Директор департаменту продажів «АрселорМіттал Кривий Ріг» – про наслідки пандемії та протекціонізму

Нинішній рік ще більше сплутав карти на глобальному ринку сталевого прокату. Спочатку країни одна за одною закривалися на карантин і скорочували споживання металу. У другому півріччі попит на прокат і ціни почали відновлюватися, але не скрізь і не так швидко, як хотілося б металургам.

До того ж ситуацію погіршила нова хвиля протекціонізму. Багато урядів, які відповідають за найбільші національні економіки, бажаючи підтримати власних виробників, посилили захисні заходи проти імпорту. На цьому фоні український ринок залишається доволі відкритим для зарубіжних постачальників. І це абсолютно не радує вітчизняних виробників.

Якої шкоди завдала найбільшому українському виробникові арматурного прокату пандемія коронавірусу та пов’язані з нею карантинні обмеження, як нова хвиля протекціонізму змінила структуру продажів компанії, якими є перспективи внутрішнього ринку, чому зростає імпорт арматури з Білорусі та що з цим робити, – кореспонденту GMK Center розповів Євген Чумаченко, директор департаменту продажів «АрселорМіттал Кривий Ріг» по Україні та країнах СНД.

Пандемія коронавируса COVID-19 – безумовно, головна подія 2020 року. Як епідемічна ситуація та карантинні обмеження вплинули на результати роботи компанії?

– У першій половині року пандемія мала значний вплив на всіх виробників. Друга половина року – більш позитивна. Зараз на зовнішньому ринку спостерігається поліпшення ситуації з попитом на сталеву продукцію і з цінами на неї. Поки рано підводити підсумки діяльності компанії, проте, швидше за все, результати року будуть не такими, як нам хотілося б.

Як цього року змінилася географія поставок?

– Цього року держави запроваджували багато всіляких обмежувальних заходів. У результаті через пандемію деякі ринки були просто закриті, інші – паралізовані. Закривалися порти та підприємства, на багатьох зовнішніх ринках активність була зведена до мінімуму.

Через локдауни дуже чутливе для нас зниження попиту відбулося на європейському ринку. Країни МЕNА (Близький Схід і Північна Африка) теж значно знизили активність. Тому нам довелося переорієнтувати торговельні потоки в інші регіони.

Наскільки складно було міняти логістику?

– ArcelorMittal – міжнародна корпорація. Тому, з огляду на досвід і розуміння ринків у всьому світі, нашій компанії, напевно, було легше трансформувати логістику та продажі, ніж деяким іншим гравцям. Але все одно переорієнтація зі звичних ринків на нові вимагала певних зусиль.

Загалом ми вважаємо, що «АрселорМіттал Кривий Ріг» з честю пройшов випробування, хоч було непросто. Переорієнтація на нові ринки збуту – завжди дуже трудомісткий процес. Адже нові ринки передбачають нові стандарти. Доводиться заново проходити процес сертифікації продукції з урахуванням законодавства країн, до яких планується постачати товар. А уряди цих країн, коли бачать, що зростає імпорт, придумують різноманітні бар’єри. Це можуть бути просто мита, як у США, квоти, як у країнах Євросоюзу, або ж посилення державами правил сертифікації. Тож її можна проходити півроку, рік, а то й більш тривалий період.

Наскільки гостро компанія відчуває вплив протекціонізму на зовнішніх ринках?

– Останнім часом наша компанія зіткнулася з тим, що більшість держав посилюють протекціоністські заходи проти імпорту нашої арматури та катанки. У принципі ми можемо вже констатувати, що втратили, наприклад, Єгипет. Щорічно ми продавали туди 500 тис. т продукції. Ринок Лівану на 100 тис. т втрачено. У країнах Перської затоки 200 тис. т на рік втрачено. У Латинській Америці деякі країни посилили сертифікацію, і там близько 100 тис. т втрачено. У сумі це вже майже 1 млн т. Цей обсяг треба переорієнтувати на інші напрямки, в Південно-Східну Азію, в тому числі.

А як ви оцінюєте динаміку внутрішнього ринку?

– Загалом по року в грошовому виразі обсяги будівництва знижуються. Для наших основних споживачів – будівельників – локдаун не минув безслідно. Будемо сподіватися, що друге півріччя витягне статистику за рахунок інфраструктурних проектів. Однак інфраструктурні проекти, на жаль, в такій кількості, як хотілося б, металопрокат не споживають.

У секторі житлового будівництва, крім локдауну, на ситуацію вплинули проблеми великих забудовників – «Аркади» й «Укрбуду». Так, «Київміськбуд» частково врятував ситуацію, підхопивши ряд проектів «Укрбуду», але він лише два-три місяці тому почав там роботу.

У комплексі це доволі негативно позначилося на темпах роботи в будівельному сегменті. Тому ми оцінюємо можливе зниження споживання прокату в будівництві за результатами року на 12-15%. А це означає, що за підсумками 2020 року внутрішній ринок арматури може не дотягнути до позначки 900 тис. т.

При цьому імпорт арматури в країну зростає. Наскільки гостро ви відчуваєте конкуренцію з боку імпортерів?

– Відчувається конкуренція, особливо з боку Білоруського металургійного заводу. Крім того, періодично ми спостерігаємо поставки турецьких виробників. Український ринок у принципі достатньо відкритий, і майже жодних бар’єрів для поставок ззовні, на жаль, немає.

Що дає білорусам змогу нарощувати продажі арматури нашим споживачам?

– Білоруський виробник також стикається з обмежувальними заходами на зовнішніх ринках. Наприклад, з боку Європейського Союзу – основного для нього споживача. Російська Федерація теж не надто зацікавлена, щоб білоруси продавали в них арматуру. Адже в Росії безліч своїх виробників. Зрозуміло, білоруські металурги шукають ринки збуту, щоб диверсифікувати джерела доходів, і нарощують поставки в Україну. На нашу думку, це нечесний, демпінговий імпорт. Київський регіон і Західна Україна дуже страждають від цього.

А що споживачі кажуть про білоруський прокат?

– Я чув, що є нарікання щодо тривалості поставок, трапляються затримки. Але через те, що ціна демпінгова, споживачі все одно купують білоруський продукт. Також трапляється, що не всі діаметри у цього заводу доступні для замовлення.

Які ваші логістичні можливості в північному і західному регіонах України?

– Завдяки власній мережі металобаз ми можемо оперативно реагувати на виклики ринку та протягом кількох днів доставляти прокат. Наші білоруські конкуренти такої переваги не мають.

Але в силу географічної специфіки в західному і північному регіонах України у них є перевага за вартістю логістики.

Коли в середині літа забудовники почали виходити з локдауну, у них зросли потреби в прокаті. Був момент, коли трейдери почали скаржитися на дефіцит арматури. Ви якось реагували на ситуацію?

– Ситуація виникла через неправильне планування роботи посередниками-дистриб’юторами. У квітні – на початку травня вони утримувалися від замовлень. Ніхто не розумів, що буде далі.

Комбінат, у свою чергу, зупинятися не може. У нас є зобов’язання перед державою, перед колективом, перед акціонерами. Тому ми брали експортні замовлення на червень-липень.

А потім, коли попит відновився і всім знадобилася арматура, дистриб’ютори прийшли з вимогою: «Дайте-но нам сьогодні ось таку кількість». Зрозуміло, миттєво задовольнити потребу не було можливості. Але ми, тим не менше, велику кількість експортних замовлень перенесли на більш пізні періоди, щоб оперативно задовольнити попит в Україні. За статистикою, ми в червні-серпні відвантажили на внутрішній ринок більше, ніж минулого року. Тому вважаю, що «АрселорМіттал Кривий Ріг» зробив все, щоб задовольнити потребу покупця і збалансувати ринок.

Минулого року держава провела антидемпінгове розслідування відносно імпорту арматури з Білорусі та запровадила нульове мито на її ввезення. Як ви оцінюєте рішення Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі?

– Це рішення дуже здивувало та розчарувало, адже демпінг з боку білоруського постачальника був доведений. Ми не згодні з цим рішенням і сподіваємося, що уряд все-таки заступиться за економіку України й за національних виробників.

Що ви плануєте робити далі?

– Це питання зараз перебуває скоріше в юридичній площині. Є певні процедури, є судовий процес. Робота в цьому напрямі триває.

Які аргументи ваша компанія наводить на захист своєї позиції?

– Чому всі країни підтримують своїх виробників? Тому що їхня діяльність має ефект мультиплікатора для всієї національної економіки. Продаючи свою продукцію, ми створюємо і підтримуємо певну кількість робочих місць як у себе на підприємстві, так і в наших постачальників і підрядників. Це дає змогу зберігати і збільшувати споживання в Україні, що, відповідно, збільшує інвестиції в економіку країни, а також надходження податків і зборів до бюджетів усіх рівнів.

Крім того, ніхто не відміняв позитивний ефект на стан торговельного балансу. У нашій країні зовнішньоторговельне сальдо, як правило, негативне. Тому вважаємо, що держава має підтримувати експорт і не потурати нечесному імпорту.

Адже у випадку з білоруським прокатом, наприклад, виходить досить цікава ситуація. Коли ми продаємо до Білорусі продукцію, вони стягують з нас мито. А ми з білорусів нічого не беремо. Виходить, що це абсолютно не паритетна торгівля. Їхній ринок закритий для нас, ми не можемо туди продавати, однак вони продають в Україні безперешкодно. Ми вважаємо, що такий стан справ несправедливий і потребує перегляду на державному рівні.