100tonn.com

Світові корпорації задумались про переміщення своїх виробництв. Україна могла б отримати нові підприємства

Пандемія коронавируса COVID-19 і пов’язані з нею карантинні обмеження показали всю слабкість сформованої системи глобального розміщення виробництв. Світ так звик до «безвідмовності» Китаю як світового промислового майданчика, що перші перебої поставок товарів – від медичних масок до автозапчастин – і швидке утворення дефіциту навіть елементарних речей спричинили шок.

Ситуацію врятували міць китайської промислової машини та порівняно швидке подолання Піднебесною першої хвилі пандемії, поки майже весь світ втягувався в економічно убивчий карантин. Хоча глобального дефіциту всього і вся не сталося, але висновки із ситуації зроблено: чим довше ланцюжки поставок, тим більше ризиків.

Міграція виробництв

Про теоретичну можливість переміщення виробництв з Китаю заговорили майже одразу після початку в країні епідемії коронавірусу. У Піднебесній зупинилися багато експортних виробництв, чиї споживачі в інших країнах одразу згадали давно забуте слово «дефіцит». Утім, реальний дефіцит товарів спочатку не був гострим: спочатку не вистачало хіба що медичних масок, біокостюмов, апаратів ШВЛ та іншої продукції, необхідної для боротьби з коронавірусом. Згодом почалися й перебої з поставками товарів промислового призначення.

Унаслідок цього глобальні компанії задумалися про скорочення своїх логістичних ланцюжків. Ще у квітні дослідження компанії EY показало, що майже половина всіх опитаних бізнес-респондентів через пандемію змінить своїх постачальників на внутрішніх ринках. Багато компаній в усьому світі вже змінюють схеми поставок і безпосередньо постачальників.

Варто відзначити, що пандемія лише прискорила процес, який почався у 2019 році зі зростанням напруженості у відносинах США і Китаю. Американський президент Дональд Трамп – противник глобалізації і, відповідно, прихильник локалізації виробництва, наполягав на поверненні американських виробництв з Китаю. Тому пандемія лише показала вразливі місця транснаціональних ланцюжків поставок як для США, так і для країн ЄС та інших країн.

За оцінками аналітиків Bank of America (BofA), компанії США і Європи протягом п’яти років витратять $1 трлн на виведення виробництва з Китаю. Згідно з результатами опитування BofA, компанії у 80% глобальних секторів у період пандемії зіткнулися з руйнуванням ланцюжків поставок. Це підштовхнуло 75% з них до розширення планів повернення виробництва.

Проте переміщення виробництв у кожному конкретному випадку матиме свою економічну доцільність. Не всі корпорації й не в усьому можуть собі дозволити або мають необхідність диверсифікувати ланцюжки поставок. Китай є драйвером світової економіки, його внутрішній ринок був і буде мегапривабливим ринком збуту й виробничою базою для багатьох західних корпорацій. Зокрема, німецький автоконцерн Daimler не має наміру нарощувати виробництво в Німеччині та планує інвестувати у виробництво на швидко зростаючому китайському ринку.

Проблеми переміщення

У США йдеться про повернення виробництв, тоді як глобально – скоріше про переміщення, щоб зробити ланцюжки поставок більш короткими. Згідно з деякими оцінками, ланцюжки поставок у світовій економіці стануть коротшими приблизно на 35%. Тому міжнародні корпорації вже шукають нові країни для відкриття своїх заводів.

За даними опитування EY, в майбутньому вирішальним аргументом у виборі постачальника буде не лише рівень витрат, а надійність та безперервність поставок. Усе це обов’язково вплине на зростання собівартості та кінцевої ціни товарів.

Процес переміщення не буде одномоментним і триватиме багато років. Однак уже зараз зрозуміло, що це коштуватиме недешево, а ослаблені коронакризою корпорації навряд чи зможуть з оборотних коштів фінансувати трансформацію свого бізнесу. Аналітики BofA очікують, що витрати, пов’язані з перенесенням виробництва, скоротять рентабельність акціонерного капіталу компаній на 70 базисних пунктів.

У свою чергу держави теж можуть допомогти процесу. Зокрема, американська влада планує надавати податкові пільги компаніям, які повернуть своє виробництво з Китаю до США.

Таке переміщення стримуватиме економічне зростання. Однак надалі процес підтримуватиметься завдяки підвищенню продуктивності та рівня діджиталізації й автоматизації.

Переможцями – країнами-реципієнтами – в процесі виведення виробництв стануть В’єтнам, Таїланд, Мексика, Камбоджа та Індонезія. У зв’язку з цим знову актуальними стануть класичні чинники залучення іноземних інвестицій: бізнес-середовище, умови для інвесторів, наявність кваліфікованої робочої сили й необхідної інфраструктури.

Українські можливості

Україна просто зобов’язана використовувати будь-яку економічну можливість для залучення інвестицій і посилення виробничого сектору. Попри те, що радянський промисловий потенціал багато в чому втрачено й відбулося зміщення в бік аграрного сектору економіки, скидати з рахунків важку індустрію ще рано.

«Україна має колосальний ресурсний, науковий і людський потенціал. Ми належимо до числа небагатьох країн з власною авіа- і ракетобудівною галузями. Це багато про що свідчить. При цьому в інших галузях ми перебуваємо на початковому етапі включення в глобальні ланцюжки поставок, поступово переходячи від сировинної моделі економіки до виробництва продукції з високою доданою вартістю, розробки ПЗ», – каже Володимир Хмурич, головний операційний директор холдингової компанії UFuture, директор індустріального парку «Біла Церква».

В умовах, коли самі міжнародні компанії зацікавлені скоротити своїх ланцюжки поставок, Україна цілком може розраховувати на невелику частку переміщень виробництв європейських компаній. Особливо в частині нескладних виробництв з невисокою доданою вартістю і за наявності достатньої сировинної бази.

«Шанс залучити іноземні промислові інвестиції в України, безумовно, є. Я саме в останні тижні часто спілкувався з людьми, які працюють з інвестиціями. Вони кажуть, що іноземні інвестори розглядають Україну поряд з іншими країнами як одне з можливих місць для розміщення виробництв. І це незважаючи на всі ті інвестиційні проблеми, які ми маємо в країні», – зазначає Олексій Дорошенко, голова Національної ради економічного розвитку.

Україна поступово збільшує обсяги виробництва продукції легкої промисловості, компонентів для автомобілів т електрообладнання, тобто в тих галузях, які міцно асоціюються з Китаєм.

«Тренд на перенесення виробництв задано, хоча він поки що не сформувався остаточно. Ми таргетуємо міжнародні та локальні компанії та бачимо, що перші змушено диверсифікують виробництва та скорочують логістичні ланцюжки. Другі – локалізують виробництва, прагнучи поставляти продукцію клієнтам just in time», – пояснює Володимир Хмурич.

Слід відзначити, що в українському уряді розуміють цю тенденцію і можливість «переміщення виробництв і частини логістичних ланцюжків з Китаю, Азії в Україну». Зокрема, влада розраховує, що впровадження «промислового безвізу» з ЄС прискорить інтеграцію України в глобальні ланцюжки поставок.

Крім того, на початку вересня Верховна Рада в першому читанні прийняла два законопроєкти з пакету проєктів законів про залучення інвестицій. Вони передбачають податкові пільги для інвесторів, які реалізують проєкти зі значними інвестиціями, а також звільняють від мита під час імпорту обладнання для таких проектів.

Галузі-претенденти

Серед галузей, які гіпотетично можуть перенести виробництво в Україні, будуть насамперед ті, що найбільш гостро відчули на собі наслідки коронакризи.

«Вони вивчатимуть способи скорочення ланцюжків поставок і виробництва, можливості їх перенесення ближче до кордонів ринків збуту. Це галузі автомобілебудування, високих технологій, FMCG і медицини. Чи розглядають компанії цих галузей Україну як виробничий хаб – це питання, яке ми в індустріальному парку регулярно моніторимо й обговорюємо з потенційними резидентами», – зазначає Володимир Хмуріч.

Наша країна вже має досвід участі у виробничих ланцюжках світових автовиробників, підрядники яких за останні 15 років розмістили на заході України багато виробництв. Ніхто не заважає повторити подібне в інших галузях.

«Упродовж 2016-2019 рр. спостерігалося поступове збільшення інвестицій – в Україні відкрилися близько 30 заводів міжнародних компаній. З них за останні чотири роки в Україні було відкрито 16 автопромислових заводів міжнародних компаній. Серед найбільших – Leoni (виробництво електрообладнання для двигунів і транспортних засобів), Jabil Circuit Україна (виробництво електроніки), Fujikura (виготовлення електрообладнання для автомобілів), Bader Leather (виготовлення шкіряних салонів для легкових автомобілів), Nexans (виготовлення кабельної продукції)», – нагадує Наталія Сокирко, керівник департаменту промислової та логістичної нерухомості компанії CBRE Ukraine.

Також потрібно враховувати і фактор суспільно-політичної кризи в Білорусі. Про можливий вихід з цієї країни вже заявили кілька міжнародних компаній. Йдеться насамперед про IT-компанії, які розглядають варіанти часткової або повної релокації свого персоналу й офісів. Одним з перших кандидатів є Україна, яка так само має потужну IT-екосистему і вже здійснює кроки щодо організаційного полегшення переїзду айтішників з Білорусі. Судячи з першої реакції IT-компаній з Білорусі, основним напрямком міграції буде все-таки Латвія.

Крім того, на думку Віктора Шуліка, директора департаменту управління проєктами рейтингового агентства IBI-Rating, реалістичніше говорити, скоріше, не про перенесення виробництва, а про тіснішу інтеграцію в рамках наближення до споживача. У країні цілком успішно працюють/працювали компанії, зав’язані під ресурси – Knauf, Cargill, Head.

Інвестиційні реалії

Поточна інвестиційна ситуація в Україні залишається складною. За оцінками дослідження Європейської Бізнес Асоціації (ЄБА), індекс інвестпривабливості в першому півріччі 2020 року знизився до 2,51 бала (максимум – 5 балів) в порівнянні з 2,95 бала в другому півріччі 2019-го. Несприятливим інвестклімат назвали 62% опитаних, а ще 34% – нейтральним. При цьому 55% респондентів відзначили погіршення інвестклімату за останні півроку, ще 35% не побачили змін в умовах ведення бізнесу, і лише 10% опитаних вказали на покращення.

До традиційних проблем бізнес-клімату – слабкої судової системи, тіньової економіки й корупції – додалися нові чинники: карантинні заходи, постійні ротації в складі Кабміну, проведення реформ не повною мірою.

Вивчаючи перелік країн для переміщення виробництва, компанії оцінюють ступінь ризику й можливі плюси інвестицій у новий промисловий майданчик. Профільні фахівці аналізують, наскільки та чи інша локація відповідає технологічним вимогам до організації виробництва, а також оцінюють її за іншими критеріями, яких може бути до 200.

«Ці критерії можна об’єднати в чотири групи. Перша – це ризики, можливість захисту інвестицій, незалежність судової влади, досконалість правової системи. Друга група критеріїв описує інфраструктуру, доступну ресурсну й сировинну базу. Третя група враховує людський капітал, навчальну базу та рекреаційні ресурси. Четверта – доступні інвестиційні стимули, державну підтримку та ставки основних податків. Якщо за всіма цими показниками Україна набирає більше балів у порівнянні, наприклад, із Сербією, Румунією чи Польщею, тоді можна говорити про переміщення виробництва», – пояснює Володимир Хмурич.

За словами Віктора Шуліка, Україна могла би претендувати на роль логістичного хаба в залізничних перевезеннях. Але політичний фактор виявився набагато сильнішим за економічні передумови. Окремі випадки перенесення виробництва в нашу країну можливі (і вони є), але:

  • країна не має рідкоземельних металів у достатньому обсязі (як Китай) і достатньо ємного споживчого ринку (навіть у порівнянні з РФ);
  • законодавче поле (правила роботи) змінюється доволі часто, що не додає інвесторам (особливо в промисловості) оптимізму в довгостроковому періоді;
  • невисока вартість робочої сили нівелюється дефіцитом співробітників високої кваліфікації (трудова міграція), обмеженою інфраструктурою і порівняно високою вартістю інших виробничих компонентів (запчастини через мита на імпорт, електроенергія);
  • логістика ускладнена як всередині країни, так і за угодами ЗЕД;
  • про рівень захисту кредиторів і міноритаріїв красномовно свідчить відповідний компонент рейтингу Douing Business.

Але навіть незважаючи на всі вищевказані проблеми, стимулюванням переміщення виробництв слід починати займатися вже зараз.

«Можновладцям потрібно зустрічатися з усіма зацікавленими. Усі знають назви корпорацій, які могли б заводити виробництва в країну. Просто так виробничі потужності не переводять, їм потрібні стимули. Натомість у нас усе, скоріше, погано з цим питанням. Відсутність надійної правоохоронної та справедливої судової систем, проблема рейдерства та багато іншого свідчить про те, що Україна не буде в пріоритетах для промислових інвесторів», – наголошує Олексій Дорошенко.

За даними опитування ЄБА, очікування змін бізнес-клімату в найближчі півроку не несуть позитивів: 44% опитаних не очікують змін, 41% побоюються погіршення, і лише 15% респондентів розраховують на покращення.

«Гадаю, через рік ми зможемо оцінити успішність таких зусиль, – резюмує Олексій Дорошенко. – Однак мені здається, що ми знову нічого не залучимо. Усі такі шанси наша країна зазвичай упускає».