©shutterstock.com

Україна потребує промислової стратегії, яка зможе забезпечити зростання економіки в найближчі 5-10 років

Попри стрімкий розвиток інформаційних технологій і сфери послуг, промисловість була й залишатиметься найважливішим елементом у структурі економіки розвинених країн. За даними ООН, 84 країни в світі, які генерують 90% світового ВВП, активно реалізують формалізовані стратегії розвитку промисловості.

Такі дані наводять аналітики GMK Center в своєму дослідженні «Промислова політика и ГМК: світовий досвід для України».

Необхідність розроблення і впровадження промислової політики в останні роки істотно зросла у зв’язку з глобалізацією, посиленням конкуренції на світових ринках, потребою пристосовуватися до змін у світових ланцюжках створення додаткової вартості тощо.

В таких умовах зростає роль держави, яке за допомогою безлічі різних інструментів і заходів може ефективно стимулювати розвиток тієї чи іншої галузі, сприяти використанню конкурентних переваг і захищати внутрішній ринок від засилля імпортної продукції.

Інструменти розвитку

До найчастіше використовуваних інструментів розвитку промисловості і захисту внутрішнього ринку належать:

  • фіскальні інструменти (податкові пільги);
  • стимулювання або обмеження зовнішньої торгівлі (експортно-імпортні тарифи і квоти, субсидування експорту);
  • прямий вплив держави (цінове регулювання, держзакупівлі, преференції для придбання продукції місцевого виробництва);
  • фіскальні інструменти (гранти, відшкодування витрат, пільгові кредити, гарантії, списання боргів тощо).

Найпопулярнішими інструментами є гранти та відшкодування витрат. Також широко використовують кредитування і податкові пільги. Разом з тим багато заходів є непублічними і багатоцільовими або не мають конкретної мети.

Ключовим інструментом промполітики є інвестиційна політика. Левова частка промполітики розвинених країн передбачає ті чи інші заходи стимулювання інвестицій.

Найчастіше використовуваними серед фіскальних інструментів можна назвати зниження або звільнення від податку на прибуток (26%), митних платежів (20%) і ПДВ (14%). Серед фінансових інструментів найпопулярнішими є гранти (12%), виділення землі або зниження витрат на оренду (6%) і пільгові кредити (6%).

gmk.center

Значущі приклади

GMK Center проаналізував вплив реалізації промислових стратегій і протекціоністких заходів в 11 найбільших країнах – виробниках сталі.

Найяскравішим прикладом зміцнення металургійної галузі за два останніх десятиліття, безумовно, є Китай. У Піднебесній у 2000-2015 роках на центральному та місцевому рівнях реалізовувався комплекс заходів, спрямованих на розвиток металургії. Це дало зростання виробництва сталі з 127 млн ​​т у 2000 році до 807 млн ​​т у 2016-му.

Ці заходи охоплювали широкий перелік доступних інструментів – від численних податкових пільг до послаблень щодо дотримання екологічних вимог, від пільгових кредитів практично за нульовою ставкою до зниження цін на енергоресурси. Тільки у 2016 році заходи субсидування виробників сталі становили на центральному рівні $4,6 млрд і близько $1 млрд – на місцевому. За незалежними оцінками, за рахунок держави було сформовано до 80% прибутку китайських компаній, який від 2001 до 2017 року становив $1 трлн. Сьогодні зусилля китайської влади спрямовані вже на закриття неефективних виробництв, зростання інновацій, екологічність і консолідацію галузі.

У свою чергу Індія спрямувала всі зусилля на розвиток промисловості та внутрішнього ринку металоспоживання. Це дало змогу за п’ять років, від 2013 до 2018 року, збільшити виробництво сталі на 31% – до 106 млн т (з планами наростити випуск до 300 млн т до 2030 року). Для зростання внутрішнього споживання і стимулювання власного виробництва Індія, з одного боку, використовує антидемпінгові мита й заборону на імпорт металургійної продукції, яка не пройшла сертифікацію за національними стандартами, а з іншого – реалізує інфраструктурні проекти.

У 1950-1970 роках за допомогою пільгових кредитів, податкових пільг і забезпечення доступу до нових технологій Японія змогла створити металургійну галузь практично з нуля, не маючи жодних конкурентних переваг. Без допомоги держави вона б не досягла таких результатів.

Майже аналогічні японським заходи вживала і Південна Корея, яка також досягла вражаючих результатів у розвитку металургії. У 2018 році країна виробила 72,5 млн т (+2%) сталі, завдяки чому змогла посісти п’яте місце в світі з часткою в світовому виробництві 4%.

У США діє велика кількість антидемпінгових митних тарифів, у 2018 році там запровадили мито на імпорт сталі в розмірі 25%, а в 2019-му – посилили пріоритет держзакупівель місцевої металопродукції під час реалізації інфраструктурних проектів за рахунок бюджетних коштів.

Російські заходи підтримки металургії включають компенсацію частини відсоткових ставок за кредитами, пільгові кредити, компенсацію частини витрат на R&D та активний розвиток інфраструктури. Усе це дало змогу російським металургам у 2018 році посісти перше місце в світі за рівнем рентабельності – 30-35% (EBITDA).

Різноманітні заходи підтримки металургії та внутрішнього попиту діють і в інших найбільших країнах – виробниках сталі: у країнах ЄС, Туреччині, ПАР, Бразилії та в Канаді.

Українські реалії

Нічого з переліченого вище в частині стимулювання розвитку ГМК, крім експортного мита на брухт, в Україні немає. Обмеження імпорту в Україну представлено лише двома антидемпінговими митами: проти безшовних труб з Китаю (2014 рік) і проти арматури з РФ (2018 рік). Тоді як проти металургійної продукції з України діють 30 антидемпінгових заходів.

Антидемпінгові заходи в усьому світі є одним з основних інструментів промислової політики, але Україна посідає одне з останніх місць у світі за ефективністю вирішення торговельних спорів. Середній показник виграних антидемпінгових справ у України становить 17%. Натомість у РФ – 25%, Туреччини – 46%, Бразилії – 32%. Навіть у Китаю, проти якого проводиться максимальна кількість розслідувань, відсоток виграних справ становить 27%.

Також можна констатувати, що промполітика в Україні відсутня як така. Міністерство промислової політики ліквідували ще в 2014 році, а його функції передали департаменту промполітики Мінекономрозвитку, який належним чином не займається стратегією розвитку промисловості.

При цьому ГМК – найважливіша галузь української економіки. Її внесок в економіку в 2018 році можна охарактеризувати такими цифрами:

  • частка у ВВП з урахуванням суміжних галузей – 12%;
  • частка в експорті – 29%;
  • частка у вантажоперевезеннях через морські порти – 40% і залізницею – 34%;
  • частка в капітальних інвестиціях у промисловості – 14%;
  • частка у фонді оплати праці – 11,5%.

Величезний вплив ГМК справляє й на суміжні галузі: 1 грн у металургії створює 4,8 грн додаткової вартості, а одне робоче місце – 2,6 у суміжників.

Формалізована промислова політика в ГМК потрібна Україні з багатьох причин, головні з яких – для планомірного розвитку галузі на нових технологічних укладах, завоювання своєї частки на експортних ринках і використання конкурентних переваг у вигляді наявності власної сировини і дешевої робочої сили.

Головний висновок дослідження – Україна потребує промислової політики. Без цього країна не зможе забезпечити зростання економіки в найближчі 5-10 років, гарантувати збільшення експорту і зарплат у галузі, а також впевнений регіональний розвиток. І, навпаки, відсутність зрозумілої промислової стратегії рівносильна «вбивству» національної економіки і майбутнього громадян України.