регулятор не бачить істотних ризиків для макроекономічної стабільності в Україні.