Основа української міцності: як металурги тримають стрій

В Україні відзначають День металурга

П’ятий рік поспіль повномасштабна війна випробовує на міцність гірничо-металургійний комплекс (ГМК) України, який є справжнім «економічним тилом» і хребтом нашої держави. Попри те, що обсяги виробництва скоротилися втричі порівняно з довоєнним періодом, галузь демонструє важку, але впевнену стабілізацію. Металургійні підприємства залишаються серед найбільших платників податків, роботодавців та інвесторів, утримуючи прифронтові регіони. ГМК не лише фінансує оборону та забезпечує валютну виручку, а й безпосередньо постачає спецсталі для ОПК.

Нині сектор змушений адаптуватися до міжнародного протекціонізму, суворих європейських квот і екологічних мит (CBAM). Водночас компанії продовжують інвестувати у підтримку виробництва, створюють унікальні екосистеми для реінтеграції ветеранів, паралельно долаючи безпрецедентний кадровий дефіцит або й енергетичні виклики.

Хребет економіки

П’ятий рік повномасштабної війни українська металургія зустрічає у стані, який складно описати одним словом. Компанії, ціною величезних зусиль, намагаються стабілізувати обсяги виробництва на рівні, втричі нижчому за довоєнний.

За підсумками 2025 року українські металургійні підприємства збільшили виробництво чавуну та прокату — на 11,2% р./р., до 7,9 млн т, і на 4,8% р./р., до 6,5 млн т відповідно, тоді як виплавка сталі за той самий період скоротилася на 2,2% р./р., до 7,4 млн т.

За даними ОП «Укрметалургпром», за 2025 рік українські металурги відвантажили на експорт 4,1 млн т металопродукції, що менше на 1,1% р./р. Левова частка експорту сталі (82%) була спрямована на ринки країн Євросоюзу.

Однак, попри все, ГМК залишається одним із найбільших і найважливіших секторів української економіки. У 2025-му гірничо-металургійний комплекс забезпечив 5,5% ВВП України — менше, ніж 7,2% роком раніше, але це зниження пояснюється об’єктивними чинниками: скороченням виплавки сталі та видобутку залізної руди, а також зупинкою шахтоуправління «Покровське», яке доти закривало 66% внутрішнього ринку коксівного вугілля. Експорт продукції ГМК торік сягнув $6,2 млрд, або ж 15,2% від загального експорту країни.

Помітний і фіскальний внесок галузі: за 2025 рік п’ять найбільших сталевих компаній сплатили до бюджетів різних рівнів $0,9 млрд податків, що еквівалентно 1,4% від усіх податкових надходжень країни.

Не менш важливим є непрямий вплив галузі на бюджет — через мультиплікативний ефект економічної активності, який вона формує.

«ГМК генерує потужний мультиплікативний ефект в економіці: одне робоче місце в галузі створює 7–8 додаткових місць у суміжних секторах. Відповідно внесок комплексу у держбюджет складається не лише з прямих податків підприємств, а й із доходів логістичної інфраструктури («Укрзалізниці», портів) та податкових надходжень від широкої мережі підрядників і контрагентів», — зазначає Олександр Каленков, президент ОП «Укрметалургпром».

Здорова індустрія: чому визнання ОЕСР має значення

Навесні 2026 року Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) нарешті оновила статистику щодо України. Вона знизила офіційну оцінку наших потужностей із виробництва сталі з 38,7 млн т до реальних 8 млн т на рік.

Чому це важливо? У світі є величезний надлишок потужностей із виробництва сталі, тому інші країни (зокрема ЄС) захищають свої ринки митами та квотами. Раніше в міжнародних звітах роками показували застарілі цифри для України. До 2014 року в нас працювало 12 металургійних заводів, після 2014-го залишилося дев’ять, а після 2022-го — лише шість. Багато підприємств знищено або втрачено, а на їхнє відновлення потрібні мільярдні інвестиції, які під час війни неможливі. Проте в документах за нами все ще значилися гігантські потужності (42 млн т), хоча реальне виробництво ледь сягало 7,4 млн т.

Завищена оцінка потужностей шкодила Україні. Тепер, коли ОЕСР офіційно визнала реальний стан речей, іншим країнам буде набагато складніше закривати свої ринки торговельними обмеженнями від української метпродукції.

Інвестиції всупереч усьому

Український ГМК продовжує інвестувати в суттєвих обсягах. За оцінками GMK Center, у 2025 році капітальні витрати українських компаній ГМК становили $705 млн (-5,5% р./р.), а за 1 квартал 2026 р. — $126 млн (-7,0% р./р.). Загалом галузь генерує близько 17% від загального обсягу капінвестицій у промисловості.

Компанії спрямовують кошти на енергетичну незалежність і підтримку виробничих потужностей. Це не інвестиції розвитку в класичному розумінні — здебільшого йдеться про інвестиції у підтримку поточної операційної діяльності

Хоча значну кількість проєктів розвитку заморожено через війну, компанії галузі не припиняють думати про майбутнє.

Україна володіє одними з найбільших у світі запасів магнетитових руд (5 млрд т), придатних для збагачення до вмісту заліза 68–70%, їх потенційно може постачати на глобальний ринок до 20 млн т сировини для DRI-виробництва щороку. У поєднанні з очікуваним попитом на сталь для повоєнної відбудови — за оцінками, 1–3 млн т щороку — це формує додаткову довгострокову мотивацію для збереження і розвитку виробничих потужностей уже сьогодні.

«Роль України у зеленій трансформації сталевої індустрії ЄС буде ключовою. Саме Україна може забезпечити постачання DR-pellets для нових DRI/EAF заводів із виробництва «зеленої» сталі в ЄС. За нашими оцінками, Україна може постачати 5–7 млн т якісної сировини на сучасні європейські підприємства», — зазначає директор GMK Center Станіслав Зінченко.

Однак уже початок 2026 року показав, наскільки крихкою є будь-яка позитивна динаміка в галузі. Через дію CBAM українські сталевари втратили у І кварталі 2026 р. понад 1,1 млн т експортних замовлень з боку ЄС, що спричинило скорочення виробництва та робочих місць у галузі. Зокрема «АрселорМіттал Кривий Ріг» скоротив 3,4 тис. робочих місць на ливарно-механічному виробництві та в цеху блюмінгу. Планові капінвестиції підприємства на 2026-й знизяться на 23% р./р., до $108 млн.

Другим ударом став запуск із 1 липня нової системи захисту ринку сталі ЄС, в межах якої індивідуальні квоти, надані українським постачальникам, на 60% нижчі за фактичні обсяги постачань 2025-го у відповідних категоріях. Річні втрати України від експорту сталі можуть сягнути 1,3–1,5 млн т.

Важливо наголосити, що ці втрати (від CBAM та імпортних квот) пов’язані зі зміною регулювання у ЄС, який є основним напрямом експорту металургійної продукції. Тобто українські компанії не мають прямого впливу на ці чинники і не можуть наразі обирати такі рішення, які б нівелювали зазначену негативну дію.

Водночас підприємства заявляють, що навіть в умовах жорсткого тиску продовжать інвестувати в підтримку обладнання та в окремі проєкти розвитку, бо це ключова умова збереження конкурентоспроможності на експортних ринках.

Соціальний щит: зарплати і ветеранські програми

ГМК традиційно формує найвищий рівень оплати праці серед промислових галузей України — і саме це є одним із головних чинників, які утримують кваліфіковані кадри в прифронтових промислових регіонах. За даними Федерації металургів України, середня зарплата на підприємствах комплексу зросла на 7% і сягнула майже 30 тис. грн — це на 20% вище за середній показник по країні наприкінці минулого року. Як правило, щороку навесні підприємства галузі проводять кампанії збільшення окладів своїх працівників у середньому на 10–15%, що вище від рівня інфляції.

Металургійні компанії свідомо створюють привабливі умови праці, інвестуючи не лише у фонд оплати, а й у безпеку виробництва — фактор, критично важливий в умовах постійних обстрілів енергетичної та промислової інфраструктури.

Окремий і, мабуть, найбільш людяний напрям соціальної відповідальності ГМК — системна робота з ветеранами. Компанії ГМК є визнаними лідерами у цій сфері.

Програму реінтеграції ветеранів у компанії «Інтерпайп» визнано 2025 року найкращим HR-проєктом країни (Премія HR-бренд). Її головна сила — свідома відмова від шаблонних сценаріїв на користь глибокої адресності. Патронатна служба компанії, яка еволюціонувала з волонтерського штабу 2014-го повноцінний підрозділ зі штатними працівниками, бюджетом і відповідальністю, забезпечує індивідуальний супровід для кожного захисника. Після повернення бійців до цивільного життя компанія надає комплексний медичний, юридичний і психологічний супровід. Нині служба опікується майже 1,5 тис. людьми, а загалом у компанії зараз працюють понад 200 ветеранів.

«Метінвест», один із найбільших приватних роботодавців для демобілізованих в Україні, побудував комплексну екосистему реінтеграції, яка охоплює медичну, психологічну та фізичну реабілітацію, соціальну адаптацію, перекваліфікацію, юридичний супровід і фінансову підтримку. Ветеранам доступні безплатне навчання та перекваліфікація у власному університеті «Метінвест Політехніка».

Програма реінтеграції ветеранів «АрселорМіттал Кривий Ріг» є одним із ключових елементів соціальної стратегії комбінату. На підприємство вже повернулися сотні ветеранів, для яких діє комплексна екосистема підтримки: від індивідуального медичного супроводу чи фізіотерапії на базі власних санаторіїв до психологічної адаптації. Важливою перевагою є розвинена програма перекваліфікації та безплатного перенавчання в сучасному освітньому центрі компанії, що дає змогу ветеранам швидко опанувати нові технологічні професії або ж адаптувати свої навички до цивільної роботи.

Критичні виклики

Попри всі позитивні сигнали, галузь продовжує балансувати на межі рентабельності через два чинники, які експерти й керівники підприємств одностайно називають найбільш руйнівними.

1. Енергетичний шок.

Українські металургійні підприємства платять за електроенергію найвищу ціну у Європі — тут ідеться не про статистичну похибку, а про структурну проблему конкурентоспроможності. За оцінками GMK Center, близько 93% сталі в ЄС виробляється в країнах, де ціни на електроенергію на ринку на добу наперед нижчі, ніж в Україні. Це особливо сильно впливає на виробників залізорудного концентрату, для яких електроенергія формує до 60% собівартості.

Ба більше, постійно зростають енергетичні тарифи. Так, з 1 липня поточного року на 7,8% збільшилася ставка «Укренерго» за диспетчеризацію, це вже третє підвищення тарифів на електроенергію у 2026 році. Аналогічна ситуація — висока вартість і постійне зростання тарифів — спостерігається і за постачання газу для промислових споживачів.

Ситуація з енергоносіями пояснюється масштабними руйнуваннями систем енергогенерації і газовидобутку, а також передачі й розподілу енергоресурсів внаслідок російських атак. Лише за минулий рік енергетика втратила близько 9 ГВт енергопотужностей і половину обсягів газовидобутку. Це змушує країну імпортувати енергоресурси. Відповідно, ціни імпорту й визначають захмарні внутрішні тарифи.

Наслідки цієї проблеми: через енергетичні обмеження й пошкодження централізованої енергоінфраструктури підприємства галузі останнім часом були змушені неодноразово зупиняти виробництво та коригувати виробничі плани. Зокрема електросталеплавильний комплекс «Інтерпайп Сталь» із кінця 2025-го чотири місяці функціонував в умовах постійного енергодефіциту.

2. Кадровий голод.

Друга екзистенційна проблема галузі — дефіцит персоналу, що становить близько 20% від потреби. Причини мають подвійну природу. По-перше, географія: більшість підприємств розташовані у прифронтових регіонах, звідки триває постійний відтік населення через безпекові ризики. По-друге — мобілізація: специфіка важкої фізичної праці в металургії означає, що галузь традиційно тримається на чоловічих кадрах, а мобілізаційні процеси буквально «вимивають» кваліфікований персонал, підготовка якого потребує років практичного досвіду.

Ситуацію ускладнюють періодичні зміни та паузи в системі бронювання військовозобов’язаних працівників — навіть для підприємств, які Мінекономіки офіційно визнало критично важливими для економіки. У галузі наголошують, без стабільного і передбачуваного механізму бронювання підприємства ризикують не забезпечити повноцінну роботу виробництв, включно з виконанням оборонних замовлень.

Замість висновків

Гірничо-металургійний комплекс України — це не просто галузь економіки. Це десятки тисяч робочих місць у монопрофільних промислових містах у прифронтових регіонах. Це валютна виручка, яка живить державний та місцеві бюджети і фінансує оборону.

Водночас це елемент національної безпеки в буквальному сенсі — від металу, який іде на оборонні замовлення, до податків, які фінансують армію.

«Номенклатура металопродукції, що виробляють українські заводи, охоплює всю необхідну лінійку продукції для спорудження фортифікацій, а також броневі та спеціальні сталі для ОПК. Наявність власної виробничої бази нівелює логістичні ризики й затримки, притаманні імпорту. Вітчизняне виробництво забезпечує прямі й оперативні поставки, що є критично важливим для оборонного сектору», — наголошує Олександр Каленков.

П’ятий рік поспіль ГМК залишається справжнім «економічним тилом» країни, яка стільки ж часу живе в умовах повномасштабної війни. Українську металургію зараз характеризує здатність одночасно виживати, інвестувати й утримувати соціальну відповідальність в умовах, коли більшість конкурентів у світі отримує державну підтримку, а українські підприємства борються за виживання самотужки.

Щоби зберегти цей базис для майбутнього відновлення країни, державі варто почути сектор насамперед у двох ключових питаннях — стабільна і передбачувана політика бронювання кваліфікованих кадрів та справедлива тарифна й енергетична політика, яка працюватиме на підтримку конкурентоспроможності української металургії.

«Сталева індустрія України є частиною європейського ринку. Наш ГМК має майбутнє попри все. Підтвердженням цього можна назвати унікальну виробничу культуру й технічні компетенції, що допомогли вітчизняним сталеварам запустити у виробництво понад 100 нових видів продукції від початку війни. До речі, сталь є ключовим матеріалом для відновлення в процесі післявоєнної відбудови. ГМК є і буде основою економіки України!» —  резюмує Станіслав Зінченко.