Аналіз впливу новин за 29 листопада – 3 грудня 2021 року на глобальний гірничо-металургійний комплекс від GMK Center

Посилення тенденції регіоналізації торгівлі брухтом призвело до того, що Україна також змушена була підвищити мито на експорт до €180 за тонну. Проте брухтовики знайшли для себе спосіб, як не допустити зниження обсягів попиту на брухт. Після припинення експорту компанія «Укрмет» може отримати контроль над курахівською «Електросталлю».

У процесі ухвалення державного бюджету на наступний рік український парламент посилив фіскальний тиск на металургів та промисловість загалом. Рентні платежі можуть зрости в 2-4 рази, знижуючи обсяг фінансових ресурсів ГЗК та погіршуючи умови для модернізації.

Україна підвищила мито на експорт брухту до €180 за тонну

Верховна Рада підвищила мито на експорт брухту з €58 до €180 за тонну в рамках голосування про внесення змін до Закону «Про Державний бюджет України на 2021 рік». Мито в €58 діяло з квітня 2019 року й було продовжено у квітні цього року. Однак у зв’язку з різким зростанням цін на брухт на глобальному ринку вона припинила виконувати свою функцію.

Новий формат обмеження експорту брухту обговорювався з літа, коли різко зросли обсяги експорту майже до 100 тис. т на місяць. Експорт брухту в листопаді становив близько 50 тис. т, а з початку року – 550 тис. т. Серед можливих варіантів називалися як заборона на експорт, повна або часткова, що включала окремі країни, так і підвищення мита до €200 за тонну.

Якщо нове мито виразити у відсотках, то вийде 42% ціни експорту. За даними ЗМІ, у середині листопада закупівельна ціна брухтозаготівельних підприємств у регіонах становила $275 за тонну. Тому розмір мита в $203 (або €180 за курсом €1,13/$1) був меншим за ринкову ціну на той момент – $500 за тонну CFR Туреччина, за вирахуванням вартості доставки близько $40 за тонну. У поточних умовах це означатиме зупинення експорту брухту з України.

Але брухтозаготівельні підприємства знайшли дуже цікаву можливість «обійти» експортне мито. Один із найбільших гравців місцевого ринку брухту, компанія «Укрмет», розраховує реанімувати курахівський електрометалургійний завод «Електросталь», який у 2019-2020 рр. показував мінімальні обсяги виробництва й уже понад рік простоює.

У ЗМІ з’явилася інформація про те, що «Укрмет» купив «Електросталь». “Укрмет” офіційно спростував купівлю підприємства, але підтвердив факт переговорів. Згідно з інформацією з ринку, брухтозаготівельник отримає управління над потужностями заводу «Електросталь» із можливістю викупу.

«Електросталь» ввели в експлуатацію у 2008 році. Сума інвестицій у будівництво заводу потужністю 565 тис. т квадратної заготовки на рік становила $80 млн. «Електросталь виробляла напівфабрикати для Донецького металопрокатного заводу. Тому з початком конфлікту на Донбасі у підприємства почалися труднощі. Модель, заснована на експорті заготовки, у складних цінових умовах не приносила достатньо коштів на обслуговування кредитів. На початку 2019 року ТОВ «Електросталь» вступило в процедуру ліквідації. Операційна діяльність продовжилася на іншій юридичній особі, але обсяги виробництва у 2019-2020 рр., як було зазначено вище, були мінімальними.

Тепер, за нових умов, підприємство обіцяє бути дуже прибутковим. Різниця між закупівельними цінами в брухтозаготівельників та ціною брухту в Туреччині на сьогодні становить до $200 на тонну. Ціна на електроенергію в Україні також зросла не так значно, як у ЄС чи Туреччині. Усе це має забезпечити конкурентоспроможність продукції «нової» «Електросталі». Приблизні маржинальні витрати виробництва заготовки в електропечах в Україні за ціни брухту $275 за тонну становлять до $450 на тонну. За ринкової ціні заготовки $620 FOB Чорне море це може забезпечити $150 маржі на тонні заготовки. Це дуже високий показник, він значно вищий, ніж маржа брухтозаготівлі – до $30 на тонні.

Справді, ситуація, що склалася, створює хороші умови для такої моделі бізнесу брухтозаготівельників. Висока привабливість буде за високих цін на брухт на глобальних ринках та збереження поточних внутрішніх цін. Крива ф’ючерсів на брухт на London Metal Exchange показує, що ціни на брухт у Туреччині на горизонті 12 місяців будуть на рівні вище за $400. А от баланс сил на внутрішньому ринку брухту, який виявиться ізольованим від глобальних цінових тенденцій, може залишитись на рівні 2021 року. Обсяг експорту в 600 тис. т може бути замінений зростанням внутрішнього споживання на той самий обсяг, якщо «Електросталь» працюватиме на максимальних потужностях.

Про плани будівництва металургійного міні-заводу у районі Одеси заявляв ще один гравець українського ринку металобрухту. Справді, активний вихід брухтозаготівельників у сегмент виробництва сталі є виправданим та привабливим. Наприклад, у Молдові заявлено проєкт з будівництва електрометалургійного міні-заводу потужністю 100 тис. т на рік, що вимагатиме інвестицій у €14 млн. Інвестиції можуть швидко окупитися. Тож ми можемо побачити аналогічні ініціативи.

По суті, ми спостерігаємо тенденцію, протилежну тому, що відбувається в США, де металургійні заводи виходять на ринок брухту.

Нове посилення фіскального тиску на гірничо-металургійну галузь

Щороку разом із затвердженням бюджету наступного періоду до законодавства вносяться поправки, щоб забезпечити наповнення нового бюджету. Цей рік не став винятком, і під час ухвалення бюджету на 2022 рік вчергове сталося посилення фіскального тиску, у тому числі на металургів (у частині зміни порядку розрахунку ренти на видобуток залізної руди та зростання ставок екологічного податку на викиди СО2).

Історія з рентою не нова – у періоди сприятливої кон’юнктури товарних ринків часто підвищують ренту, щоб забезпечити зростання надходжень до держбюджету. Ухвалений нещодавно законопроєкт №5600 пішов не просто шляхом підвищення ставок, а змінив методику розрахунку ренти. Цей момент слід пояснити докладніше.

Згідно з чинним Податковим кодексом, надрокористувачі мали можливість нараховувати ренту виходячи або з фактичної ціни реалізації сировини, або з розрахункової ціни. Фактична ціна реалізації була обов’язковою для використання нафто- та газодобувними компаніями. Відповідно, виробники залізорудної сировини мали змогу використати розрахункову ціну, яка враховувала витрати, пов’язані з видобуванням залізної руди, плюс коригування на рентабельність.

Використання розрахункової ціни залізної руди видається логічним, оскільки залізна руда, що видобувається в Україні, на відміну від нафти й газу, не є готовим для продажу продуктом. Руду необхідно збагачувати, щоб підвищити вміст заліза в кінцевому продукті. Основна частина доданої вартості української ЗРС пов’язана саме з операціями зі збагачення, які підвищують вміст заліза вдвічі й більше.

Законопроєкт №5600 фактично заборонив використовувати розрахункову ціну для залізної руди. Тепер рента має нараховуватись виходячи з індексу Platts IODEX Fe 62%, який відображає ціну готової залізорудної сировини, доставленої до Китаю.

Такий підхід від початку є некоректним, оскільки добута в Україні залізна руда із вмістом заліза 35% не може коштувати так само, як і концентрат із вмістом заліза 62%. При цьому ціна ще й не коригується на логістичні витрати, пов’язані з доставкою продукції до українського порту та транспортування з України до Китаю. Методологічно некоректно, коли об’єктом оподаткування рентою виступають логістичні витрати.

Друга зміна стосується ставок ренти. Поточна версія Податкового кодексу передбачає диференціацію залежно від індексу Platts IODEX 58% CFR Китай: якщо індекс дорівнює або перевищує $70/т, то ставка 12%, якщо менше – ставка 11%. У новій версії диференціація ширша:

  • якщо IODEX 62% CFR Китай менше за $100/т, ставка ренти 3,5%;
  • якщо IODEX 62% більше за $100/т, але менше за $200/т, ставка ренти 5,0%;
  • якщо IODEX 62% більше за $200/т, ставка ренти 10,0%.

Напевно, ставка 3,5% стала приводом для поширення в медіаполі ідеї про те, що українські виробники ЗРС платитимуть менше ренти. Це хибна думка, оскільки найбільше на суму рентних платежів вплине зміна підходу до визначення ціни.

За нашими оцінками, за новою методикою рентні платежі, залежно від рівня ціни IODEX 62% можуть у 2-4 рази перевищувати нарахування за старою методикою (близько $200 млн). Це додаткове навантаження на гірничо-збагачувальні комбінати, яке вимиє засоби, необхідні для їх модернізації.

Крім того, доцільно звернути увагу на міжнародний аспект діяльності українських виробників залізорудної сировини. На глобальному ринку основним імпортером залізної руди є Китай, тому від нього залежить динаміка світових цін. Останнім часом у Піднебесній відбувається багато цікавих та доленосних для галузі подій. Китай взяв курс на заборону зростання виробництва сталі, зокрема з екологічних міркувань. Китай дозволив імпорт брухту – це додаткова умова, необхідна для розвитку місцевої електрометалургії.

Остання ініціатива китайського уряду пов’язана зі зростанням самозабезпечення залізною рудою. Насамперед Китай має намір наростити внутрішній видобуток руди, щоб збільшити виробництво концентрату з поточних 100 млн т на рік до 370 млн т у 2025 році. У 2020 році Китай за рахунок внутрішнього видобутку покривав 19% своєї потреби в залізній руді, у 2025 році цей показник може зрости до 22%, і це не межа.

Додатково Китай має намір активізувати інвестиції в закордонні залізорудні активи та збільшити імпорт руди з тих ГЗК, які контролюються китайськими резидентами. З огляду на низьку якість китайської залізної руди це більш перспективний напрям.

Спільно обидва фактори знижуватимуть тиск на ціни. Немає підстав вважати, що в довгостроковому періоді ціна на руду перевищуватиме $100/т. Найімовірніше, ціни будуть помітно нижчими. Тому підлаштовування податкової політики під короткострокові коливання кон’юнктури товарних ринків видається нелогічним. Податкова політика за своєю суттю є довгостроковою, а для стимулювання економічної діяльності податкова політика має бути ще й прогнозованою. В Україні, на жаль, податкова політика таких характеристик не має, оскільки забезпечує лише одну функцію – наповнення держбюджету.

Ще одне нововведення, яке стосуватиметься всіх промислових підприємств, – зростання ставок податку на викиди СО2 у 3 рази (до 30 грн/т). Для металургійних підприємств – це додаткові витрати на $20 млн.

Однак таке зіставлення помилкове, і от чому. В Україні стягується екологічний податок, тому виробники сплачують 10 грн з кожної тонни СО2. У ЄС діє зовсім інша система – це торгівля парниковими квотами. Європейські виробники зобов’язані купувати парникові квоти, щоби покривати ними свої викиди СО2. І ціна СО2 у Європейській системі торгівлі квотами становить €80/т.

Але паралельно в ЄС є безкоштовні квоти (вони розподіляються для підтримки конкурентоспроможності місцевих виробників у порівнянні з підприємствами, які перебувають за межами ЄС та не платять за викиди СО2). Виділення безкоштовних квот призвело до того, що за підсумками 2020 року європейські металурги купували в середньому лише 5% загального обсягу необхідних квот (95% покривалося за рахунок безкоштовних дозволів), європейські виробники добрив – 18%, європейські цементні заводи – 15%. Це середні показники щодо галузей. За фактом, багато виробників нічого не платили за викиди СО2, бо мали надлишкові безкоштовні квоти. Виходить, що в багатьох випадках українські виробники можуть платити за викиди більше, ніж їхні європейські конкуренти.

Використання досвіду інших країн потребує ретельного аналізу та адаптації до українських умов. Інакше погіршуватимуться економічні умови діяльності та інвестиційний клімат загалом, як це відбувається зараз. Залишається сподіватися, що ці помилки будуть враховані та виправлені в майбутньому.

Докладніше про головні тренди та події галузі читайте у наступних випусках щотижневого моніторингу. Також на нашому порталі.