icon
Фото – British Steel: боротьба за останні доменні печі shutterstock.com
British Steel

Уряд сподівається знайти приватного покупця для компанії, яка досі технічно належить китайській групі

Європейська металургія наразі переживає чергову кризу. Зниження попиту на сталь, тарифні війни, геополітична напруженість призводять до скорочення виробництва, коригування інвестиційних програм, зокрема щодо проєктів із декарбонізації.

Ще одним «трендом» останнього часу стало втручання національних урядів у ситуації з проблемними сталеливарними активами, що належать або належали різним великим металургійним групам. Здебільшого йдеться про меткомбінати із давньою історією і своєрідні «символи».

План порятунку

Найяскравішим прикладом таких втручань, мабуть, є європейські активи Liberty Steel (Румунія, Угорщина, Польща, Чехія, Бельгія та Люксембург). Італійський уряд наразі шукає нового інвестора для Acciaierie d’Italia (ADI) – колишньої Ilva. У Франції точаться запеклі дебати щодо націоналізації активів ArcelorMittal France. Нещодавно нижня палата парламенту в першому читанні ухвалила відповідний законопроєкт, запропонований партією LFI.

За свою сталеливарну промисловість бореться і Велика Британія. У квітні поточного року парламент країни на екстреному засіданні ухвалив надзвичайний законопроєкт, щоб надати уряду контроль над металургійною компанією British Steel. Раніше – у березні – китайський власник Jingye Group відхилив пропозицію щодо урядового пакету підтримки на екологічний перехід у розмірі £500 млн ($644 млн).

Група вела переговори з британською владою із 2023 року, проте, за оцінками урядовців, прагнула надмірної суми. За повідомленнями преси, Jingye просила державних інвестицій у щонайменше в £1 млрд – удвічі більше, ніж підтримка для Tata Steel, схвалена торік.

Від Greybull до Jingye

Новітня історія British Steel – це зміна власників, швидка і драматична криза у 2019 році, а також подальша суперечка щодо вартості декарбонізації та доцільності закриття домен уже за китайського володіння компанією.

У 2016 році Tata Steel продала збиткову частину свого британського бізнесу із виробництва довгого прокату (транспортні рейки, сталеві профілі для будівництва). Ці активи за символічний £1 придбала інвестиційна фірма Greybull Capital – приватне і дещо екстравагантне акціонерне товариство, яке спеціалізувалося на купівлі проблемних активів. Новий власник відродив історичний бренд British Steel, угода також супроводжувалася обіцянкою інвестувати в бізнес £400 млн.

У 2017 та 2018 роках Greybull вдалося повернути British Steel до прибутку. Проте вже у 2019 році все змінилося.

На початку травня 2019-го британський уряд оголосив про надання British Steel кредиту в розмірі £120 млн, щоб компанія могла здійснювати платежі за європейською ETS, що стало незвичайним державним втручанням. В іншому випадку другому за величиною виробнику сталі в країні загрожував штраф від Брюсселя в розмірі £500 млн. Ситуація була спричинена затримкою Brexit, що призвело до дефіциту вуглецевих кредитів у компанії.

Того самого місяця Greybull просив уряд про позику в розмірі £75 млн, але пізніше зменшив суму до £30 млн, щоб втримати сталеливарну компанію на плаву – вона стрімко втрачала підтримку своїх акціонерів. Втім, останні та британська влада не стали рятувати ситуацію. 22 травня 2019 року було ухвалене судове рішення про примусову ліквідацію British Steel Limited, вона була передана під контроль урядовій службі з питань неплатоспроможності.

Наступного року певні частини бізнесу й активи British Steel було продано китайській Jingye. Угода охоплювала сталеливарний завод у Сканторпі, підприємства в Тіссайді та Скіннінґроуві, бізнес TSP Engineering, що базується в Камбрії.

Новий китайський власник обіцяв інвестувати приблизно £1,2 млрд протягом наступних 10 років у модернізацію заводів та обладнання.

Пізніше китайська компанія заявляла, що з моменту придбання British Steel вклала таку суму в підтримку діяльності британських активів. Проте її частина, за даними британських ЗМІ, була у формі позик, за якими нараховувалися відсотки, що поверталися материнській компанії.

Згідно з фінансовою звітністю British Steel, поданою у вересні 2024 року, у 2022-му збитки компанії до оподаткування зросли у вісім разів, £408,4 млн порівняно з £49,5 млн у 2021-му. Також наголошувалося, що збитки продовжилися у 2023 і 2024 роках.

Пошуки рішення

Надзвичайний законопроєкт, ухвалений парламентом навесні 2025 року, надав британському уряду можливість керувати персоналом та операціями British Steel, замовляти сировину для продовження виробництва в Сканторпі, де розташовані останні в країні доменні печі, які виготовляють сталь із первинних матеріалів.

Прагнення вберегти ці домни і стало причиною такого кроку. Jingye озвучувала намір їх закрити, мотивуючи це тим, що вони більше не є фінансово сталими, та апелюючи до складних ринкових умов, тарифів і витрат на декарбонізацію. Наприкінці березня 2025 року компанія оголосила, що завод втрачає приблизно £700 тис. на день, і розпочала консультації щодо його закриття.

Закон не передбачав повної націоналізації British Steel. Втім, навесні урядовці визнавали, що це може бути наступною опцією.

Станом на середину листопада 2025 року уряд витратив на продовження діяльності компанії приблизно £274 млн. Міністр промисловості Великої Британії Кріс Макдональд у своїй заяві зазначив, що влада й надалі працює з Jingye над пошуком реалістичного рішення щодо майбутнього British Steel – китайська компанія технічно все ще залишається власником активів.

Останнім часом British Steel отримала кілька великих експортних замовлень у залізничному секторі. Одне з них – з Австралії на постачання 20 тис. шпал для Arc Infrastructure, що експлуатує 5500 км залізничної мережі в Західній Австралії.

У листопаді прем’єр-міністр Кір Стармер також оголосив про великий контракт на будівництво високошвидкісної залізничної мережі Туреччини. Згідно з ним, British Steel поставить залізничну продукцію на суму £35 млн для проєкту, який з’єднує турецький Мерсін із містами Адан, Османіє та Газіантеп. Це є доповненням до аналогічної угоди, про яку компанія оголосила у 2024 році.

Крім того, наприкінці листопада британська сталеливарна компанія підписала меморандум про взаєморозуміння з Hitech Construction Africa щодо проєкту портової інфраструктури Нігерії.

British Steel постачає до 95% рейок для британської залізничної мережі, а також виробляє катанку, секції, спеціальні профілі та напівфабрикати. Головний об’єкт компанії у Сканторпі має чотири доменні печі, проте в експлуатації залишилися тільки дві. Його річна потужність із виплавки сталі та виробництва чавуну станом на 2023 рік становила 3,2 млн т і 3 млн т відповідно.

Проблемний сектор

За даними UK Steel, британські металурги виплавляють 5,6 млн т сталі на рік, що еквівалентно 70% річної потреби країни. Галузь переживає нелегкі часи, стикаючись зі значно вищими цінами на електроенергію, ніж європейські конкуренти, надлишком пропозиції на глобальному ринку тощо.

Вона також постраждала від американських тарифів, хоча вони нижчі, ніж для інших країн-експортерів, і становлять 25% у межах угоди між сторонами. У вересні 2025 року британський уряд відклав переговори зі США щодо нульового тарифу на експорт своєї металопродукції в межах певних квот, зосередившись на його утриманні на поточному рівні.

Зараз британський уряд має фінансовий вплив на всіх трьох найбільших виробників сталі країни. Окрім British Steel, ідеться про підтримку для Tata Steel і ситуацію зі Specialty Steels UK (SSUK), яка була частиною Liberty Steel, а тепер перебуває під контролем офіційного керуючого.

У країні працюють над новою стратегією для сталеливарної промисловості. Очікується, що її оприлюднять у грудні або на початку 2026 року. Британська влада сподівається знайти приватного покупця для British Steel і прагне залучити банкірів до процесу продажу. Також існує окремий погляд щодо доцільності об’єднання виробника сталі з іншими підприємствами сектору, зокрема Sheffield Forgemasters (компанія важкого машинобудування), яка також перебуває під контролем уряду.