Як канадська компанія Black Iron шукала партнерів і фінансування для нового проекту в Кривому Розі

За розвіданими запасами залізних руд Україна з часткою 18% від загальносвітових запасів є світовим лідером. А в перерахунку на вміст заліза наша країна входить до топ-5 країн з часткою світових запасів 10,5-11%. Здавалося б, уже тільки з цієї причини розвивати залізорудні проекти в Україні цілком перспективно. Однак на практиці справа ця нешвидка.

Проектом-довгобудом, який уже майже 10 років виробляє лише новини, а не залізорудну сировину, стало Шимановське залізорудне родовище. У перипетіях становлення проекту канадської компанії Black Iron розбирався GMK Center.

Портрет проекту

Шимановське родовище розташоване в Кривому Розі. У презентації проекту зазначено, що родовище має 355 млн т (Fe 32%) виміряних і 290 млн т (Fe 31,1%) виявлених ресурсів, а також 188 млн т (Fe 30,1%) прогнозних.

Власник – канадська компанія Black Iron, яка в жовтні 2010 року за $13 млн придбала кіпрську дочірню компанію Geo Alliance Віктора Пінчука, на якій значилися ліцензії. Тепер уже перейменованій Black Iron (Cyprus) Ltd. належать понад 99% у дніпровських ТОВ «Шимановське Стіл» і «Зеленівське Стіл», які володіють ліцензіями до 1 листопада 2024 року й 1 листопада 2014 року (ділянка залізних кварцитів) відповідно.

Упродовж здійснення досліджень та оцінок змінювалися й цифри. У 2011 році попередня оцінка необхідних капітальних інвестицій була на рівні $896 млн, з часом вона зросла до $1,1 млрд.

«Оцінка за станом на 2011 рік в$ 896 була підготовлена, виходячи з обсягу видобутку 7,3 млн т в рік, в той час як оцінка в 2014 році, яка склала $1,1 млрд, була розрахована, виходячи з обсягу видобутку 9,9 млн т в рік», – пояснює Метт Сімпсон, генеральний директор Black Iron Inc.

У зв’язку із затягуванням часу пошуку партнерів та фінансування ТЕО проекту в 2017 році було переглянуто та стало значно «скромнішим» і поетапним. Зараз ключові цифри проекту є такими:

  • сума капінвестицій у виробництво 4 млн т ЗРС – $452 млн;
  • розширення потужностей до 8 млн т (друга черга) – $364 млн;
  • строк окупності – 2,9 років;
  • строк служби проекту – 17 років;
  • запаси сировини – 411 млн т;
  • прогнозована якість ЗРС – Fe 68%;
  • собівартість – $32,63 за тонну ЗРС.

Слід зазначити, що, собівартість продукції, наприклад, у Ferrexpo у 2019 році становила $47,8 за тонну ($43,3 у 2018 році).

«Є сумніви в актуальності розрахунків ефективності інвестицій у проект. При прогнозі ціни на ЗРС у середньостроковому періоді на рівні $70/т і собівартості $32/т сума в $450 млн не окупиться так швидко, як зазначено», – вважає Андрій Тарасенко, головний аналітик GMK Center.

«Операційні витрати Ferrexpo в основному пов’язані з виробництвом залізорудних окатишів. Black Iron планує виробляти залізорудний концентрат, виробництво якого обходиться приблизно на $15/т дешевше. Тому наша оцінка собівартості становить $33/т», – уточнює Метт Сімпсон.

Залізна руда зараз продається за ціною близько $120/т при 62%-му вмісті заліза. Black Iron в своєму економічному аналізі використовували вартість $62/т.

«Далі відпускна ціна в $62/т коригується з урахуванням відсотка вмісту заліза. З огляду на те, що Black Iron планує виробляти продукт з 68%-м вмістом заліза, кожен додатковий 1% заліза в продукті понад 62% буде продаватися за ціною від $3 до $9 за тонну. Сьогодні Black Iron міг би продавати свій 68%-й продукт за ціною близько $145/т. Якщо ми візьмемо ціну в середньостроковому періоді на рівні $70/т для продукту з 62%-м вмістом заліза і консервативну ціну $3/т за кожен додатковий 1% вмісту заліза, то це дасть нам відпускну ціну в $98/т, що при собівартості виробництва $33/т покаже дуже гарну окупність», – свідчать розрахунки Black Iron.

З одного боку, реалізації проекту сприяє те, що Шимановське родовище розташовується в місці зосередження п’яти інших діючих ГЗК. Іншими словами, на місці є вже готові можливості підключення до енергомереж, доступ до залізничної інфраструктури, сектор відповідних комерційних послуг, що дасть змогу порівняно швидко розпочати реалізацію проекту. З іншого боку, частина тих самих факторів є обмежуючими: наявна в Кривому Розі залізнична інфраструктура потребує розширення, посилиться боротьба за кадри та ін.

Історія «квесту»

Фактично всі роки після приходу на український ринок Black Iron шукає можливості залучити кошти для фінансування проекту, про що компанія регулярно інформує «бізнес-громадськість», описуючи всі перипетії цього фінансового «квесту».

Тривалий і не надто вдалий пошук партнера неминуче призвів до того, що з моменту IPO в березні 2011 року до червня 2013-го курс акцій впав більше ніж у 10 разів. Але компанія намагалася переконувати акціонерів у «величезних перспективах» і «високому потенціалі зростання».

У 2013 році компанія Black Iron підписала юридично зобов’язуючий договір з холдингом «Метінвест», відповідно до якого холдинг спочатку інвестував $20 млн у придбання 49% Black Iron і повинен був інвестувати ще $536 млн в ході будівництва проекту.

«На додаток до угоди з «Метінвестом» компанії Black Iron залишалося кілька тижнів до укладення договору про залучення інвестування, який приніс би додаткові інвестиції в розмірі $280 млн і в результаті дав би загальну суму $836 млн з необхідних $1,1 млрд для будівництва проекту», – пояснює Метт Сімпсон.

Будівництво проекту не почалося через те, що на сході України вибухнула війна, і інвестори сумнівалися щодо доцільності будівництва шахти до тих пір, поки результат війни не стане ясний.

«В цей же час холдинг «Метінвест» опинився в скрутному фінансовому становищі. Компанії довелося переглянути свої зобов’язання за облігаціями, в результаті чого Black Iron викупила свої 49% акцій назад. В кінці 2017 року керівництво та правління Black Iron вирішили перезапустити проект і використовувати більш дешевий поетапний підхід до будівництва, щоб спростити отримання фінансування для будівництва, оскільки компанії довелося починати проект по суті заново», – уточнює Метт Сімпсон.

Першим наміченим терміном початку виробництва була середина – кінець 2015 року. У 2014 році, готуючись до цього, Black Iron підписала:

  • протокол про наміри з морпортом «Південний» про забезпечення перевалки 9,5 млн т ЗРС (+/-15%);
  • протокол про наміри з Придніпровською залізницею про перевезення до 20 млн т ЗРС до порту «Південний»;
  • угоду про наміри щодо облаштування енергопостачання родовища з «ДТЕК Дніпрообленерго».

Реалізація проекту пожвавилася лише в 2018-2019 рр. На початку 2019 року Black Iron оголосила про підписання необов’язкового меморандуму з «дочкою» компанії Glencore про переговори щодо входження в акціонерний капітал на суму $180 млн. Також компанія заявила про можливість залучення позик на $250-300 млн від європейських банків і експортно-кредитних агентств.

«На будь-який великий проект в Україні важко знайти інвестиції. Як бачите, черга інвесторів, на жаль, в Україні не стоїть. Це великий проект і суттєві інвестиції, які окупляться лише в довгостроковій перспективі. Неможливість прогнозувати ситуацію в Україні довше, ніж на півроку, гальмує будь-які інвестиційні проекти», – наголошує Андрій Тарасенко.

Зараз загальна схема залучення фінансування під заставу права на залізорудну продукцію в обсязі до 4 млн т на рік має такий вигляд:

  • 40%, або $180 млн – входження в акціонерний капітал. Потенційні претенденти на «акціонерну» частину – великі західні меткомпанії та трейдери.
  • 60%, або $261 млн – позиковий капітал (кредити або боргові папери). Потенційні джерела – європейські банки та експортно-кредитні агентства.

Переговори не обмежувалися вищевказаними бізнес-структурами. Якась азіатська будівельна компанія була зацікавлена увійти в капітал на $50 млн в обмін на отримання контракту на будівництво. Glencore також працювала з потенційними інвесторами. При цьому інтерес інвесторів у Black Iron оцінюють як «сильний».

Рекордне зростання цін на залізну руду в світі у 2020 році та бажання влади показати результат у справі залучення іноземних інвестицій медійно підтримали проект. Під час візитів до Канади президент Володимир Зеленський висловлювався на підтримку проекту, а заступник голови Офісу президента Ігор Жовква навіть виступив «інвестиційною нянею» проекту.

Проблеми проекту

1. Нестабільна політико-економічна ситуація в країні, військовий конфлікт на сході країни.

2. Необхідність «вирішувати питання» у верхніх ешелонах влади. Масштаб проекту та необхідність вирішення багатьох питань, у тому числі з дозвільною документацією, потребували тісної комунікацій з «верхами». Це не завжди було під силу невеликій (порівняно з масштабами проекту) компанії з Канади. Справа зрушила в тому числі завдяки «згадкам» про проект з боку президента і зустрічам з керівництвом Кабміну та Міноборони у 2019 році.

Вочевидь Black Iron розуміє необхідність у РR/GR. Кожна дія стосовно проекту супроводжується поширенням відповідної інформації. Утім, це необхідність, адже акції компанії перебувають в обігу на фондовій біржі Торонто.

Володимир Зеленський не найвідоміша публічна людина з тих, хто підтримував проект. Наприкінці 2011 року компанія вдалася до послуг відомого американського телеведучого Ларрі Кінга як спеціального радника. До складу керівництва й ради директорів намагалися залучити й відомих топ-менеджерів зі «зв’язками». Також важливим моментом є те, що приблизно з 2018 року в «гру» зі своєю підтримкою включилося посольство Канади в Україні. Мета всього зазначеного вище – лобіювання проекту «нагорі».

3. Проблеми із землевідведенням. У проекту були затримки з отриманням необхідних дозволів на використання трьох земельних ділянок під видобуток руди й будівництво ГЗК. Зокрема, одна ділянка перебувала у віданні місцевої влади, ще одна – у Міноборони, третя – в розпорядженні Держагентства лісових ресурсів. Однією з найскладніших проблем було передання 1263 га землі Міноборони в обмін на соцзобов’язання.

4. Волатильність кон’юнктури на ринку залізорудної сировини. Мінлива кон’юнктура ринку ЗРС щонайменше двічі нашкодила проекту. На початку, в січні 2016 року, «Метінвест» вийшов зі складу акціонерів.

«Продаж частки в проекті в основному пов’язана з тим, що ми вирішили сфокусуватися на розвитку наших існуючих ГЗК, на подібних проектах, і вважаємо, що на сьогодні недоцільно розвиток нового ГЗК з урахуванням світової кон’юнктури і прогнозів на світових ринках», – пояснював пізніше Юрій Риженков, генеральний директор групи «Метінвест», повідомляло агентство «Інтерфакс-Україна».

Джерело даних: Kallanish Commodities

З цієї ж причини в 2017 році довелося переглянути раніше складене ТЕО, яке базувалося на припущеннях, що ціна за тонну концентрату в довгостроковій перспективі перебуватиме на рівні $95, курс гривні – на рівні 8 грн/$.

5. Коронавірус і карантин. Згідно із заявою компанії, пандемія коронавірусу порушила плани потенційних інвесторів, які мали намір завершити експертизу інвестицій після відвідування об’єктів проекту.

Перспективи горизонтів

Слід відзначити, що новий ГЗК може стати одним найбільших запущених «з нуля» проектів в українському ГМК за всі роки незалежності. На даний момент таким є єдиний і найбільший в Україні і на території колишнього СРСР новозбудований Єристівський ГЗК компанії Ferrexpo, в який вкладено понад $1 млрд. У Black Iron інвестовано близько $70 млн.

У липні 2019 року було заявлено про вихід проекту на фінальну стадію узгодження, компанія по другому колу початку «промацувати» інфраструктуру. Black Iron у 2019 році вела переговори з «Укрзалізницею» про можливість транспортування до 10 млн т на рік ЗРС до порту «Південний». Новий термін початку будівництва – середина наступного року. Якщо не станеться форс-мажорів.

З початку жовтня, в найкращих традиціях реаліті-шоу, оголошено перший етап двохетапного відбору потенційних інвесторів. Як відзначають в Black Iron, у процесі вже беруть участь кілька компаній з багатомільярдною капіталізацією.

Правду кажучи, в бізнес-практиці України ще не було прецедентів, коли відбір інвесторів відбувався б хоч і з дотриманням конфіденційності, але з таким незвичним «промо». Очікується, що другий раунд відбору завершиться в середині першого кварталу 2021 року.

У компанії вважають, що проект є привабливим з таких причин:

  • інтерес до видобутку ЗРС зріс через збільшення цін на залізну руду;
  • плани Китаю знизити залежність від австралійської сировини.

Однак є й ризики:

  • через другу хвилю карантинних заходів переговори з інвесторами й початок реалізації проекту можуть знову затягнутися;
  • продовження переговорів про отримання ділянки під будівництво фабрики, хвостосховищ і відвалів, що перебуває у віданні Міноборони, і про пакет компенсації;
  • нестабільна кон’юнктура на ринку залізної руди, якому в довгостроковій перспективі аналітики пророкують падіння цін;
  • обмежені можливості збільшення портової перевалки залізної руди – зокрема, порт «Південний» уже працює на межі своїх можливостей.

У коментарі GMK Center експерт у портовій тематиці, який воліє залишитися неназваним, відзначає:

«Перевалка руди в Україні б’є рекорди. Уся перевалка руди в 2019 році становила 37,3 млн т, в тому числі через «Південний» – 26,8 млн т. Цього року буде ще більше – до 45 млн т. За дев’ять місяців поточного року перевалка руди зросла на 25,7% – до 33,9 млн т, у тому числі через порт «Південний» – на 43,4%, до 27,5 млн т. При цьому загальна пропускна здатність причалів держстивідора «Южний» становить 15 млн т вантажів, сукупні потужності терміналів «ТІС-Руда» і «ТІС-Вугілля» – 19 млн т. Разом – 34 млн т. Таким чином, «Южний» за підсумками поточного року не лише досягне своєї проектної пропускної спроможності, а й перевищить її. Напевно, 4 млн т руди «Южний» ще «перетравить», але це буде впритул. Будь-яке додаткове збільшення загрожує простоями та скупченням вантажів, а також потребуватиме додаткових інвестицій у розширення залізничної інфраструктури».

У переліку ризиків кон’юнктура на ринку ЗРС – окрема історія. З початку 2019 року, коли ціни на руду рекордно зростали через аварію на хвостосховищі компанії Vale, аналітики прогнозують їх зниження – мовляв, форс-мажор не може довго тримати ціни на сировину високими. Однак потім були інші форс-мажори – урагани, зупинення підприємств через коронавірус, напруженість у відносинах Китаю та Австралії, швидке відновлення Китаю після локдауну та величезні інфраструктурні інвестиції Піднебесної. Усе це не дає цінам на ЗРС впасти, а прогнозами аналітиків нарешті збутися.

«Слід відзначити, що прецедентів з реалізацією «з нуля» проектів з іноземними інвестиціями в $450 млн в Україні не було, – резюмує Андрій Тарасенко. – Та й з історіями успішних іноземних інвестицій у нас негусто».