Обережний інтерес: інвестори цікавляться перенесенням виробництв в Україну

Пандемія коронавірусу та її перші наслідки у вигляді тимчасового дефіциту деяких китайських товарів навесні 2020 року змусила світові компанії задуматися про майбутнє. Зокрема, про те, що висока залежність від Китаю як єдиного постачальника з урахуванням довгих і складних логістичних ланцюжків і надалі загрожує форс-мажорами.

Логічним висновком з такої ситуації стало бажання глобальних компаній скоротити ланцюжки поставок і максимально наблизити виробництва до ринків збуту. Уже нинішній величезний дефіцит транспортних потужностей і зростання ставок фрахту в 6-10 разів на контейнеровози та суховантажі лише підтверджує правильність попередніх висновків.

Зрозуміло, процес переміщення виробництв – справа нешвидка й доволі витратна. Проте торішнє дослідження компанії EY показало, що майже половина всіх опитаних бізнес-респондентів через пандемію планувала змінити своїх постачальників на внутрішніх ринках. Також у 2020 році Bank of America оцінив в $ 1 трлн п’ятирічні витрати американських і європейських компаній на виведення виробництв з Китаю. Чи відчули в нашій країні зростання інтересу до релокації виробничих потужностей – розбирався GMK Center.

Корпоративні мотиви

Для виробничих компаній релокація – оптимальний інструмент вирішення кількох ключових завдань. Директор індустріального парку «Біла Церква» Андрій Ропіцький називає такі:

1. Зробити ланцюжки поставок коротшими й бути ближче до ринків збуту. Ідеальний варіант, коли виробнича база розташована на відстані трак-дня (однієї робочої зміни перевезення фурою) до споживача або розподільного хаба. Для ринку ЄС цій умові відповідають локації в Західній і Центральній Україні, наприклад, у таких містах, як Біла Церква, Вінниця, Черкаси та ін.
2. Скоротити витрати та зменшити операційні витрати. У Китаї – основній виробничій базі для багатьох компаній – вартість оплати праці зростає. Для порівняння, в Україні середньомісячна зарплата в промисловості нижча, ніж у Китаї, Таїланді, Індії, В’єтнамі, Індонезії. В Україні виробничі компанії можуть зменшити виробничі витрати на оплату праці за збереження його якості та високої компетентності персоналу.

У поточних умовах Україна має можливість змінити імідж постачальника дешевої сировини та приєднатися до глобальних ланцюжків створення доданої вартості. Важливо відзначити, що Офіс із залучення та підтримки інвестицій UkraineInvest уже активно займається напрямом індустріальної релокації.

«Ключове завдання – перетворити Україну на європейський виробничий хаб. І тут важливі як регуляторні зміни та правильний супровід інвесторів, так і ефективні комунікації, і грамотна промоція іміджу України. Зараз в UkraineInvest ми розробили програму «Україна – виробничий хаб Європи» («Make in UA») і скоро будемо публічно її презентувати», – кажеСергій Цівкач, виконавчий директор UkraineInvest.

Поточний інтерес

За рік, що минув з моменту появи тренду на релокацію, навряд чи можна було реалізувати масштабну міграцію заводів. До того ж такі інвестиційні рішення приймаються нешвидко. Тому поки що маємо зовсім мало прикладів реалізованих переміщень виробництв.

Загалом інтерес інвестора до міграції в Україні поки що можна вважати швидше умоглядним. Це підтверджує й поточна статистика. Приплив нового іноземного капіталу в країну за перше півріччя 2021 року становив лише $0,43 млрд, тоді як відтік з країни – $0,46 млрд.

Однак інтерес до теми зберігається. Наприклад, навесні поточного року австрійська HEAD Group почала будівництво заводу з виробництва спорядження для зимових видів спорту на території індустріального парку у Вінниці. При цьому рішення про розміщення нових потужностей компанія прийняла ще у 2018 році. А в Мінекономіки нещодавно заявили про те, що німецька компанія Bosch має намір розмістити в Україні потужності з виробництва електроінструментів.

«Інтерес до релокації справді є, як з боку західних компаній, так і вітчизняних. Є один приклад, коли вітчизняна компанія переносить виробництво з Китаю в Україну. Західні компанії також розглядають Україну як майданчик для розміщення виробництва. Таким чином, в індустріальному парку «Біла Церква» ми працюємо з двома кейсами з перенесення виробництва з Китаю. Від переходу безпосередньо до розміщення виробництва їх утримують другий або третій виток кризи, дефіцит ресурсів через порушення ланцюжків поставок, відкладений попит у споживачів», – каже Андрій Ропіцький.

В Офісі із залученню та підтримки інвестицій UkraineInvest також підтверджують наявність зацікавленості інвесторів у релокації.

«У нас є один потенційний перспективний проєкт як мінімум на €200 млн. Це європейська компанія, яка хоче сюди перевести переробне виробництво. Я поки що не можу розкривати назву компанії. Це в усіх сенсах правильний проєкт – він дає змогу використовувати українську сировину, щоб тут створювати продукцію з високою доданою вартістю і експортувати в інші країни», – пояснює Сергій Цівкач.

Інвестиційні очікування

У найближчий рік-два пандемія коронавірусу COVID-19 і наслідки закриття державних кордонів з обмеженням доступу до сировини та ресурсів залишиться на порядку денному міжнародних виробничих компаній.

«Вони живуть у новій реальності вже не перший рік і за цей час встигли розробити для себе дорожню карту диверсифікації ризиків, провести бенчмарк найкращих діючих виробничих майданчиків і вибрати місця для перенесення виробництв. У процесі вибору місця розміщення виробництва інвестори та системні девелопери, які дивляться в бік України, стикаються із країновими ризиками», – наголошує Андрій Ропіцький.

Серед ризиків – недосконале правове поле, висока вартість позикових коштів для бізнесу та короткі терміни, на які вони надаються. Інвестори очікують, що зможуть компенсувати ці ризики за рахунок більш вигідних умов ведення господарської діяльності.

Ймовірні темпи релокації виробництв в Україні нерозривно пов’язані з реалізацією можливостей, що надаються законом про держпідтримку інвестпроєктів зі значними інвестиціями та законом про розвиток індустріальних парків. Якщо в рамках першого інструменту вже до кінця року можна очікувати підписання перших інвестдоговорів, то з другим ситуація складніша.

На початку вересня Верховна Рада підтримала в другому читанні законопроєкт про індустріальні парки (№4416-1), який передбачає податкове й митне стимулювання для їх резидентів. Для реалізації зазначених положень закону ще необхідно прийняти пов’язані з ним законопроєкти – №5688 і №5689. Однак вони ще не пройшли навіть перше читання.

За словами Сергія Цівкача, UkraineInvest бачить потенціал релокації виробництв в Україні в діапазоні від $550 млн до $1 млрд на рік. Також є компанії з Азії, які можуть захотіти перейти до нас, щоб працювати на європейський ринок. Якщо до цього додати американські компанії, то, за найакуратнішими оцінками, це ще $300-500 млн на рік.

Минулий досвід

У попередні роки Україна вже мала можливості розміщення виробництв великих західних автовиробників. Наприклад, коли в 2019 році Volkswagen заморозив плани будівництва в Туреччині свого автовиробництва і розглядав Болгарію й Україну як можливі території його розміщення.

«Болгарія запропонувала приблизно €200 млн прямої фінансової підтримки для перенесення заводу та ще непрямої у вигляді інфраструктури – близько €600 млн. Тобто загальна цифра прямої і непрямої вигоди для Volkswagen в Болгарії становила €800 млн. Україну теж запитали – а що у вас? А у нас МВФ і неможливість надання будь-яких податкових пільг без узгодження з Фондом», – згадує Віктор Скаршевський, експерт Growford Institute.

Зрозуміло, завод і робочі місця в разі ненадання істотних пільг будуть створюватися не в Україні.

«І це другий, наскільки я знаю, такий приклад за останній час. Перший був за минулого президента. Вони також хотіли нульову ставку ПДВ на імпорт промислового обладнання. Їм не дали, і вони вирішили розміщувати виробництво в іншій країні», – зазначає Віктор Скаршевський.

Якби в Україні була комплексна промислова політика та політична воля, то влада знайшла б можливість надати пільги такому великому автовиробникові. Якщо думати не про миттєвий ефект у вигляді зниження доходів держбюджету, а про середньо- і довгостроковий ефект, то залучення великого виробника – це нові робочі місця, істотне збільшення податків, створення екосистеми суміжників з числа вітчизняних підприємств.